Читати книгу - "Його заборонене кохання. По той бік прокляття., Делісія Леоні"

Я не встигла навіть сказати, як мене поволокли спочатку в кабінет, потім відчинили там потаємні двері і впхнули мене в темне приміщення.

— Тейрене! – схаменулась, коли побачила, як чоловік почав зачиняти двері за собою… з боку кабінету.

— Чекай тут! – люто прогарчав чоловік. - Двері відчиняться, коли спаде моє заклинання…

— Тейрене! Про що ти? Що ти задумав?!

— Не хвилюйся. На цей раз все буде інакше! - запевнив мене чоловік і зачинив двері.

Я опинилась у темному приміщенні. Було трохи прохолодно, і я виразно відчувала, як долинав звідкись легкий вітерець. Раптом м'яке світло осяяло кімнату. Маглампи висвітлили простір, і я зрозуміла, що ця кімната невелика, але дуже облаштована. Тут була софа, столик, полиця з книгами і навіть килим.

Я промацала потаємні двері, які виглядали зараз як звичайна кам'яна стіна, але не знайшла жодних захованих замків. Просканувала магією, і зрозуміла, що вона справді закрита заклинанням Тейрена.

І на що він сподівався, замкнувши мене тут?! Я була зла, і водночас мене здолав страх. Вирішив мене врятувати в такий спосіб? Замкнути, щоб ніхто не знайшов? А якщо його вб'ють?... Краще поки що не думати про це.

Я сіла в крісло і почала мислити. Треба було якось вибиратись із цієї в'язниці. Бачення про поранення Тейрена не давало мені тепер спокою. Але згадуючи рішучий і гнівний погляд чоловіка, я розуміла, що... він мститиметься за все, що відбувалося, ніяких переговорів з бунтівниками не буде. А нам потрібно дізнатися імена не тих, хто виступив проти нас, а тих, хто керує ними. Навряд чи, вони будуть серед усіх цих бунтівників!

А чоловіки, як правило, завжди керуються своїми емоціями у подібних випадках. Тейрен боїться вдруге втратити дружину і тепер буде готовий на все.

Я прошепотіла пару заклинань, щоб зруйнувати заклинання Тейрена, але він виявився сильнішим за мене. Тоді я знову відчула легкий вітерець. Тут мав бути інший вихід.

Ніколи не користувалася заклинаннями пилу. Зібрала жменю пилюки, промовила пару магічних слів і легенько подула на долоню. Пил піднявся в повітря, заіскрився і повільно полетів крізь кам'яну стіну, що знаходилася в найдальшому кутку від мене. Підійшовши і поклавши долоню на холодний камінь, стіна ворухнулася, а потім відчинилися чергові потаємні двері. І тепер я опинилась у довгому коридорі, освітленому маглампами.

Я відразу зазначила, що тут було досить чисто, вікове павутиння не звисало зі стелі, а наявність світла однозначно натякало, що цим коридором користувалися. Іскристі порошинки повернули праворуч і манили мене за собою. Але я швидко спробувала уявити план палацу і куди міг вести цей коридор. Праворуч… що ж там із правого боку? Декілька кімнат. Я трохи пройшла в той бік і зрозуміла, що доріжка починає йти вниз. Значить – на перший поверх. Так, важко орієнтуватися у такому величезному палаці. Вітерець знову подув… значить, там десь є вихід? Вікно? Але саме з лівого боку йде продовження палацу. Там має бути вихід до інших кімнат!

Я розгорнулася і пішла в протилежний бік від пилу, що вивів мене з пастки Тейрена. Я прикладала долоню до сирих стін на кожному десятому кроці. І вже зневірилася, коли несподівано, майже наприкінці мого шляху, відчинилися потаємні двері.

Я обережно штовхнула їх і з острахом озирнулася. Чувся якийсь дивний шум, жіночі голосіння… Я обережно увійшла до чиєїсь гардеробної. Але зітхнула відразу з полегшенням, відчувши знайомий аромат Алії. Точно, адже тут мала бути її кімната!

Я впевнено зробила крок вперед, але різкий удар у двері, а потім і крики, що послідували, змусили мене втиснутися в стіну, сховавшись за шафу.

— Та як ви смієте вриватися в мої покої? Ви не знаєте, хто я? - почула я суворий голос Алії.

— Зрадникам немає пощади!

Я почула крик принцеси, а потім… моторошні звуки.

— Обшукати кімнату!

Останні слова подіяли на мене і я кинулася назад до потайних дверей і ледве встигла зачинити їх за собою. Притулившись, а потім повільно сповзаючи холодною кам'яною стіною, я закрила рот рукою. Вони вбили Алію? Принцесу абсолютно чужої держави?

Мене занудило.

«Зрадникам немає пощади!»

У голові все паморочилося, як і перед очима. Прокляття! Треба було щось робити! Який план Тейрена? Чи допоможе йому дир'єс? Чи дозволить Тейрен допомогти йому?

Я чекала, як мені здавалося, достатньо, щоб увійти в кімнату Алії. Зрозуміло, тут уже нікого не було. Принцеса та її служниця лежали на підлозі у калюжах крові. Скрізь були розкидані речі, валізи. Здавалося, вони намагалися поспіхом зібрати речі. Я торкнулася шиї Алії. Мертва.

Вхідні двері були прочинені, і там лежали двоє вбитих охоронців принцеси. Я обережно визирнула в коридор. Долинали крики з першого поверху, але поряд було тихо. Я вже переступила через тіло одного чоловіка, як раптом почула тихі кроки, і швиденько повернулася до кімнати і притулилася спиною до стіни.

Кроки зупинилися якраз біля відчинених дверей. Повільно прочинилися... і в кімнату зазирнув генерал.

— Леді… Ваша Величність? - побачивши мене, чоловік змінився в обличчі і, швидко відсунувши лежачих на підлозі, зачинив за собою двері. - Як Ви тут опинилися? Його Величність запевнив, що Ви в безпеці.