Читати книгу - "Корделія, Rin Voarg"

Самайн відкриває завісу між світами, нагадуючи,

що кожна тінь може стати світлом,

а кожен кінець — новим початком.

Будинок був огорнутий спокоєм, але всередині нас вирувала передсвяткова метушня. Самайн наближався, і підготовка до нього займала всі думки й сили. Сонячне світло пробивалося крізь вікна, огортаючи кімнати теплим жовтогарячим сяйвом, яке змішувалося з ароматами осені: гарбуза, кориці, сушених яблук і легкого димку з каміна.

Хлопчик Даймі, якого колись вилікував Кассандр, прийшов разом із батьком, несучи в руках величезні гарбузи, ніби то були найбільші скарби осені. Їхні обличчя світилися гордістю, а щоки рум’яніли від прохолодного повітря.

— Пані Корделія, ми принесли гарбузи, як і обіцяли! — весело вигукнув Даймі, ставлячи свій трофей на землю.

Я вдячно усміхнулася, нахилившись до нього:

— Дякую, Даймі. Ти сьогодні наш найцінніший помічник.

Коли вони пішли, залишивши нас із цими осінніми велетнями, я зрозуміла, що вся робота тепер на мені. Озброївшись ножем і невеликою ложкою, я заходилася вирізати з гарбузів ліхтарики. Їхній ніжний, трохи солодкуватий аромат наповнив кімнату, змішуючись із легким запахом кориці та трав, що розлітався від Кассандра.

Кассандр тим часом працював зосереджено, формуючи букети із засушених трав. Його пальці легко перебирали гілочки чебрецю, лаванди й глоду, вплітаючи їх у витончені композиції.

— Це не просто букети, — сказав він, навіть не відриваючи погляду від роботи. — Це обереги, які захищатимуть дім протягом ночі Самайну.

— Мені здається, що гарбузи також варті уваги, — буркнула я, намагаючись витягнути останні волокна з одного гарбуза.

— Звісно, якщо вони не залишаться напівготовими, — відповів Кассандр, ледь помітно посміхаючись.

Я лише закотила очі, але відчула, як спокій і передчуття свята огортають нас. Магія Самайну вже витала у повітрі, змішуючись із запахами осені й теплом нашої праці.

Офелія влетіла в будинок, як вихор, тримаючи в руках пакет. Її яскраві очі сяяли, а щоки були рум’яними від осіннього повітря.

— Сподіваюся, ви не збираєтеся пропустити сьогоднішнє багаття, — проголосила вона, оглядаючи нас обох.

Вона витягнула з пакета святкову сукню темно-зеленого кольору, прикрашену тонким золотистим орнаментом, і простягнула мені.

— Як обіцяла! — сказала вона, задоволено дивлячись, як я оглядаю сукню.

— Вона чудова, — зізналася я, проводячи рукою по м’якій тканині.

— Ну що, говорила з Вельмором? — запитала я з ледь помітним натяком.

Офелія блиснула очима, але одразу ж ухилилася від відповіді:

— Корі, у тебе ще багато справ. Не витрачай час на дурниці! — І побігла до дверей, махнувши рукою.

Кассандр кинув на мене короткий погляд поверх окулярів:

— Ми маємо встигнути до заходу сонця.

Його голос був спокійним, але я відчувала нотку нетерпіння.

Лі та Нола не припиняли сперечатися.

— Я відполірував підлогу до блиску, а ти просто сиділа й перебирала трави! — заявив Лі, сердито стискаючи мітлу.

— Готувати трав’яні суміші набагато складніше, ніж витирати пил, — парирувала Нола, поправляючи фартушок.

— Ходімо вже до прикрас, а то будинок сам себе не прикрасить, — перебила я, втомившись від їхньої перепалки.

У коробці, яку я відкрила, були сухі вінки з ягід глоду, стрічки в осінніх відтінках і старовинні ліхтарики, прикрашені витонченими різьбленнями.

— Почнемо з вітальні, — вирішила я, піднімаючи вінок із червоним і жовтим листям.

Лі та Нола захоплено взялися за справу, розвішуючи гірлянди з сушених яблук і стрічок уздовж вікон. Їхня робота наповнила будинок теплом і затишком.

— Це схоже на казковий будинок, — пробурмотіла Нола, милуючись нашою працею.

— Казковий, бо я тут працюю, — буркнув Лі, викликаючи загальний сміх.

Кассандр, у своєму звичному спокійному стилі, запалював свічки з ароматами чебрецю й розмарину. Від нього йшов легкий аромат кориці та холоду, який став для мене невіддільною частиною цього дому.

— Корделія, постав цей вінок над каміном, — сказав він, киваючи на вільне місце.

Я залізла на стілець і обережно прикріпила прикрасу. У кімнаті пахло сухими травами, гарбузом і яблуками — ці аромати створювали ідеальну атмосферу передсвяткового затишку.

На кухні кипіла робота. Ми разом готували страви для Самайну: гарбузовий пиріг, свіжий хліб у формі рогів, карамелізовані яблука й теплий трав’яний напій. У повітрі стояв густий аромат кориці, мускатного горіха й запечених фруктів.

— Хліб уже в духовці, — повідомила Нола, гордо заглядаючи у піч.

— А настоянка? — запитала я, повертаючись до Кассандра.

Він уважно розтирав трави у ступці, створюючи магічну суміш.