Читати книгу - "20 000 льє під водою"

Я не встиг ще відповісти, коли на носі військового судна з’явився білий димок. Через кілька секунд вода, спінена падінням важкого тіла, залила корму «Наутілуса», а трохи згодом до моїх вух долинув звук пострілу.

— Як? Вони стріляють у нас? — скрикнув я.

— Хоробрі люди! — промимрив канадець.

— Значить, вони не вважають нас за таких, що зазнали катастрофи і чіпляються за уламки! — вигукнув я.

— Коли панові буде завгодно… — почав Консоль! Але в цей час нове ядро облило його бризками з голови до ніг.

— Гаразд! — вимовив він, струшуючи з себе воду. — Коли панові буде завгодно, вони прийняли нас за нарвала і обстрілюють цей нарвал!

— Але ж вони повинні бачити, що мають справу з людьми! — крикнув я.

— А можливо, саме тому вони й стріляють! — відповів Нед Ленд, дивлячись на мене.

Ці слова здалися мені справжнім відкриттям. Безумовно, всім уже було відомо, як потрібно тепер ставитися до думки про існування уявного чудовиська. Безумовним було й те, що під час зіткнення з «Авраамом Лінкольном», коли канадець ударив потвору гарпуном, командир Фарагут устиг побачити, що величезний «нарвал» був підводним кораблем, значно небезпечнішим, ніж ця незвичайна тварина.

Так і тільки так повинно було бути. Тепер, очевидно, на всіх морях почалося переслідування цього жахливого знаряддя знищення!

І справді, як це можна припустити, «Наутілус» був жахливою зброєю, коли капітан Немо застосовував його, як знаряддя помсти! Тепер я був упевнений, що в ту пам’ятну ніч, коли «Наутілус» був в Індійському океані, а нас зачинили в камері, капітан Немо напав на якийсь корабель! Не було сумніву, що людина, похована на кораловому кладовищі, була жертвою зіткнення, спеціально влаштованого «Наутілусом»! Так, я це повторюю, саме так повинно було все відбуватися. Завіса над частиною таємничого життя капітана Немо трохи відкрилась. І якщо його особа не була ще розпізнана, то, в усякому разі, представники різних націй об’єдналися проти нього і охотилися за ним не як за якоюсь химерною істотою, але як за людиною, що дала обітницю невблаганної ненависті до людства.

Всі минулі події промайнули в моїй голові. І мені стало ясно: замість того, щоб знайти на цьому кораблі, який наближався, друзів, ми можемо зустріти лише безжальних ворогів.

Тимчасом кількість ядер, що продовжували сипатися навкруги нас, усе збільшувалася. Деякі з них, зіткнув шись з водою, відлітали рикошетом на велику відстань. Але жодне ще не влучило в «Наутілус».

Броньований корабель був од нас на відстані трьох миль.

Незважаючи на посилену канонаду, капітан Немо все ще не з’являвся на палубі.

А тимчасом коли б одно з конічних ядер влучило в корпус «Наутілуса», це могло б бути фатальним для корабля.

Канадець сказав мені:

— Пане професоре, ми повинні зробити все, щоб вийти з цього скрутного становища! Будемо намагатися сигналізувати! Тисяча чортів! Можливо, там усе-таки зрозуміють, що ми порядні люди.

Нед Ленд витягнув носову хусточку, щоб помахати нею в повітрі. Але тільки він устиг її розгорнути, як був схоплений залізною рукою і, незважаючи на його незвичайну силу, кинутий на палубу.

— Нещасний! — скрикнув капітан. — Може ти хочеш, щоб я прикував тебе до тарана «Наутілуса», перш ніж він обрушиться на цей корабель!

Було страшно чути капітана Немо, але ще страшніше було дивитися на нього. Обличчя його вкрилося смертельною блідістю, наче його серце було схоплене сильними спазмами і переставало битися. Його зіниці звузилися від гніву, а голос був схожий швидше на ричання, ніж на голос людини. Схилившись над канадцем, він з страшною силою стискував рукою його плече.

Потім, залишивши його, капітан Немо обернувся до військового корабля, що продовжував обсипати нас ядрами.

— А, ти знаєш, хто я такий, корабель проклятої нації! — закричав він могутнім голосом. — Мені не треба бачити колір твого прапора, щоб упізнати тебе! Дивись! Зараз я покажу тобі свій прапор!

І капітан Немо розгорнув на передній частині палуби чорний прапор, схожий на той, який він водрузив на Південному полюсі.

В цей момент ядро ударило навскоси в корпус «Наутілуса», не заподіявши ніякої шкоди; ледве не зачепивши капітана, воно впало в море.

Капітан Немо знизав плечима. Обернувшись до мене, він різко сказав:

— Спускайтеся вниз! — Спускайтеся, ви і ваші товариші!

— Капітане, — скрикнув я, — невже ви атакуєте цей корабель?

— Пане, я зараз його потоплю!

— Ви не зробите цього!

— Я зроблю це! — холодно відповів капітан Немо. — Не здумайте мене судити, пане професоре! Фатальний збіг обставин дав вам можливість побачити те, чого ви не повинні бачити. На мене напали! Відповідь буде жахливою! Йдіть!

— Чиє це судно?

— Ви не знаєте цього? Що ж, тим краще! Принаймні його національність залишиться вам невідомою! Спускайтеся!

Канадцеві, Конселеві й мені залишалося тільки скоритися. П’ятнадцять матросів «Наутілуса» оточили капітана і з неприхованим почуттям ненависті дивилися на корабель, що продовжував невпинно наближатися. Відчувалося, що цих людей об’єднувало єдине почуття помсти.

Коли я спускався по трапу, новий снаряд ударив у корпус «Наутілуса». Я почув, як капітан закричав:

— Стріляй, божевільне судно! Розсипай свої безкорисні ядра! Ти нікуди не втечеш від тарана «Наутілуса»! Але ти загинеш не на цьому місці! Я не хочу, щоб твої рештки змішалися з благородними уламками «Месника»!

Я зайшов у свою каюту. Капітан і його помічник залишилися на палубі. Гвинт почав обертатися. «Наутілус» швидко віддалявся і невдовзі опинився вже поза небезпекою від ядер корабля. Але переслідування тривало, і капітан Немо обмежився тим, що продовжував зберігати цю дистанцію.

О четвертій вечора я не міг уже стримати дедалі зростаюче нетерпіння й тривогу і вийшов до центрального трапа. Люк був відкритий.

Я відважився вийти на палубу. Капітан збуджено ходив по ній уперед і назад. Він увесь час дивився на корабель, який залишався з підвітряного боку на відстані п’яти-шести миль од нас. Він кружляв навколо корабля, мов хижий звір, відтягуючи його на схід і дозволяючи себе переслідувати. Проте сам він ще не нападав. Можливо, він ще вагався?

Я спробував востаннє втрутитися. Але тільки-но я заговорив до капітана Немо, як він примусив мене замовкнути.

— Справедливість і право на моєму боці! — сказав він. — Я пригнічений, а це — гнобитель! Це через нього я втратив усе, що любив, усе, що мені було найдорожчим і найсвятішим: вітчизну, дружину, дітей, батька, матір — усе! Усе, що я ненавиджу — там, на тому кораблі! Тому мовчіть!

Я кинув останній погляд на військовий корабель, що