Читати книгу - "Необхідні речі"

Так, це був «такер», і він приголомшував.

Колір – канарково-жовтий. Обтічний корпус блищав хромом по боках і під V-подібним переднім бампером. Третя фара зиркала з центру капота під срібним орнаментом, схожим на двигун футуристичного експреса.

Туз повільно обійшов його, пожираючи очима.

Обабіч заднього кузова була пара хромованих решіток. Він поняття не мав, для чого вони там. Білобокі покришки «Ґуд’єар» були настільки чисті, що майже світилися під світлом зі стелі. Каліграфічним хромованим почерком на кришці багажника світився напис «Такер Талісман». Туз ніколи не чув про таку модель. Він думав, що «торпедо» – єдине авто, яке випустив Престон Такер[115].

У тебе інша проблема, друзяко: на ній нема номерів. Ти що, поїдеш до самого Мейну в машині, яку за версту видно, як того білого грака, ще й без номерів і навантаженій стволами з вибухівкою?

Так. Поїде. Погана ідея, звісно, дуже погана… але альтернатива – спробувати наїбати містера Ліленда Ґонта – набагато гірша. Крім того, все це – сон.

Туз витрусив ключі з конверта, підійшов до багажника, марно спробував знайти замок. Згодом згадав фільм із Джеффом Бриджесом і зрозумів. Як у німецькому «жуку» та «шеві корвейр», у «такера» тут, позаду, двигун. А багажник – спереду.

Звісно, він знайшов замок прямо під тією дивною фарою. Відчинив багажник. Той був справді досить зручний і порожній, за винятком єдиного об’єкта. Там стояла маленька пляшечка білого порошку з ложкою, ланцюжком прикріпленою до затички. До ланцюжка також було приклеєно маленький шматочок паперу. Туз відірвав його і прочитав повідомлення, написане дрібними друкованими літерами:

Туз дотримався наказу.

5

Почуваючись набагато краще від дрібки незрівнянного Ґонтового коксу, від якого мозок засвітився, наче фасад «рок-оли» Генрі Бофорта, Туз завантажив пістолети й патрони в багажник. Ящик із підривними капсулями поклав на заднє сидіння, зупинившись лише на мить, щоб глибоко занюхнути. Седан пахтів тим винятковим запахом нового авто, до якого нічого не дорівняється (ну, крім бабської поцьки хіба), і, сівши за кермо, Туз побачив, що воно зовсім нове: одометр «такера талісмана» містера Ґонта показував 00000,0.

Туз запхав ключ запалювання в гніздо й повернув.

«Талісман» завівся тихим гортанним рокотом удоволення. Скільки конячок під капотом? Туз не знав, але за відчуттями там цілий табун. У тюрмі було багато книжок з автомобілістики, і більшість Туз прочитав. У «такера торпедо» рядний шестициліндровий двигун і п’ятдесят кубічних дюймів, що дуже схоже на автомобілі, які містер Форд виробляв між 1948-м і 1952-м. У нього близько ста п’ятдесяти коней під капотом.

Ця машина здавалася потужнішою. Набагато потужнішою.

Тузові захотілося вийти, обійти авто й глянути, чи вдасться відкрити капот… але це скидалося на надмірне обдумування того шаленого імені – Йоґ чи як там. Чомусь це здавалося поганою ідеєю. Гарною ідеєю здавалося повернути цю штуку в Касл-Рок якомога швидше.

Він уже зібрався виходити з машини, взявся за пристрій керування дверима, а тоді натомість натиснув клаксон, просто щоб перевірити, чи щось станеться. Дещо сталося. Двері тихо посунулися на рейках.

«Десь там точно є якийсь датчик звуку», – сказав він собі, хоча вже й не вірив у це. І не переймався. Туз перемкнув на першу, і «талісман» тріпнувся з гаража. Туз бібікнув удруге, виїхавши на побатований шлях до діри в огорожі, і в дзеркальце заднього огляду побачив, як у гаражі згасло світло, а двері почали опускатися. Також устиг побачити свій «челленджер», що стояв передом до стіни, і зім’ятий брезент поруч. У нього було дивне відчуття, що більше він його не побачить. Туз зрозумів, що цим він також не переймається.

6

«Талісман» не лише їхав як машина мрії, а ніби сам знав дорогу назад на Сторроу-драйв і платну північну магістраль. Іноді сигнали повороту загорялися ніби самотужки. У таких випадках Туз просто повертав. Зовсім скоро маленькі страшні нетрі Кембриджа, де він знайшов «такер», лишилися позаду, а обриси моста Тобіна, більш відомого як «міст містичної ріки», замаячіли попереду, чорним козловим краном на тлі сутінкового неба.

Туз увімкнув фари, і попереду вмить вистрелило разюче віяло сяйва. Коли він повернув кермо, віяло світла повернуло разом із ним. Та фара посередині – неабияка штука. «Не дивно, що бідного придурка, який вигадав це авто, поперли з ринку», – подумав Туз.

Він від’їхав уже миль на тридцять від Бостона, коли побачив, що стрілка показника бензину вже на літері П. Туз повернув на найближчому виїзді і під’їхав автомобілем містера Ґонта до колонок заправки «Мобайл», що розташувалася в підніжжі з’їзду. Пістолетник брудним великим пальцем поправив кепку на голові й вражено підійшов до машини.

– Класна тачка! – промовив він. – Де взяв?

Не роздумуючи, Туз відповів:

– Рівнини Ленґ. «Вінтажні автомобілі Йоґа-Сотота».

– Де-де?

– Синку, просто заправ – у нас тут не телевікторина.

– А! – гукнув пістолетник, вдруге глянувши на Туза й одразу зайнявши раболіпську позицію. – Звісно! Уже!

І він спробував, але колонка зупинилася майже одразу, нарахувавши лише чотирнадцять центів. Пістолетник пробував утиснути ще, ввімкнуши подачу вручну, але бензин просто вихлюпнувся з бака, пролився на блискучий жовтий бік «талісмана» і закрапав на гудрон.

– Здається, там вдосталь бензину, – боязко припустив пістолетник.

– Думаю, так.

– Може, у вас зламана шкала…

– Бензин з машини витри. Чи ти хочеш, щоб фарба потріскалася? Ти шо, офонарів?

Хлопець одразу взявся за роботу, а Туз пішов у туалет, щоб трішки припудрити носик. Коли вийшов, пістолетник стояв на пристойній дистанції від «талісмана», нервово мнучи в руках ганчірку.

«Переляканий, – подумав Туз. – Чого боїться? Мене?»

Ні: хлопець в уніформі «Мобайл» і близько не дивився в бік Туза. Він не відривав погляду від «такера».

«Спробував його торкнутися», – зрозумів Туз.

Одкровення – а то було воно, саме воно – спричинило дрібну похмуру посмішку в кутиках рота.

Хлопець спробував торкнутися, і щось сталося. Що саме – неважливо. Це навчило його, що дивитися можна, але торкатися краще не варто, а це – єдине, що має значення.

– Грошей не треба, – сказав пістолетник.

– Правильно кажеш.

Туз сів за кермо і швидко покотив геть. Йому спала на думку нова ідея стосовно «талісмана». Певним чином страшна, але, з іншого боку, справді чудова. Він подумав, що, можливо, показник бензину завжди показує порожній бак… і що бак завжди повний.

7

Дорожні застави з оплатою для пасажирських автомобілів у Нью-Гемпширі автоматичні: кидаєш дріб’язку на бакс («Будь ласка, без одноцентовиків») у кошик, червоне світло змінюється на зелене, проїжджаєш. Проте коли Туз під’їхав на «такері талісмані» до кошика, що випинався зі стовпа, зелене світло загорілося самотужки, і з’явився маленький знак:

СПЛАЧЕНО,