Читати книгу - "Необхідні речі"

До однієї з бобін магнітофона було приклеєно листочок паперу. На ньому великими літерами писалося два слова:

ПОСЛУХАЙ МЕНЕ.

Туз зірвав записку й натиснув кнопку «ВІДТВОРИТИ». Бобіни закрутились, і коли він почув голос, то аж підскочив. Та з іншого боку, кого він очікував? Річарда Ніксона?

– Привіт, Туз, – озвався записаний голос містера Ґонта. – Ласкаво просимо в Бостон. Зніміть, будь ласка, брезент з мого авто й завантажте ящики. Вони містять досить незвичний товар, який мені знадобиться досить скоро. Боюся, як мінімум один ящик доведеться поставити на заднє сидіння, багажник у «такера» не такий місткий, як хотілося б. З вашим автомобілем тут усе буде гаразд, а дорогою назад з вами нічого не станеться. І прошу запам’ятати ось що: чим швидше ви повернетеся, тим швидше почнете досліджувати місцини на мапі. Гарної поїздки.

Після цього послання зазвучало порожнє шипіння плівки й тихе скигління рушія тонвала.

Проте Туз дав бобінам крутитися майже хвилину. Уся ця ситуація була дивна… і ставала дедалі дивнішою. Містер Ґонт був тут удень – мусив бути, бо згадав про мапу, а до сьогодні Туз у житті не бачив ні мапи, ні містера Ліленда Ґонта. Старий пердун, напевно, літаком сюди прибув, поки сам Туз їхав. Але навіщо? Якого хера все це означає?

«Його тут не було, – подумав він. – Плювати, можливо це чи ні – його тут не було. От цей блядський магнітофон, наприклад. Ніхто зараз уже не користується такими магнітофонами. І пилюка на бобінах. І записка також укрита пилом. Ця підстава давно на тебе чекала. Можливо, тут усе лежало, пилюжилося в очікуванні, ще відколи Пенґборн запроторив тебе в Шоушенк».

Блін, але ж це божевіля.

Це просто хуєта.

Та десь у глибині він вірив, що це правда. Містер Ґонт і близько не був біля Бостона сьогодні. Містер Ґонт провів день у Касл-Року, Туз був упевнений, – стоячи біля вітрини, спостерігаючи за пішоходами, можливо, навіть знімаючи табличку

ЗАЧИНЕНО У ЗВ’ЯЗКУ ЗІ СВЯТКУВАННЯМ ДНЯ КОЛУМБА

час від часу і вішаючи натомість

ВІДЧИНЕНО

у тих випадках, коли бачив наближення правильної людини – людини, з якою особа штибу містера Ґонта може провернути якісь справи.

Тільки що це за справи?

Туз не був упевнений, що хоче знати. Але хотів знати, що в тих ящиках. Якщо він транспортуватиме їх звідси й аж до самого Касл-Рока, він, блядь, має право знати.

Він натиснув на магнітофоні кнопку «СТОП» і відставив його вбік. Серед інструментів на робочому столі знайшов молоток і лом, що стояв поруч, спертий до стіни. Туз повернувся до ящиків і просунув лапки лома під дерев’яну кришку коробки зверху. Підважив її. Цвяхи з тонким скрипом піддалися. Уміст ящика вкривав важкий квадрат із промасленої тканини. Туз прибрав його і вирячився на те, що побачив.

Підривні капсулі.

Десятки підривних капсулів.

Може, навіть сотні підривних капсулів, кожен у своєму зручному місці зі стружки.

«Господи Ісусе, він що збирається з цим робити? Влаштувати Третю світову?»

Серце важко гупало в грудях, Туз забив цвяхи назад і відставив ящик із підривними капсулями вбік. Він відкрив наступний, очікуючи побачити рівні рядочки грубих червоних паличок, схожих на фальшфаєри.

Але всередині був не динаміт. Там була стрілецька зброя.

Загалом одиниць близько двадцяти – усе потужні самозарядні пістолети. До носа долинув запах глибоко промащеної упаковки. Туз не знав, що це за стволи – німецькі, напевно, – але знав, що це означає: від двадцяти до довічного, якщо його спіймають із цим у Массачусетсі. У Співдружності[113] дуже негативне сприйняття зброї, особливо якщо йдеться про самозарядну.

Цей ящик Туз відставив, не накриваючи кришкою. Відкрив третій. Той був наповнений патронами для пістолетів. Туз відступив, нервово потираючи рот долонею лівої руки.

Підривні капсулі.

Самозарядні пістолети.

Набої.

Це все на продаж?

– Не для мене таке, – тихо промовив Туз, хитаючи головою. – Таке – ні. Ні-ні, в жодному разі.

Мехіко здавалося дедалі кращим варіантом. Або навіть Ріо. Він не знав, чи Ґонт збирається створити кращу мишоловницю, чи кращий електричний стілець[114], проте знав, що не хоче брати в цьому участь, що б воно не було. Він іде геть, і то негайно.

Очі зупинилися на ящику з пістолетами.

«І одну з тих малишок я беру з собою», – зметикував він. Винагорода за клопоти. Сувенір, скажімо так.

Туз рушив до ящика, і в ту ж мить бобіни магнітофона знову закрутилися, хоча жодна кнопка не була натиснута.

– Навіть не думай про це, Туз, – холодно порадив голос містера Ґонта, від чого Туз скрикнув. – Не варто пробувати мене наїбати. Якщо бодай спробуєш, я зроблю з тобою таке, що плани братів Корсонів здаватимуться поїздкою на природу. Тепер ти мій шнирьок. Тримайся за мене, і нам буде весело. Тримайся за мене, і помстишся всім у Касл-Року, хто хоч раз тобі щось зробив… а закінчиш багатієм. Підеш проти мене – і кричатимеш повік-віку.

Магнітофон зупинився.

Вирячені очі Туза прослідкували за кабелем живлення до вилки. Та лежала на підлозі, вкрита добрячим шаром пилу.

Крім того, ніде навколо не було видно розетки.

4

Туз раптом поспокійнішав, і це було не настільки дивно, як могло б здаватися. Було дві причини вирівнювання його емоційного барометра.

По-перше, Туз – свого роду відсталий. Йому було б цілком комфортно жити в печері й тягати свою жінку за волосся поміж киданням каміння у ворогів. Він – із тих чоловіків, чия реакція лише тоді цілком передбачувана, коли проти нього з’являється хтось із більшою силою і владою. Такі зіткнення ставалися нечасто, але коли траплялися, він майже одразу ж схилявся перед більшою силою. Хоча він про це й не здогадувався, саме ця риса не дала йому просто втекти від Летючих братів Корсонів. У людей штибу Туза Меррілла єдиним потягом, сильнішим за потяг до домінації, є глибока потреба перекотитися на спину й скромно підставити незахищене горло, коли з’являється справжній лідер зграї.

Друга причина була навіть простіша: він вирішив вважати, що це все йому сниться. Частково Туз знав, що це неправда, але в цю думку все одно повірити було легше, ніж довіряти чуттям. Він не хотів навіть припускати існування світу, в якому перебуває містер Ґонт. Тому легше – безпечніше – просто на якийсь час зупинити процеси мислення й рухатися далі, доки ця справа не завершиться. Якщо він так чинитиме, то врешті-решт прокинеться у світі, з яким давно знайомий. Бачить Бог, той світ має свої небезпеки, але він принаймні зрозумілий.

Туз прибив кришки назад до ящиків з пістолетами й амуніцією. Тоді підійшов до автомобіля й