read-books.club » Сучасний любовний роман » Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон 📚 - Українською

Читати книгу - "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"

99
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Покоївка з привілеями" автора Софі Бріджертон. Жанр книги: Сучасний любовний роман. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 112 113 114 ... 158
Перейти на сторінку:

— Ще це, безперечно, випробування для твоєї виноградинки… — й далі перераховував Соретті.

— Це через мою витівку з Петрою?

Його смішок відбився десь в глибинах мого їства хвилею лоскоту й збудження.

— Ні, через твою витівку на пляжі. Неймовірно зухвалу, розпусну витівку.

— Я знала, що пошкодую про неї.

Я б похитала головою, якби бос не заважав мені.

— Ще я вбачав би у цьому підступ…

Та момент для вигуку «Я так і знала!» був не надто годящий. До того ж це Тоні пояснювати не став.

— Шкода псувати твої хтиві мрії, любчику, — джерелом яких, мабуть, була моя поведінка, та про це я поміркую потім, — але я цього не вдягатиму.

— А це найприємніше, — самовдоволено проспівав він. — В тебе нібито не має вибору, любонько. Бо ти ж сама наполягала, що в ці години ти моя покоївка, і я волію, щоб сьогодні ці трусики були твоєю уніформою.

Ані акценту, ані веселощів. Та він жартував? Він жартував, еге ж?

— Ти це несерйозно…

Соретті захихотів, заклеймивши віддихом мою шию, через що серце забилося швидше.

— Ще й як серйозно! Я тобі допоможу.

Перш ніж я послала його у дупу — бо це саме те, що варто робити з подібними ідеями, — Тоні відступив назад й спустив халат, але не зняв його, лишив на рівні моїх ліктів, щоб він обмежував здатність рухатись і гальмував будь-які спроби запхати йому ті перли в горлянку.

Я загрозливо загарчала, та нахабні пальці усе одно продовжили роздягати мене. Тепер вони пролізли під мереживну гумку спіднього, яке я вдягнула після душу, й Соретті трохи зачекав, мабуть, даючи мені змогу продемонструвати спротив, та я була настільки приголомшена його діями, що не зронила ані слова.

Він зірвав з мене трусики так владно і різко, що я скрикнула, коли квітчастий візерунок вдавився в шкіру, коли болісно врізався в неї.

Якби Соретті за плечі не розвернув мене, я б зробила це сама, прагнучи зазирнути йому в очі. І знов відчути те, що не змогла вловити раніше, коли розв’язала пояс.

Я належала йому. Я була його бажанням. І те, що Тоні зараз зі мною поводився як дикун, як клятий хижак, лише підбурювало не спиняти його і заводило дужче. Вимагала? Що я там вимагала? Нехай нахилить мене над цим столом і вчинить те, що учора нам так і не вдалося зробити. Нехай зіпсує мене, занапастить, зруйнує. Бажання поряд із ним з кожним разом ставали усе темнішими.

— Допоможи мені трохи, Лізбет.

Узявши з тарілки перлову білизну, Тоні присів навпочіпки переді мною. Й підвів погляд, порочний й вимогливий, затуманений мороком, без слів наказуючи мені підняти спочатку одну ногу й просунути її в трусики, потім іншу.

Я так і зробила. Я геть не мала снаги опиратися. Навпаки, підкоритися кортіло дужче.

І коли Тоні підвівся, коли остаточно вдягнув спіднє на мене, коли провів долонями по сідницях — не впустивши можливості вщипнути мене разочок, — виголосив ще один наказ:

— Тепер розсунь ноги, piccina, і впусти мене. Я маю закінчити.

Його останню фразу ми розуміли по-різному.

І ось коли його пальці ковзнули мені між ніг, коли хазяйновито розсунули складки плоті, коли вмостили між ними перлову нитку, коли я відчула, як прохолодні намистини, що ще не нагрілися від мого тіла, тиснуть на клітор, коли Тоні не забрав пальці, раз у раз прокручуючи перли й дражнячи чутливу ягідку, я збагнула нарешті, в яку пастку втрапила.

— Ну ти й вилупок, — прохрипіла я.

— Ще й який, — погодився бос. — Зовсім скоро ти пересвідчишся в цьому.

— Навіщо? — мій голос ламався, крізь роздратований тон проривалися стогони, бо його пальці й досі були між моїх стегон, й досі витанцьовували на перлинах, зводячи мене з розуму й демонструючи, наскільки нестерпно-прекрасними можуть бути відчуття у цих трусиках.

— Бо ти вперта дівчинка, piccina. А я вельми винахідливий, коли хочу когось в чомусь переконати. Бо ти заслуговуєш більшого, — він притулився вустами до моєї шиї, затиснув між ними шкіру й узявся її посмоктувати, лишаючи на мені свою чергову мітку, — аніж повзати по моїй хаті в білизні. А я заслуговую мати змогу трахати тебе не тільки вночі чи в батьковому будинку.

— Ти ж… Розумієш… — я робила паузи між словами, щоб схопити трохи повітря ротом, бо його збіса бракувало від босових пестощів. — Що я можу… Їх зняти. Або задовольнити… Себе сама… Якщо це буде геть нестерпно.

Бо буде. Я не мала жодних сумнівів щодо цього.

— Спробуй, — миролюбно дозволив Соретті. — Та в тебе не вийде зробити це так само добре як в мене. А якщо ти їх знімеш, працюватимеш гола. Чи я вигадаю що-небудь іще. Зрештою ти вчиниш так, як буде краще для тебе, а винагорода за це буде вкрай приємною.

Він просунув середній палець далі, окреслив мій слизький від збудження вхід, а потім застромив його в мене так глибоко, що я, закинувши назад голову, не стримуючись, схлипнула й гойднула стегнами.

— Господи, та ти вже така мокра, Бессі… От і як мені не поснідати тобою просто тут і зараз?

Відповідь на це, можливо, риторичне питання, що я відчайдушно тримала у себе в горлі, нехай вона й рвалася назовні, сподобалась би йому та не подобалась мені.

Я ненавиділа себе за те, як сильно Тоні був мені потрібен зараз. І його, бо він мав рацію й достобіса нахабства, щоб влаштувати таке нечуване паскудство, нехай, за його думкою, я матиму з нього неабиякий зиск.

— Легко, — процідила я, перед цим зробивши глибокий вдих. — Що ж, босе, ти хотів, щоб я вдягла цю уніформу… Вона вже на мені. А тепер забери від мене руки й повертайся до своїх справ. І ввечері я змушу тебе з’їсти ці труси, бо ти програєш, єнотику, запевняю тебе.

— Забрати руки? — промуркотів Соретті спокусливо, випробовуючи мене. Темні, сп’янілі від пристрасті, очі вивчали моє обличчя, відшукуючи найдрібніший натяк на слабину. Та він все ж таки відступив. І порожнеча, що лишилася без його пальця, була вбивчою, але я витримала. Задерла підборіддя й підібгала губи, ніби Тоні не відав, що він — це те, чого я прагну в цю мить понад усе на світі. — Гаразд. Якщо ти згодом не заскочиш на мене просто біля ліфта, — реготнув він, — вважатимемо, що ти перемогла, Елізабет.

1 ... 112 113 114 ... 158
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"