Читати книгу - "20 000 льє під водою"

За кілька хвилин до того, як сонце повинно було пройти через меридіан, капітан Немо взяв секстант і почав робити виміри з особливою старанністю. Абсолютний спокій морської поверхні полегшив йому роботу. Нерухомий «Наутілус» не відчував ні бортової, ні кільової качки.

В Цей момент я був на палубі. Закінчивши виміри, капітан вимовив два коротких слова:

— Це тут!

Потім він спустився через люк. Чи бачив він судно, яке змінило свій курс і, здавалося, наближалося до нас? Я цього не знаю.

Я повернувся в салон. Кришка люка закрилася, і незабаром я почув свист води, що входила в резервуари. «Наутілус» почав заглиблюватися. Він спускався майже по вертикальній лінії, бо його гвинт у цей час не працював.

За кілька хвилин він зупинився на глибині вісімсот тридцять три метри, дійшовши до самого дна.

Світло в салоні погасло, віконниці розсунулися, і я побачив глибини моря, яскраво освітлені прожектором у радіусі півмилі.

Я подивився у вікно ліворуч, але нічого, крім неосяжних спокійних вод, не побачив.

Зате у вікні праворуч в глибині бовваніла якась велика маса, що привернула мою увагу. Здавалося, це були руїни, вкриті шаром білуватих черепашок, немов сніговим покровом. Придивившись уважніше до цієї маси, я почав розпізнавати в ній нечіткі форми корабля без щогл, який, очевидно, пішов носом на дно. Цей уламок корабельної катастрофи покоївся, мабуть, багато років на дні океану, бо весь був покритий вапняковою корою.

Що це був за корабель? Чому «Наутілус» приплив відвідати саме його могилу? Може, зовсім не морська буря була причиною загибелі цього судна?

Я не знав, що й думати, коли раптом почув біля себе повільну мову капітана Немо:

— Колись цей корабель носив назву «Марселець». Він був спущений на воду в 1762 році і мав на борту сімдесят чотири гармати. 13 серпня 1778 року під командуванням Ла-Пойпа-Вертріє він хоробро бився з «Престоном», а 4 липня 1779 року у складі ескадри адмірала д’Естена брав Гренаду. 5 вересня 1781 року під командуванням графа де Граса він брав участь у битві в бухті Чизпік. У 1794 році французька республіка змінила його назву. 16 квітня того ж року він приєднався в Бресті до ескадри де Вілларе-Жуайєза, якому було доручено супроводжувати караван суден з зерном, що. йшли з Америки під командуванням адмірала Ван-Стабеля. 11 і 12 преріаля[109] другого року Республіки ця ескадра зустрілася з англійськими кораблями. Пане професоре, сьогодні 13 преріаля, або 1 червня 1868 року. Минуло рівно 74 роки, день у день, коли на цьому ж місці, під 47°24’ широти і 17°28’ довготи, цей корабель після героїчного бою, напівзатоплений, утративши три щогли і третину екіпажу, визнав за краще піти на дно, ніж здатися ворогові. Його триста п’ятдесят шість моряків, що залишилися живими, піднявши на кормі прапор Республіки, зникли під морськими хвилями з єдиним закликом: «Хай живе Республіка!»

— Це «Месник»! — скрикнув я.

— Так, професоре, «Месник»! Прекрасна назва! — прошепотів капітан Немо, схрещуючи руки.

РОЗДІЛ XXI

Гекатомба

Незвичайність і несподіваність усієї сцени, історія революційного корабля, початок якої був розказаний байдужим тоном, а кінець — тремтячим від хвилювання голосом цього дивного розповідача, назва «Месник», значення якої не могло пройти мимо моєї уваги — все це, разом узяте, глибоко вразило мене. Я тепер не міг одвести очей від капітана. А він, простягнувши руки до моря, вдивлявся палаючими очима в славетні уламки. Можливо, мені ніколи не пощастить дізнатися, хто він, звідки прийшов і куди хоче йти, але я ясно бачив, як людина все більше і більше бере в ньому верх над ученим. Ні, не просто людиноненависництво примусило капітана Немо і його товаришів зачинитися в стальних стінках «Наутілуса», а якась страшна й грізна помста, якої навіть час не міг послабити.

Можливо, ця ненависть ще шукала жертв для помсти? Майбутнє повинно було мені незабаром це відкрити.

Тим часом «Наутілус» почав повільно підніматися на поверхню моря, і контури «Месника» поступово зникли. Невдовзі легке погойдування сповістило нас, що ми вже пливемо на поверхні.

Цієї миті пролунав глухий вибух. Я подивився на капітана Немо. Він не поворухнувся.

— Капітане! — сказав я.

Він нічого не відповів.

Я залишив його одного і піднявся на палубу. Консель і канадець були вже там.

— Звідки цей вибух? — спитав я.

— Гарматний постріл! — відповів Нед Ленд.

Я подивився в напрямі корабля, який помітив ще перед спуском. Він наближався до «Наутілуса», і було видно, що йде він на всіх парах. Од нас його відділяли шість миль.

— Що це за судно, Неде?

— Б’юсь об заклад, що це військовий корабель! — відповів канадець. — Це видно по його оснащенню і невисоких щоглах. От коли б воно пішло на нас і навіть потопило цей проклятий «Наутілус»!

— Друже Нед, — зауважив йому Консель, — яке лихо він може заподіяти «Наутілусу»? Чи, можливо, він атакує його під водою? Або розстрілюватиме його в морській глибині?

— Скажіть, Неде, — запитав я, — чи не можете ви дізнатися про національність цього судна?

Канадець, насупивши брови й примруживши гострі очі, протягом кількох секунд вдивлявся в корабель.

— Ні, пане професоре, — відповів він. — Я не зможу визначити, до якої національності він належить. У нього немає прапора. Але я можу вас запевнити, що це військовий корабель, бо на верху його грот-щогли майорить довгий вимпел.

Протягом чверті години ми продовжували стежити за судном, що прямувало до нас. Я не міг усе ж припустити, щоб воно могло розпізнати «Наутілус» на такій великій дистанції; ще менше воно могло знати, що це підводний корабель.

Незабаром канадець сповістив мене, що це велике військове судно з тараном і двома броньованими палубами. З його двох труб здіймалися клуби густого чорного диму. Прибрані паруси зливалися з реями. На ньому не було ніякого прапора. Відстань ще заважала роздивитися колір його вимпела, що майорів у повітрі, як вузенька стрічка.

Корабель плив швидко. Коли б капітан Немо дав змогу йому наблизитися, ми мали б зручну нагоду врятуватися.

— Пане професоре, — звернувся до мене Нед Ленд, — коли це судно підійде до нас на відстань однієї милі, я кинуся в море і пропоную наслідувати мій приклад!

Я нічого не відповів на пропозицію канадця і продовжував роздивлятися судно, що зростало на очах. Яким би воно не було — англійським, американським, французьким чи російським — воно все одно підібрало б нас, коли б нам пощастило доплисти до нього.

— Нехай пан згадає, — сказав тоді Консель, — що у нас є деякий досвід у