read-books.club » Пригодницькі книги » Північна Одіссея 📚 - Українською

Читати книгу - "Північна Одіссея"

283
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Північна Одіссея" автора Джек Лондон. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 115 116 117 ... 130
Перейти на сторінку:
на ринг, його появи майже ніхто не помітив. То тут, то там по залу прокотилися маленькі хвильки нерішучих оплесків. І все. Публіка не вірила в нього. Для неї він був ягням, приведеним на заклання великому й могутньому Денні. А ще публіка була явно розчарована. Вона сподівалася на грізну битву між Денні Вордом та Біллом Карті, а їй натомість підсунули оцього хирлявого новачка. І глядачі виявляли своє невдоволення тим, що робили ставки на користь Денні два до одного, а то й три до одного. А серце публіки належить тому, на кого вона робить ставки.

Тим часом малий мексиканець сидів у своєму кутку і чекав. Повільно тягнулися хвилини. Денні змушував його чекати. Це був старий трюк, який завжди справляв належне враження на боксерів-новачків. Опинившись сам на сам зі своїми побоюваннями й безсердечною публікою, вони зазвичай лякалися і починали нервувати. Але цього разу цей трюк не спрацював. Робертс таки мав рацію. Ріверу неможливо було залякати. Він мав кращу координацію рухів, тоншу нервову організацію й вищу емоційність, але в душі його не лишилося місця для страху. Тому в його кутку атмосфера приреченості на поразку ніяк не впливала на нього. Усі його секунданти були грінго, і він не знав нікого з них. А ще вони були слабаками і нікчемами, брудною піною на поверхні поєдинку, людьми без честі, совісті і вправності. Їх теж явно розхолоджувало тверде переконання в тому, що саме в їхньому кутку сидить майбутній невдаха.

— Чуєш, будь обережним, — попередив його Спайдер Хагерті. Він був головним секундантом Рівери. — Мусиш протриматися якомога довше — це вказівка від Келлі. Якщо не протримаєшся, то в газетах напишуть про іще один договірний поєдинок, і від цього може сильно впасти інтерес до боксу в Лос-Анджелесі.

Звучало не надто підбадьорливо, але Рівері було байдуже. Він гидував битися за гроші. Це був ненависний спорт, вигаданий ненависними грінго. Мексиканець зайнявся ним і на якийсь час став тренувальною грушею для сильніших боксерів лише тому, що голодував. І той факт, що він мав для боксу прекрасні дані, абсолютно нічого для нього не значив. Він ненавидів його. Тільки тоді, коли Рівера з'явився в штаб-квартирі Хунти, він став битися за гроші. І вони давалися йому легко. Він був не першим серед синів роду людського, які досягли успіху в професії, якою вони гидували.

Він нічого не аналізував наперед. Просто знав, що мусить виграти цей поєдинок. Іншого результату бути не могло. Бо за ним стояли потужні сили, які додавали йому впевненості у своїй правоті і про існування яких публіка в цьому залі й гадки не мала. Денні Ворд бився за гроші і за те легке й красиве життя, яке вони забезпечували. Але те, за що бився Рівера, пекло йому мозок. То були страхітливі палаючі видіння, які проходили перед його широко розкритими очима, коли він сидів у кутку, і які він бачив так чітко, наче знову їх проживав.

Він бачив білі стіни фабрик у Ріо-Бланко, що працювали на енергії водяних млинів. Бачив шість тисяч робітників, схудлих від голоду та блідих, семи- і восьмирічних дітлахів, що відробляли довжелезні зміни за жалюгідні десять центів на день. Бачив подібних до живих трупів робітників із головами, як^черепи скелетів. Ці люди працювали у фарбувальнях. Йому пригадалося, як батько називав ці фарбувальні «камерами для самогубць», бо рік роботи в них означав вірну смерть. Він бачив маленьке подвір'ячко, бачив матір, яка куховарила та ішачила по господарству, але все ж знаходила час приголубити його. А ще йому ввижався батько — кремезний, широкогрудий, щедро-великодушний до всіх. Батько любив людей і мав таке велике добре серце, що любові в ньому вистачало і для дружини, і для маленьких «мучачо», що бавилися в закуточку подвір'я. У ті часи його ще не називали Філіпе Рівера. Прізвище його було Фернандес, як і в батька та матері. А звали вони його Хуан. Пізніше він сам змінив ім'я та прізвище, бо виявив, що прізвище Фернандес дуже не подобається префектам поліції, політичним лідерам і селянам.

Великий, добродушний Хоакін Фернандес! Значне місце посідав він у видіннях Рівери. У ті часи він ще нічого не розумів, але зараз, пригадуючи минуле, розумів усе. Ось йому пригадується, як батько набирає шрифти в маленькій друкарні або щось подовгу знервовано пише на захаращеному столі. Пригадуються ті дивні вечори, коли до них таємно пробиралися робітники, крадучись у темряві, наче якісь зловмисники. Вони довго — годинами — про щось говорили з його батьком, а він, ще маленький хлопчик, не спав і слухав.

Раптом звідкілясь, наче здалеку, до нього долинув голос Спайдера Хагерті:

— Дивись, не дай себе збити на самому початку. Це Келлі так сказав. Отримаєш стусанів, зате грошенят заробиш.

Минуло десять хвилин, а Рівера і досі сидів у своєму кутку. Денні ніде не було видно. Вочевидь, він вирішив витиснути зі свого трюку максимум можливого.

І знову пекучі спогади попливли перед очима Рівери. То був страйк, вірніше — локаут, бо робітники Ріо-Бланко вирішили допомогти своїм страйкуючим братам у місті Пуебла. Почався голод, довелося ходити в гори по ягоди, корінці та трави, які вони їли, а потім страждали від сильних болів у животі. Аж ось — кошмар: пустище перед фабричною крамницею; тисячі виснажених голодом робітників; генерал Розаліо Мартінес та солдати Порфіріо Діаса, їхні гвинтівки, що плюються смертоносним свинцем; здавалося, вони ніколи не припинять плюватися, топлячи в крові вимоги робітників та кривди, яких вони зазнали. А та моторошна ніч! Рівері пригадалися вози-платформи, доверху забиті тілами загиблих. Ці вози відправляли до Вера Крус, щоб трупи скормити акулам у затоці. Він повзав по слизьких від крові тілах, шукаючи батька й матір. І таки знайшов — голих і скалічених. Особливо йому запам'яталася мати: з купи стирчала лише її голова, а тіло було придавлене страшною вагою десятків мертвих тіл. Тут знову торохнули гвинтівки солдатів Порфіріо Діаса, він зіскочив на землю і втік, ховаючись і петляючи, наче гнаний гірський койот.

До його вух долинуло оглушливе ревіння, подібне до розбурханого моря, і він побачив Денні Ворда, який ішов до рингу центральним проходом. За ним поспішала свита з тренерів та секундантів. Публіка шаленіла, вітаючи народного улюбленця, який неодмінно мав перемогти. Його ім'я було у всіх на вустах. Усі були за нього. Усі підтримували його. Навіть помічники Рівери — і ті відчули щось дуже схоже на радість, коли Денш елегантно пригнувся і прослизнув під канатами на

1 ... 115 116 117 ... 130
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Північна Одіссея», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Північна Одіссея"