Читати книгу - "Тринадцять градусів на схід від Грінвіча"

людиною заможною. В сорок п'ятому діло його процвітало і старого не полишали честолюбиві сподівання пробитися у перші ряди. В сорок сьомому він купив у Грінвічі, на лівому березі Темзи, ще одне судноремонтне підприємство, навіть не підозрюючи, що це початок його кінця. В п'ятдесятому році дід був на грані банкрутства, та все ще сподівався поправити свої справи, не розуміючи, що його крах знаходиться у прямій залежності від занепаду всієї імперії. Зараз, якщо вам доведеться відвідати Лондон, обов'язково відвідайте Докленд. Від Лондонського мосту до Тілбері тягнуться руїни напіврозвалених доків, пакгаузів, причалів, естакад, суцільне кладовище, роздолля для любителів індустріальної археології. Є в наш час і такі любителі. Розрізали на шматки і відвезли до Америки і сам старий міст, знамениту лондонську реліквію… Та повернемось до наших баранів, як кажуть французи. Так от, у сорок п'ятому… Тоді ми дійсно дуже нагадували баранів, що вирвались на зелений лужок. Дівчатка з «верхнього поверху» (так у нас називали вищий світ) охоче фліртували зі мною. Їм подобались мої блакитні очі і медаль, яку мені вчепили за збитий «месершміт». У кращих домах мене приймали як героя війни. Репутація Джеральда Стоуна теж мала вагу. Проте була одна обставина, яка не дозволяла мені досягти справжнього успіху навіть у тих дівчат, що довгенько вже чекали своїх суджених. Справа в тому, що моя мати свого часу порушила неписаний закон — вийшла заміж за «крамаря». Дід позбавив її спадщини на користь мого дядечки Дональда, а дві галантерейні крамнички, якими володів батько, не надихали красунь з «верхнього поверху». Мабуть, що лише донька генерала Смайлза, під командуванням якого я мав песть служити, довше ніж інші переконувала родичів, що я цілком достойний кандидат у її майбутні чоловіки. Плигне, в домі Смайлза я вперше побачив Стенлі Мак-Ллойда. Як я тепер розумію, своїми заявами, що збирається вийти ви мене заміж, Еліз просто підганяла Стенлі до шлюбного ярма і злила своїх батьків. Вона вважала, що становище єдиної спадкоємиці майже двомільйонного багатства Смайлзів дозволяє їй робити все, що заманеться. Однак те, що Еліз легко вдавалося з іншими, не вийшло зі мною… Ох, пам'ять, пам'ять! Вона весь час намагається повернути людину в минуле. Та, мабуть, у цьому і виявляє себе вищий розум: повертаючись в минуле, ми менше думаємо про те, що попереду в нас не так уже і багато часу.

Потім я женився… О, моя Вів'єн була святою жінкою. Тільки вона ні на мить не дозволяла собі зневіритись у моїй чесності. Вона чекала на мене з війни. Терпляче чекала, поки я понабиваю собі синяки і гулі по тих вар'єте і нічних клубах. Я приставав то до одної, то до другої молодіжної групи, що відчайдушно сперечалися про сенс життя, розквіт і занепад імперії, про неминучу загибелі, людства. Господи, яких лиш дурниць не приносив я їй з тих своїх нічних блукань. Вона все терпляче вислуховувала і неодмінно казала: «А мені наплювать на всі ваші дурні лазери, ракети, бомби! Я хочу дітей! Цілий десяток! І не від когось іншого, а від тебе…» З десятком у нас не вийшло… Коли Вів'єн чекала другу дитину, над нами вдарила та паперова гроза. Вона облила мене таким густим багном, від якого я до цього часу не можу відмитися. Мені не байдуже, що про мене говорять і думають інші. Це, власне, стало мати для мене якусь вагу з тих пір, як я почав працювати в Комітеті ветеранів війни. Наш комітет, на відміну від інших, активно виступає проти тих, хто всіляко приховує свою діяльність, спрямовану на підготовку нової світової бійні. Ми організуємо антивоєнні походи, демонстрації, мітинги, ми викриваємо тих, хто в мирний час заробляє мільйони на воєнній істерії, вважаючи масове знищення людей найвигіднішим бізнесом двадцятого віку. Моя активність у цій справі декому дуже не подобалась, та, власне, і зараз не подобається… А тому, коли Мак-Ллойд почав проти мене кампанію, його я усіх боків нацьковували, в той час як протести і листи на мій захист просто не розглядались. Лондонські власті в таких випадках люблять посилатися на наші конституційні права і свободи.

Всі мої біди, як я тепер розумію, почалися з того вечора, коли в наш затишний будиночок увірвався Мак-Ллойд. Я не запрошував його до себе. Що спільного могло бути у мене з відставним майором контррозвідки, який до всього іншого встиг мені опротивіти ще в перші повоєнні роки, коли допитував мене про мою одіссею на Шпіцберген. Ще в сорок п'ятому він замучив мене дурними запитаннями про загибель нашого «брістоль-бофорта», його цікавило все, до найменших подробиць. Тоді я не розумів, навіщо йому все те, та пізніше наміри його прояснились і навіть дуже. Він подзвонив у суботу, і ми домовились зустрітися в клубі, проте Мак-Ллойд несподівано приїхав у наш дім того ж таки суботнього вечора. Вибачився. Пояснив, що справа повертається на зле і ця розмова, на яку він покладає великі надії, повинна відбутися між нами зараз або ніколи. Робити було нічого. Я запросив його до кабінету, Вів'єн не захотіла з ним зустрічатися. У неї було на диво тонке відчуття щодо джентльменів подібного гатунку. В кабінеті гість буквально упав у крісло, рвонув на шиї комірець з метеликом. Виходячи з цього жесту, він був на доброму підпитку. Одягався Стенлі без смаку, носив масивні золоті запонки, всипані дорогоцінними камінцями, обручки. Словом, всіляко підкреслював багатство, якого у нього не було.

На той час Мак-Ллойд уже був жонатий на Еліз, проте грошей ця жінка йому не принесли, хоч він і дуже на них розраховував. Як посаг за дочкою генерал Смайлз віддав поки що лише газету. Знамениту своєю безпринципністю «Івнінг міррор». Газета давала мізерний прибуток, а дядечко Гордон, на чиї капітали сподівався кожен, хто домагався руки Еліз, свої консервні комбінати вирішив не випускати з рук до останнього подиху. Злі язики говорили, що колишній майор контррозвідки, а нині редактор газети Стенлі Мак-Ллойд з допомогою якихось родичів у Мюнхені пробував відкрити прибутковий нічний заклад, проте ця «ініціатива» провалилась. Приїздив з Мюнхена його брат Отто Шлезінгер. Цей пан при гітлерівському режимі служив у охоронних військах СД, а після краху третього рейху перейшов на службу до американців. Я зустрічав його у тієї ж Елізи Смайлз, де він охоче розповідав про Мартіна Кребса, який загинув, як вам відомо, в тому літаку, що лежить тепер за