Читати книгу - "Людолови Том 1"

— Чого ж ти баришся?

— Грошей нема. Для ревану треба чимало: і на частування, і на подарунки. По три тисячі чоловіка буває гостей. А приймають реван сто чи двісті. І всі видатки припадають на них.

— А на коли призначено реван?

— За два-три тижні. - зітхнув Нур'ялі. — Тому я й сушу собі голову, де їх узяти. Якщо тепер я не прийму ревану — буде зовсім погано, бо реван буває раз на п'ять-десять років.

Горпина опустила очі. Вона подумала про гроші на викуп Коржа і, щоб сховати замішання, спитала:

— А скільки треба?

— Та грушів півтораста-двісті. Дехто вже вносить гроші, а я…

Нур'ялі відвернувся і запалив наргіле. Не радий був він, що почав розмову. Горпина мовчки прибрала брудний посуд, і думка про гроші крутилася в голові.

Щo робити?

Але в цю мить надворі люто забрехав собака, і кінський тупіт раптом урвався біля порога. Нур'ялі підвівся, рушив до дверей, але на порозі вже стояв гладкий баскак [212] у малиновому шовковому халаті з ремінним нагаєм. Обличчя його було пласке, як у ногайця, очі нишпорили по кутках. Одним поглядом обмацав він Горпину, помітив, що вона без фередже, і грубо спитав:

— Невільниця?

Проте і так ясно було, в чому річ.

Невільниця — ознака заможності. Баскак щось кинув писарчукові, який визирав із-за плечей, і знов звернувся до Нур'ялі: — 3а тобою два барани недоплати за минулі роки. Та за цей рік ще ягня ушуру [213], та за виноградник, рахуючи по п'ятсот аспрів за кожні двісті кроків, та ще зекят [214]…

Нур'ялі пополотнів.

— Як то недоплати? — розгублено перепитав він. — У мене вже три роки не було овець. Їх забрав мурзак Халіль за борг. За судовим вироком, — додав він по хвилі. — А тепер є самі тільки ягнятка.

Баскак знизав плечима..

— Однаково! Давай гроші, бо продамо твій човен та невід.

— Та за що ж платити, ефенді? [215] Нема в мене овець! Спитай суддю, кого хочете… А за виноградник та рибальство я все сплатив.

— Та що ти там базікаєш! В нас нічого не записано.

— Але ж я присягну на корані! Я свідків приведу!.. — белькотів Нур'ялі.

Він добре знав, що за зілля баскаки. В думках прощався він із човником. Сплатити нема чим. Хіба віддати двох ягнят, що їх купила Горпина?

Але Горпина вже зрозуміла. З плачем відхилила вона отвір в закутку і вигнала своїх улюбленців, з яких так раділа взимку, потім покликала Нур'ялі і зашепотіла йому на вухо:

— Завтра п'ятниця — базар. Я продам своє вишивання. Дістанемо грошей. Скажи, хай почекає він три дні.

Мало було надії відкрутитися, але Нур'ялі вхопився за це.

— Потерпи три дні, ефенді, - вклонився він, склавши руки на грудях, як на молитві. — Я принесу тобі за твою добрість лантух горіхів і свіжої риби на обід.

— Не донесеш. В мене вісімнадцятеро чоловік родини і стільки ж невільників, — попередив баскак, вмить ущухнувши.

— Вистачить на всіх, ефенді. Тільки змилосердься, — вклонився ще раз Нур'ялі, зрозумівши натяк. І з новими поклонами провів баскака з саклі і подав йому стремено.

— Ну й собака! Гірше від пана Ровіцького, — сплеснула в долоні Горпина, коли зник за кущем червоний халат.

Нур'ялі мовчав. Загинуло все. Реван, надія вибитися в люди… Мовчки здіймав він з кілків ще вогку сіть. Він сподівався відпочити, виспатися. Знов безсонна ніч у морі з темною безоднею в душі…

Мовчала й Горпина. Що робити? Дати Нур'ялі гроші, зібрані на викуп Коржа? Але ж вона не має права їх витрачати. Вона не має права подовжувати його муку. Адже він може загинути під канчуками, загинути в бурю разом з галерою. Але дістати грошей треба будь-що. Інакше баскак виконає свою загрозу і тоді все загине.

І зненацька виплив у пам'яті кирпатенький носик і карі Оленині очі.

— Пусти мене, Нур'ялі, до Олени. Я надіну фередже, щоб ніхто мене не пізнав, і повернуся до заходу. Хай вона продасть моє вишивання: в неї хороші покупці. Ще й грошей спробую в неї позичити.

— Добре, — кинув він стурбовано. — І мені доведеться завтра піти до Халіля, хоч він, собака, шкуру з мене здере за борг.

І, накинувши на плече важкий вогкий невід, пішов стрімкою стежкою вниз.

— Боронь, боже, витратити ці гроші, - замахала руками Олена, коли Горпина розповіла їй усе. — Добре ти, cеpдeнько, зробила, що не розпатякала йому нашої таємниці. Що й казати: шкода бідолаху. Та й тобі не прожити без нього з дитиною. Дай йому гроші, але скажи, що це Панасові і що він повинен їх повернути до збору винограду. Та й роботи візьми якнайбільше. Хай Шафіге допоможе тобі. Вона вже добре навчилася вишивати. Я бачила її останню роботу. А тут є одна багатирка-грекиня. Тра їй сукню вигаптувати. Зараз підемо до неї. Ти проси якнайдорожче. Вона сплатить. Мо, й грошей дасть наперед.

Коли дpyгoгo дня Горпина висипала перед Нур'ялі цілу пригорщу срібла, він так здивувався, що першу мить не міг сказати ані слова.

— Це Олена з Панасом позичають тобі двісті грушів.

— А п'ятдесят я заробила гаптуванням, — пояснила Горпина, — ховаючи щасливу усмішку. — Бачиш, які вони хороші люди. Ще й роботу мені розшукали. Тра попросити Шафіге мені допомогти: робота спішна. Сама я не впораюся. Але й податок сплатиш, і приймеш реван… І не буде наша дитина голодна, — додала вона пошепки.

Нур'ялі відчув, як щось перехопило йому подих. Він довго мовчав, потім рвучко пригорнув Горпину.

— Правдиво сказав наш пророк, — прошепотів він, — що нема скарбу кращого, як хороша жінка, бо невичерпне джерело самовідданого жіночого серця.

Старі мусульманські цехи були відмінніші від європейських. Як увесь державний устрій, як усі закони мусульманського Сходу, ремісництво підпадало під значний релігійний вплив, і численні релігійні церемонії та звичаї зв'язували кожен важливий момент їх існування.

Ремісництво вважалося за щось божественне, і про походження його була така легенда [216].

Одного разу пророк Магомет вирядив проти ворогів своє військо з зятем Алі на чолі, давши йому свого улюбленого прапороносця шейха Махмута з тридцятьма двома вояками. Після перемоги спитав Магомет Алі, як бився його прапороносець.

Алі відповів, що шейх Махмут бився, як Евран, відомий герой того часу. Зрадів Магомет і спитав присутніх, як винагородити шейха Махмута. Замість відповіді,