Читати книгу - "Закляття відьмака"

що то привиди приспали дурманом сторожу й повитягали з комори срібло-злото! Особливо тому люди повірили в чародійство, бо коли зайшли нагору, до бояринової опочивальні, то в нього в скрині лежав людський кістяк, вбраний у сукню жінки Білого Лицаря!.. А вранці після того запаморочення люди знову зайшли до будинку боярина Сергія, і вже ні кістяка, ні черепа, ні сукні не було!.. Неправда — все те влаштували пси Білого Лицаря. Власне, один з них — найхитріший і найспритніший, венецієць Мікело. То він дурманним порошком засипав багаття. Він і допоміг Білому Лицарю загарбати німецьке золото. Те саме золото, за яким він полював аж від самих німецьких земель.

Я не знаю, скільки гривень золота вони взяли. І ще вони наші старосвітські скарби взяли, а такі, яких вже ні в кого ніде по скарбницях немає. І барми, і рясна, і колти княжеські, і перстені, обручки, златоглави-пояси ковані, агатові печатки та хрести натільні!!!

Проте не дав Бог тішитися Лицареві усім цим добром. Його небавом отруїла ключниця. Коли вона взнала, що скарб боярина Сергія в лабетах Білого Лицаря, то стала така запобіглива та ласкава, що він не міг нарадуватись. Вона ж у найкращої відьмачки-лікарки викупила найдорожчого дурману та зілля, що найосоннішого чоловіка робить ярішим за жеребця. І так його тим нагодувала, так обласкала, а коли ще й дурману дала, то він їй сказав, у якому гаю і де сховано бояринове золото. І дав ключа від своїх скарбів. Бо до того вона ключа не мала, хоч і була ключницею! Він їй сказав: «По-перше, я тобі вірю! А по-друге, навіть як ти і вкрадеш із моєї скрині, то в мене в стократ є проти того золота! Цей схизматик недарма поклав усіх своїх байстрюків — найбільший міх золота з усього ордену саме йому дістався! Але, видно, він заборгував своєю удачею нечистій силі. От вони і прибрали його до себе! А нам здобич!»

Так і досі не можу зрозуміти — невже він справді вірив, що боярина Сергія замордували привиди?! Може, тому, що в його голову не вміщалося, що можна найбагатшу людину в Києві задушити і все в домі — і срібло, і злато, і каміння, і зброю — лишити незайманим?!! Їй же Богу, я думаю, що то в нього саме через такі думки була віра в привиди!..

І от серед ночі, коли вона його обпоїла, вже цього разу смертельно, вони удвох — небіж Лицаря і ключниця — полізли в комору. Відчинили одну скриню, а в ній тільки дрібна монета, сміття. Дєньги татарські, московські та лівонські шилінги. А ні одної калити із празькими грошима, ні жодного гамана із угорськими немає! Стоять вони і сперечаються, чи то навмисне їм Білий Лицар' підстроїв, чи хтось до них побував і пограбував скриню раніше, ніж вони до неї дісталися.

Сперечалися вони, сперечалися та й не почули, як Білий Лицар до них підібрався. Всю їхню розмову почув. Все йому прояснилося. І кинувся він на змовників і вдарив красунчика у стегно. Та тому що Сусанна, ключниця, його обпоїла отрутою, то вже тієї твердості не було в руці. І він попав йому в стегно, хоча все ж добре потнув єломанню! Ще й через рік кульгав і час від часу хворів. Але Білий Лицар був отруєний зіллям і вже був не той знаменитий рубака. Тому ця паскуда змогла схопити ослін і вдарити ним в горло. Якраз у яблуко! Білий Лицар захитався. Сусанна вхопила якусь там зброю і вдарила свого підстаркуватого коханця у бік. І теж добре попала. Він відступив, а що був обпоєний, то в голові його не було твердості. І зі страху, дурний геть від зілля, він кинувся тікати!.. Його кухарчук тим часом встав серед ночі, щоб перевірити, як тісто підходить. Хотів пампушки з часником на сніданок спорядити. Почув він той гармидер у домі. І йому наче якийсь внутрішній голос сказав — чиниться злочин. Тому він вискочив із кухні не з порожніми руками, а з найбільшим колієм! Він до дому, а на нього вивалився Лицар та й шаблею сіконув. І зачепив кухарчука по лобі. Так — злегка і навкіс. Тільки шкіру розтяв. Ну, крові приснуло. Але так, подряпина, не рана. А кухарчук згарячу його колієм з калюхи. Смертельна рана! Тут у Білого Лицаря голос видобувся, і він сказав кухарчукові, що його зрадила ключниця, разом із своїм коханцем, Лицаревим небожем, збиралась пограбувати і вбити. Кухарчук хотів покликати людей, щоб схопити підступних злодіїв. Та Лицар сказав йому, щоб він тікав мерщій. Бо не хоче прижиттєвої ганьби, що пригрів у своєму гнізді цих смертельних гадів. Крім того, якщо кухарчук потрапить до стражників, то з нього вичавлять зізнання, наче він сам і забив Лицаря!

І тоді йому, поспільній людині, доведеться відповідати перед воєводським судом. І його чекає меч ката або зашморг. Треба тікати кухарчукові. І дав йому перстень свій як знак для свого старого наставника, теж лицаря. Щоб він у себе переховав кухарчука, поки вщухне вся ця веремія…

Я ж гадаю — Лицар знав воєводських катів, знав, що вони так притиснуть хлопця, що той все визнає, що йому вони самі й скажуть! А те, що він дав перстень — охоронний знак для старого Лицаря, свідчить, що він признав у кухарчукові свого байстрюка. Видно, повипитував його про все чи якісь інші сліди вивідав і розгадав. І зрозумів: кухарчук — то викрадений син його служниці… Він, Білий Лицар, видно, і сказав Ількові, де схований золотий скарб. Бо інакше нічого б не вийшло!.. То дарма патякали, що коли Ілько спіймав Сусанну, то вона йому і виказала схованку! Бо якби Сусанна знала місце золота, а не просто гай, в якому скарб закопано, то хіба б вони із небожем не заволоділи б скарбом і не втекли світ за очі? Хоча б у Галичину чи за Карпати-гори? Адже і там наша мова і наша віра. А з таким золотом не пропали б! Звичайно, ризик завжди є, що в чиїсь пазурі потрапиш. Але ж