Читати книгу - "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"

Я лише зловісно всміхнулася, нехай вважатиме це попередженням, поки я розбиратимусь, у яку халепу втрапила.

Звісно я могла відмовитись ще на початку, послати його під три чорти, але якщо Тоні надумав позбутись мене в якомусь сенсі, мабуть, він був готовий навіть поскаржитись Летті чи втнути ще щось подібне і геть неприємне, щоб ускладнити мені життя й отримати бажане.

Зарозумілий вилупок! Вважає, що знає, як ліпше для мене! Ну просто як мої батьки! Важко повірити, що я думала про Тоні Соретті у такому контексті.

Ми ще випробовували одне одного поглядами якийсь час, категоричними твердими поглядами, тільки у когось в клятих карих очах танцювали безпардонні бісики, аж поки з прихожої не почулося:

— Агов! Є тут хто-небудь?

Карло приніс сніданок.

Потрібно було діяти блискавично, і я, просто-таки відштовхнувши Тоні рукою, що встигла звільнити від халата, впала дупою на стілець й наказала:

— Будь зайчиком, Тоні, розберися зі сніданком.

Раз паскудою ти вже сьогодні побував.

Він розсміявся, скуйовдивши долонею темне волосся, й похитав головою.

— Тобі все одно доведеться рухатись, Бессі, нехай не зараз.

Та я вдала, що це десь поряд дзижчала комаха.

З цим я дам раду пізніше.

На жаль, мої обов’язки покоївки нікуди не ділися, і нехай я старанно гріла гепу на стільці, попиваючи каву, доки Соретті не пішов, мені все одно було час братись за роботу. Ну от чого він причепився до того, чим я займаюся? Я ж, між іншим, наводжу лад в його хаті, чи він це врахував?

Найгірше те, що мама, мабуть, схвалила б босові прагнення, хоч його методи її б не потішили.

Вставала я з-за столу потроху, обережненько випроставшись, до скрипу стиснувши зуби, і, гаразд, подумки була вдячна, що той паскудник прибрав посуд й залишки їжі у холодильник. Нехай відчуття були поки не такі інтенсивні порівняно з рукою Тоні між моїх ніг, та коли я зробила крок у бік, ще один… Лайно собаче! Я впала долонями на стільницю й знов урвала ротом ковток повітря. Нічого, впораюсь. Я не тільки вперта дівчинка, я ще й збіса принципова. Я доведу босу, що він козел, котрий цим вчинком нічого не доб’ється. Я зможу.

Та вже за п’ятнадцять хвилин, коли мої пересування не обмежились однією лише кухнею, бо потрібно ж узяти кошик з приладдям для прибирання, я визнала — бажання наскочити на Тоні, тільки-но він знов з’явиться у пентхаусі, було непереборним.

Наскочити і закатрупити його до бісової тітки власними руками!

З кожним кроком, кожним, навіть незначним, рухом збудження посилювалось, а ті місцинки, що потерпали від перлів, ставали чуттєвішими й більш вразливими щохвилини, просто-таки розривалися від потреби чиїхось дотиків й пестощів, від необхідності розрядки, змушуючи мене пересуватись по пентхаусу на короткі відстані, спинятися, стискати щосили ноги, та від цього мені лише гіршало. Мене всю трусило, дихання моє нагадувало дихання здихаючого марафонця з Центрального парку, і усе, про що я ладна була думати: як доповзти до канапи, або спальні, або ж босового ліжка, й втішити себе власноруч. Або позбутись триклятих трусів.

Та я розуміла, Соретті пішов ненадовго — мабуть, думка про те, що він буде відсутній до самого вечора мене аж надто лякала, тож я відганяла її від себе, — і коли він повернеться, я повинна усе ще бути в цих довбаних перлах, щоб він вдавився своїм програшем. Підступна розпусна геніальна тварюка!

Ледь-ледь пристосувавшись й періодично схлипуючи геть не від того, яке несправедливе до мене життя, я врешті-решт навела такий-сякий лад у вітальні, хоч якусь перевірку товариства схиблених на чистоті завалила б одразу.

І саме в момент, коли я виринула з-під дивану, вчергове за сьогодні проклинаючи Тоні Соретті і сам факт його існування, нехай це вилупок і дарує мені приголомшливі оргазми, на межі одного з котрих я перебувала хвилину тому з мітелкою для пилу у руках, — та бляха не з моїм щастям! — до мене долинув знайомий звук, з котрим прочиняються двері ліфта.

Залишивши на кавовому столику ту саму мітелку й гумові рукавички, я кинулася до прихожої, щоб зустріти боса переможним вигуком на кшталт «Бачиш, скотиняка, я усе ще на ногах і розсувати їх для тебе більше не збираюся!», але на мене там чатував не господар пентхауса.

А Джаспер Бевзь-п’ятий.

— Тобі жити набридло? — прогарчала я, набурмосившись й схрестивши руки на грудях. — Чого припхався?

Я не сумнівалася, що це узагалі його перший візит в помешкання Тоні.

Зате побачивши його, я трохи охолола, якщо не зважати на злість та ненависть, котрі спалахують в мені кожного разу, коли ми стикаємось з колишнім босом. Саме через це я й не намагалась затулитись від його запопадливого погляду, котрим він одразу просканував моє тіло й усі його вигини, викликавши в мене нудоту й змусивши кригу скувати хребет.

— Прийшов переконати тебе відмовитись від тої дурнуватої затії, — сховавши долоні в кишені світлих штанів, з відвертою нудьгою в голосі повідомив Джаспер, просуваючись уперед, вглиб пентхауса.

Просто до мене.

— Що саме ти вважаєш дурнуватою затією? — форкнула я, уважно і нашорошено спостерігаючи за ним.

— О, крихітко, мені начхати, чи ти насправді одружишся з тим нікчемою, чи це просто вистава, — наморщив колишній бос свого аж надміру бездоганного носа. — Він твоя халепа, тобі з ним панькатись. Втішатимеш його своєю дупою, коли він втратить усе. А от тебе на своєму весіллі я не потерплю. В будь-якій ролі. Навіть офіціантки чи блазня, в котрого гості кидатимуть недоїдками.

Так, у такої хворої потвори збочені розваги. У тому, що він найме цього блазня собі на весілля, я анітрохи не сумнівалася.

— Якщо воно відбудеться.

Блакитні очі спалахнули, ніби промовляли «Ось ти і визнала, тоді відомо, що Тоні готує». І їх володар був певен, що не помиляється у своїх здогадках.

Тому я хутко додала:

— Може, наречена ще прийде до тями і до неї дійде, яку паскудь вона обрала за майбутнього чоловіка.