Читати книгу - "Учень убивці"

Регал учора двічі сказав, що просив батька послати сюди леді Тайм. Але її ім’я він теж виказав Кеттрікен. Кого хотів насправді вбити Регал? Принца Раріска чи леді Тайм? Або ж мене після того, як буде викрито спробу вбивства? Яка йому від цього користь і від того весілля, яке він готує? Чому він наполягав на тому, щоб я вбив Раріска, в той час як це суперечило нашим політичним інтересам?

Мені треба було поговорити з Чейдом. Але я не міг. Треба було вирішувати це самому. Хіба…

Слуги знову принесли воду та фрукти. Я встав, одягнув свою незручну сорочку, штани, поснідав і залишив покої. Цей день нагадував учорашній. Святкування вже починало мені набридати. Я хотів використати час із вигодою, обстеживши палац, розпорядок дня та розташування приміщень. З’ясував, де покої Ейода, Кеттрікен та Раріска. Також ретельно оглянув сходи та опори, на яких трималися покої Регала. Я дізнався, що Коб спав у стайні, як і Барріч. Цього можна було очікувати, бо він не покине своїх баккіпських коней, доки не поїде з Джампі; але чому Коб спить там? Щоб справити враження на Барріча чи щоб стежити за ним? Севренз та Роуд спали у передпокої Регала, хоч у палаці приміщень не бракувало. Я спробував вивчити розташування та розпорядок вартових, але нічого не дізнався. А ще я постійно пантрував за Августом. Десь ближче до обіду зміг зловити його в той час, коли було відносно спокійно.

— Нам потрібно поговорити віч-на-віч, — промовив я. Він скривився й озирнувся, чи ніхто нас не чув.

— Не тут, Фітце. Можливо, коли повернемося до Оленячого замку. В мене є формальні обов’язки і…

Я очікував цього, відкрив долоню й показав булавку, яку король дав мені багато років тому.

— Бачиш? Колись давно мені її дав король Шрюд. Він пообіцяв мені, що я маю лише показати цю булавку, і мене впустять до його покоїв, якщо мені треба з ним поговорити.

— Як зворушливо, — в’їдливо зауважив Август. — Навіщо ти мені це розповідаєш? Щоб справити на мене враження, який ти важливий?

— Мені потрібно поговорити з королем. Негайно.

— Його тут немає, — зауважив Август і повернувся, щоб піти. Я схопив його за руку.

— Ти можеш зробити це за допомогою Скіллу.

Він гнівно вирвав руку і знову подивився на мене.

— Я не можу і не став би цього робити, навіть якби міг. Ти гадаєш, що кожен, хто володіє Скіллом, має право турбувати короля?

— Я показав тобі булавку. Обіцяю, що він не вважатиме це клопотом.

— Не можу.

— Тоді я хочу поговорити з Веріті.

— Я не зв’язуюся з Веріті за допомогою Скіллу, доки він цього не зробить. Бастарде, ти не розумієш. Ти навчався, але тобі не вдалося. Ти гадки не маєш, що таке Скілл. Це тобі не гукати приятеля через усю долину. Це серйозна річ, яку варто використовувати лише для серйозних речей.

Він знову відвернувся.

— Повернися, Августе, або шкодуватимеш, — промовив я, щосили намагаючись залякати його. Це була порожня погроза, бо я не міг ніяк змусити його шкодувати; хіба що поскаржитися королю.

— Шрюду не сподобається, що ти знехтував його знаком.

Август повільно обернувся, сердито дивлячись на мене.

— Добре. Я зроблю це, але пообіцяй, що в разі чого відповідатимеш ти.

— Обіцяю. Ходімо в мої покої, щоб ти міг зв’язатися з королем.

— Хіба немає іншого місця?

— Можемо піти до тебе, — запропонував я.

— Ще гірше. Зрозумій мене правильно, я не хочу, щоб хтось бачив, як ми спілкуємось.

— Зрозумій мене правильно, паненя, але я теж.

У дальній тихій частині трав’яного саду Кеттрікен Август сів на кам’яну лаву й заплющив очі.

— Що я повинен передати королю?

Я замислився. Я всіх заплутаю, якщо Август не знатиме про справжню проблему.

— Передай, що принц Раріск наразі в доброму здоров’ї і ми всі сподіваємося, що він доживе до глибокої старості. Регал досі хоче передати йому подарунок, але я не думаю, що це доцільно.

Август розплющив очі.

— Скілл — це важлива…

— Знаю. Передай.

Август декілька разів вдихнув і заплющив очі. Через кілька хвилин розплющив їх.

— Він сказав слухати Регала.

— Все?

— Він був зайнятий і дуже незадоволений. Тепер залиш мене у спокої. Боюся, через тебе я пошився в дурні перед моїм королем.

Я міг би дати йому кілька дотепних відповідей, але відпустив його. Я сумнівався, що він узагалі намагався передати щось королю, тому сидів на кам’яній лаві й думав над тим, що нічого не досяг, а лише згаяв час. Я відчув спокусу використати Скілл, заплющив очі, вдихнув, зосередився й відкрився для Скіллу. «Шрюде, мій королю», — подумав я.

Тиша. Жодної відповіді. Гадаю, мені не вдалося. Я піднявся й пішов назад до палацу.

В обід Кеттрікен знову піднялася на поміст. Вона говорила такими ж простими словами, як і вчора. Тепер дівчина оголосила, що пов’язує себе з народом Шістьох герцогств. З цієї миті вона ставала його Жертовною в усіх справах, які від неї вимагатимуть. Вона подякувала власному народові, який виростив її і так добре до неї ставився. Кеттрікен знову нагадала, що їде в чужий край не через те, що не любить свій, а сподівається, що це принесе користь обом країнам. Поки вона спускалася, всі знову мовчали. Завтра вона повинна дати подружню присягу Веріті. Як я зрозумів, Регал з Августом стоятимуть по обидва боки Кеттрікен від імені Веріті й Август зв’язуватиметься з Веріті за допомогою Скіллу, щоб той зміг почути її слова.

День тягнувся дуже довго. Прийшла Джонкві й повела мене до Блакитних фонтанів. Я щосили намагався вдавати інтерес і бути ввічливим. Ми повернулися до палацу, де послухали менестрелів, обідали, а ввечері дивилися на витвори горян. Потому були виступи жонглерів та акробатів, собаки виконували трюки, а мечники показували свою майстерність у поєдинках. Навколо стояв блакитний дим. Багато хто розслаблявся, ходив замком і розмовляв з іншими, помахуючи мініатюрними курильницями перед собою. Я зрозумів, що це було святковою розвагою, так само, як для нас печиво з насінням каррісу. Але я уникав струмочків диму з курильниць: мені потрібно було зберегти свіжу голову. Чейд дав мені засіб, який дозволяє організму успішно переносити дію вина. Та