Читати книгу - "Дикий бастард, Анна Лященко"

Тея

Приходжу до себе вже в храмі. Перша думка, яка відвідала мене: Як Грату вдалося непомітно винести мене з палацу? Очевидно, він не один це все організував. Але подумати про це мені не дають. Голос Грата повертає мене в дійсність.

– Отямилася? Вчасно. Зараз глава Рода виголосить слова обряду одруження, і коли він запитає, чи ти згодна стати моєю дружиною, ти відповіси «Так!» – шипить на мене Грат, помітивши, що я прийшла до тями.

– Ніколи я не стану твоєю добровільно! – я ще намагаюся чинити опір.

– Ти хочеш врятувати життя своєму солдатику та батькові? – посміхаючись, питає мене Грат. – Усього від одного твого слова залежить їхнє майбутнє! Що ти вибираєш??

Я розумію, що вибору я не маю і, навіть не намагаючись стримати сльози, киваю головою на знак згоди, але Грату цього мало.

– Не чую відповіді! Будь хорошою дівчинкою, і твоє життя нічим не відрізнятиметься від того, до якого ти звикла. За винятком хіба що, ночей, – підморгує мені Грант, бридко реготнувши.

– Так, – навіть не намагаючись стримати сліз, відповідаю на запитання, чи я згодна стати дружиною Грата з Роду Водних.

Почувши ствердну відповідь, Глава Рода надягає на мій палець родове кільце, таке вже красується на пальці Грата, й оголошує нас чоловіком і дружиною.

Я тримаюся з останніх сил, намагаючись не зомліти, і ставлю питання, що мучить мене:

– Тепер ти випустиш Барта із в’язниці?

– А я хіба це обіцяв? – регоче Грат. – Я запропонував лише не вбивати його. А якщо він сам здохне у в’язниці на четвертому рівні, куди його завтра переводять, то це не мої проблеми!

У мене темніє в очах, і, вихопивши з рук голови Роду ритуальний ніж, я чітким і впевненим рухом, як навчав мене викладач із ближнього бою, перерізаю горлянку своєму чоловікові.

Грат хрипить і хапається руками за горло, його очі скляніють і, не побувши моїм чоловіком і хвилини, він мертвий падає на кам’яну підлогу храму.

У цей момент уривається Транк зі сторожами. Родове кільце Грата на моєму пальці, закривавлений ніж у руці, бездиханне тіло Грата та крики Глави Роду: «Вона вбила мого онука!», не залишають сумнівів у тому, що тут щойно сталося.

– Принцесо! Я змушений заарештувати Вас за вбивство Вашого чоловіка – Грата з Роду Водних! – з болем у голосі говорить Транк. – Я запізнився. Вибачте, якщо зможете.

Ердан

Увечері від мого інформатора з Озерного Краю надійшло повідомлення: «Барта переводять на четвертий рівень».

Чудово розумію, що це означає, тому що тюремна система в наших країнах приблизно схожа.

Терміново викликаю до себе Дігана. Наставник з’являється через кілька хвилин, і без стуку, враховуючи обставини та терміновість виклику, заходить до мого кабінету.

– Що трапилося, Ердане? – запитує стурбовано.

– Вони там домовилися чи ні? У нас не залишилося часу. Барта переводять на четвертий рівень! – шиплю я.

– Некрилаті Боги! Він не міг набрати стільки зауважень за такий короткий термін! Я сподівався, що ми маємо не менш як тиждень!

– Зважаючи на все, хтось його пресує. У будь-якому разі часу більше не залишилося.

– Що будемо робити?

– Піду, спробую домовитись із Правителем. Зараз треба бодай життя Барту врятувати.

– Я з тобою, навряд чи вони будуть лояльно до тебе налаштовані.

– А чим ти зможеш допомогти? Мені доведеться погодитися на будь-які умови, – сумно відповідаю наставникові.

– Ми разом це все провернули, отже, відповідатимемо також разом. Ідемо.

Ми з Діганом спускаємося в підземелля, дорогою до нас приєднується Ізир, і я описую йому ситуацію, що склалася. Ізир скрипить зубами:

– Вони майже дозріли! Ще максимум добу й домовились би!

– Навряд чи Барт має стільки часу… – зітхаю я.

Спускаємося на потрібний рівень, й Ізир відкриває двері камери, у яких із комфортом влаштувалися мої бранці.

– О, королю Ердане! Нарешті, Ви до нас заглянули! Ми вже стільки днів користуємось Вашою гостинністю, а Ви навіть не знайшли можливості відвідати нас! Щось не дуже в Диких Землях дотримуються етикету! – посміхається, побачивши мене, Правитель Найнт. А потім звертається до Саттона: – Хрінову освіту він здобув у твоїй Академії, визнай це, Саттон.

– Згоден, погано хлопчик вихований. Але ми начебто досягли консенсусу щодо його подальшої освіти, так, Грегу?

– Ти щодо того, що його треба відшмагати? Згоден, у мене руки сверблять особисто йому всипати. – гарчить батько.

Знаючи, що батько слів на вітер не кидає, у мене луска на загривку дибки встає від таких перспектив. Але зараз, заради того, щоб витягнути Барта із четвертого рівня, я згоден на все.

Про що й повідомляю своїх в’язнів:

– Якщо це вас заспокоїть, я згоден на будь-які ваші умови та покарання. Але, Правителю Найнте, прошу Вас зберегти життя моєму братові!