Читати книгу - "Пригоди Олівера Твіста, Чарльз Діккенс"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Жінка, якій не стоялося на місці, вже встигла кілька разів пройти - під пильним наглядом свого таємного переслідувача - туди й назад по мосту, коли важкий дзвін на соборі св. Павла сповістив про кінець ще одного дня. Глуха ніч спустилася на багатолюдне місто: на палац і нічний шинок, на в’язницю і божевільню, на тих, хто вмирав і народжувався, на недужих і здорових, на заклякле обличчя мерця і мирний сон дитини,- все оповила глуха ніч.
Тільки-но замовк дзвін, як з карети, що спинилася неподалік, вийшли молода дама і сивий джентльмен і, відпустивши візника, попрямували до мосту. Ледве вони ступили на нього, як жінка стрепенулася й поспішила їм назустріч.
Вони йшли, оглядаючись навколо, так ніби чогось чекали, але не мали надії, що їхні надії справдяться. Несподівано до них підійшла жінка - вони спинились, здивовано скрикнувши, та нараз замовкли, бо саме в ту мить повз них пройшов, мало не зачепивши їх, якийсь чоловік, одягнений по-сільському.
- Тільки не тут! - квапливо шепнула Ненсі.- Тут я боюся розмовляти. Ходімо «звідси… далі від дороги… вниз отими сходами.
Коли вона промовляла ці слова, показуючи рукою туди, куди хотіла повести їх, чоловік у селянській одежі озирнувся; грубо спитавши, чого це вони загородили весь тротуар, він пішов далі.
Сходи, на які показала дівчина, були на Саррейському березі, по той бік мосту, де стоїть церква Спасителя, і вели до річки. Туди й поспішив, ніким не помічений, чоловік у селянській одежі; роздивившись навколо, він почав спускатися.
Ті сходи являють собою частину мосту і мають три марші. Під площадкою другого маршу камінна стіна ліворуч завершується декоративним пілястром, зверненим у бік Темзи. Тут нижні східці ширші, і людину, що ховається за рогом стіни, не видно тим, хто стоїть хоча б на одну сходинку вище. Дійшовши туди, чоловік поспіхом озирнувся довкола; оскільки кращої схованки не знайшлося, а місця, завдяки відпливу, було досить, він затаївся там і, притулившись спиною до пілястра, чекав, упевнений, що вони нижче не спустяться, і коли йому й не вдасться підслухати їхню розмову, то він, у кожному разі, залишиться непоміченим і знову зможе піти за ними слідом.
Час у цьому відлюдному закутку тягнувся так довго і шпигунові так не терпілося розкрити таємницю цієї зовсім несподіваної для нього зустрічі, що він уже не раз ладен був визнати діло програним і казав собі, що вона або спинилися десь набагато вище на сходах, або ж знайшли зовсім інше місце для своєї таємної розмови. Він уже збирався вийти зі своєї схованки й повернутися нагору, коли раптом почув ходу і майже відразу ж і голоси - мало не над самим своїм вухом.
Він випростався, щільно притулившись до стіни, і, затамувавши подих, уважно прислухався.
- Отут і станемо,- сказав голос, що безсумнівно належав джентльменові.- Я не дозволю, щоб ви вели юну леді ще далі. Інші на моєму місці не довірились би вам настільки, щоб піти за вами навіть сюди, але я, як бачите, ладен вам догоджати.
- Догоджати мені? - почувся голос дівчини, за якою стежив шпигун.- Ви дуже ласкаві, сер. Догоджати! Ну, та нехай, облишмо це.
- Одначе скажіть, чому,- заговорив джентльмен лагіднішим тоном,- чому вам заманулося привести нас у це непевне місце? Чом ви не схотіли поговорити там, нагорі, де світять ліхтарі і ходять люди, а натомість потягли нас у цей темний і лиховісний закуток?
- Я ж вам казала,- відповіла Ненсі,- що боялася розмовляти з вами там. Не знаю чому,- повела далі дівчина, здригнувшись,- але сьогодні на мене найшов такий страх, що я ледь тримаюся на ногах.
- Страх перед чим? - спитав джентльмен, відчувши, очевидно, жалість до дівчини.
- Я й сама не знаю, чого боюся,- відповіла вона.- Якби я знала, було б легше… Цілий день мене переслідують моторошні думки про смерть, мені ввижаються закривавлені савани, і я вся аж горю від жаху. Увечері, щоб якось згаяти час, я взялася за книжку, але між рядками мені привиджувалося те саме.
- Це витвори вашої фантазії,- спробував заспокоїти її джентльмен.
- Ні, це не фантазія,- глухо, мов не своїм голосом, відповіла дівчина.- Я можу заприсягтися, що бачила слово «домовина», написане великими літерами на кожній сторінці. А сьогодні ввечері на вулиці повз мене пронесли домовину.
- В тому нема нічого незвичайного,- сказав джентльмен.- Повз мене їх часто проносили.
- Справжні домовини,- заперечила дівчина.- А то була не справжня.
В голосі і словах її було щось таке дивне, що у слухача, який причаївся біля стіни, аж мороз пішов поза спиною і кров захолола в жилах. Ніколи раніше не відчував він більшої полегкості, ніж тієї миті, коли почув ніжний голос юної леді, яка почала вмовляти Ненсі заспокоїтись і побороти в собі страх перед витворами власної уяви.
- Говоріть з нею лагідніше,- попросила юна леді свого супутника.- Сердешна! Вона так потребує ласки.
- Ваші пихаті побожні знайомі задерли б голови, побачивши мене в такому стані, і почали б свої проповіді про пекельний вогонь та покару! - вигукнула дівчина.- Ох, люба леді, чому ті, хто вважає себе обранцями господніми, не вміють бути такими, як ви, привітними та добрими до нас, бідолах? А у вас є і молодість, і краса, і все те, що вони вже втратили, то ви могли б і трохи запишатися, а проте ви набагато скромніша, ніж вони.
- Гм! - озвався джентльмен.- Коли турок збирається проказувати молитву, він, обмивши як слід обличчя, звертає його на схід, а ці добромисні люди, зігнавши з своїх облич усмішку, незмінно обертаються до найтемнішої сторони небес. Якщо вибирати між мусульманином і фарисеєм, я віддам перевагу першому.
Ці слова були, очевидно, звернені до юної леді і сказані, мабуть, для
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди Олівера Твіста, Чарльз Діккенс», після закриття браузера.