Читати книгу - "Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький"

– Звісно, як забажає Ваша Високомагічність. – Юліус прокашлявся і,  не припиняючи зиркати у  бік кущів, промовив:

– Перед вами Її Високомагічність,  графиня Вікторія Флеймбьорп. Опора Фріданського престолу та членкиня Ради Сімох.

Величезний Тигр (чи Тигриця) у цей момент прийняв максимально шляхетне положення, яке тільки може прийняти десятиметрова кицька з розпеченої магми. Після чого, витримавши невеличку паузу і, скоріш за все, прощаючись із цим несправедливим світом, Юліус знов прокашлявся й продовжив:

– Ваша Високомагічність, дозвольте відрекомендувати вам Його Високомагічність, Архімага Землі, Грегора, барона Грейткіллс. А також Вищого Магістра Блискавки, Його сіятельство віконта Леона Д’Альбон.

Чемний Грегор зробив уклін, який личить робити при зустрічі зі шляхетною леді. Та й Грозовий Паладин у небі також вирішив не нехтувати етикетом і схилився у лицарському поклоні з присіданням на одне коліно. Подібний фінт, виконаний здоровенним електричним лицарем, що висить у повітрі,  виглядав цікаво.

  – Д’Альбон… Знамениті кавалери Вітрів. Останній ваш Архімаг, ваш дідусь, мабуть, перестав являти собою грізну силу ще десь під сотню років тому. Сумно, що тепер графство залишиться ще й без перспективного Вищого Магістра… – Проворкувала графиня. А скажений скрип зубами, що роздався після цього з-під шлему Грозового Паладину, чутно було чи не на всю галявину. – Щодо цього Грейткіллс… Скажіть… шановний, чи не ви той  самий колишній простолюд, що з півроку тому наче здобув якимось дивом  звання Архімага?

– О, матір Земля, як же звання, регалії й інші титули сліплять очі деяким йолопам. Особливо чарівникам з чарівницями. – Доволі гучно сказав в повітря Грегор й наче пригнічено похитав головою. – Так,  НЕшановна. Це я. Не бачу вже сенсу вас якось вшановувати, якщо ви дозволяєте собі ставитися до всіх навколо, наче до бруду. Та й, здається, титул Архімага вам дещо завеликий. Гадаю, можете обійтися й без нього якийсь час. То, може,  почнемо вже бійку?..

Те,  що від подібної відповіді в зухвалої графині перехопило подих, видно було навіть по її творінню, бо Магмовий  Тигр почав трусити головою, наче мух відганяючи. А потім Червоним Лісом пролунав лютий, страшенний рев.

– Щооо ти, паскудо, сказав?!  Хто дав право черні так розмовляти з наслідною аристократкою?! – Останні звуки цієї промови чули вже, мабуть,  лише собаки. Так сильно підскочив тембр голосу в ображеної графині. І, власне, вона почала діяти.

Спочатку від Магмового Тигра пішла наче вибухова, помаранчева хвиля неймовірної спеки, що всіяла попелом усе навколо в діаметрі сотні метрів. Чи варто казати, що троюрідний внучатий племінник графині був нездатний  захиститися від атаки такого рівня? Тож, багатостраждальна галявина  стала братським крематорієм для усього бойового загону Флеймбьорп. Навіть Леон, що був набагато далі від епіцентру цього магічного вибуху та знаходився у грозових обладунках, відчув шалений тиск  на власний захист. А сам барон тутешніх місць стояв там, де й був, не змінюючи свого засуджуючого виразу обличчя. Тільки тепер воно багаторазово множилося, відображаючись у сотнях дзеркальних комірок. За мить до атаки жаром Грегора вкрила сфера, що складалася з  багатьох маленьких дзеркал.

– То ви самі й дали мені це право. Ви, а також єдиний закон, букву якого ви розумієте. Закон сильнішого.

І з неба на  голову  магмовому звіру полетів з десяток величезних кам’яних мечів. Графиня ж виявилася доволі спритною у керуванні своєю котячою подобою й зробила величезний стрибок назад, вийшовши з-під удару. В той же час з обох боків розпеченого Тигра вистрибнуло по шість магмових протуберанців, десять з яких шмигнули у бік барона Грейткіллс, а два – потяглися по душу літаючого віконта.

– Ви сьогодні підпалюєте, бароне,  з мене ящик  червоного халіфатського! – Передав мислено  наставнику Леон Д’Альбон й обрушив  на ворожі щупальця потік блискавок.

– Червоне я полюбляю, дякую. Тим паче, багато чув про легендарну винну колекцію Д’Альбон. Кажуть, деякими екземплярами цікавилася навіть Її Королівська Величність. – Чемно відповів Грегор і махнув рукою.

Захисна скляна сфера миттєво стрибнула вперед, лишивши позаду свого творця, розсипалася на декілька десятків дрібних, темних дзеркал, які розтяглися у прямокутники висотою з середню людину й шалено закрутилися колесом, просуваючись вперед і де відбиваючи, а де й дрібно шинкуючи лавові щупальця.

У відповідь на таке Магмовий Тигр вчинив, як звичайна, класична кішка. Відригнув  шерстяну грудку. Тільки та була завбільшки з два метри. І була, звісно, магмовою, а не шерстяною. Палаюча сфера розпалася на трьох шестируких  вогняних воїнів, що здійняли такі ж вогняні списи й кинулися в бік геоманта, жбурляючи своєю зброєю в дзеркала та розчищаючи собі дорогу. Аж ось під ногами одного з вогняних солдатів здійнялася хмарка рослинного пилу й насіння, як наче він розчавив якусь грибницю зі спорами. Цей пил, немов під дією великого тяжіння, всмоктався у ногу шестирукого, після чого той, ступивши далі лиш пару кроків, вибухнув зсередини, лишивши по собі тільки двометровий кактус з червоним цвітом. Магмовий Тигр несамовито загарчав,  реагуючи на таку підступність супротивника, та вогняні воїни обзавелися крилами, піднявшись над землею метрів на три. Більше не встигли. З землі в бік воїнів дрібною картеччю вистрілило все тим же насінням – і на вкриту попелом галявину новоприбулими приземлилися ще два високі, худі кактуси.

– Шановна, а ви – точно Архімаг? – Пролунало з небес питання від єхидного віконта. – Чи, може, колишні коханці серед вищої комісії Йордського університету посприяли вашому підвищенню на, так би мовити, закритій нараді?.. – Леон Д’Альбон, котрий  вже розібрався з щупальцями, що його атакували, тепер вочевидь знущався. І отруйну посмішку можна було навіть побачити через інтонацію, що долинала з-під обладунку Грозового Паладина.