Читати книгу - "Гармонія (2), Анна Стоун"

- Не зовсім! - зітхнула Нерісса. – Дехто, звичайно, заходить, відвідати, коли роблять обхід! А дехто мене побоюється! Не розумію, що я можу зробити? Я ж лише дух води! Вмію тільки пророкувати майбутнє, і то лише на сім років уперед!

- У моєму часі на розподілі Леді Озера теж передбачає майбутнє. – згадала Рада.

- А що вона тоді сказала тобі? – поцікавився Альбрехт.

- Я вже не пам'ятаю! – зітхнула Рада. - Мені було тринадцять! Я трохи жалкую, що не записала його! Була б можливість я перепитала б! Щось про чарівний дар, про далеку дорогу, і час.

- Тож сім років уже майже минуло! – зауважив Альбрехт.

- І то правда! - ляснула себе по лобі дівчина. – Я ж обіцяла подругам, що прийду на їхній випускний! Що тепер робити? Я навіть сказати, де я не можу!

- Сумуєш за ними?

- Трохи! – зітхнула Рада. - Я вперше про них згадала за стільки часу! Я дуже шкодую, що вже ніколи не матиму випускного!

- А що це? – поцікавився хлопець.

– Ну, там вручають дипломи про закінчення школи. Танцюємо, красиво одягаємось!

- На випускному ти б один раз станцювала танець і одягла гарну сукню, а у цьому часі ти можеш це робити скільки завгодно! – зауважила Нерісса.

- І то правда! – усміхнулася Рада. – Тут мені справді подобається більше! У мене нові друзі, сім’я! Мені вже нікуди йти.

- Ти що не збираєшся повертатися у свій час? – підняв брови Альбрехт.

- Ні! Я хочу бути Леді Вольфрам – Радою з «Гармонії» та войовницею! А там я просто дівчина, яку вигнали зі школи! Там, я взагалі, мало кому потрібна!

- Я радий, що ти вирішила залишитись! Без тебе цей час зовсім не такий!

Нерісса подивилася спочатку на Раду, потім на Альбрехта і непомітно посміхнулася. Вона ще не знала долю цих двох, для неї це був сюрприз.

Зрештою, дівчина та хлопець знову повернулися до обговорення своїх пісень.

– На концерті нам допомагали музиканти! Просто під гітару звук уже не той! – зізнався Альбрехт. - Але не судіть суворо! Така ось у нас Гармонія!

Альбрехт поставив ребро гітари собі на коліно і пробіг пальцями по струнам, згадуючи мелодію. Почали вони зі спокійної «Перелітні птахи», потім перейшли на «Ти» та «Я не хочу кохання». Їм дуже подобався процес співу. Це було їхнє життя, їхня маленька гармонія.

Нерісса то просто сиділа, то починала плескати в долоні, сміючись. Мабуть, духи сприймають все не так, як люди.

Дівчина з юнаком обговорили плани на найближчий час, а потім навіть вигадали вірші для нової пісні. Це сталося дуже несподівано і записати було ніде. Тому вони заспівали Нерісс, і вона пообіцяла, що запам’ятає, а потім допоможе її відновити.

Не кажи мені прощавай

До зустрічі мені скажи.

І проводжаючи, мене ти зустрічай.

Не кажи, що час всі рани залікує…

З цього дня вони домовилися носити з собою невеликий блокнот про всяк випадок, якщо знову вигадають щось нове. Спокійні, ліричні пісні вони чергувалися з веселими і навіть дурними. Рада з Альбрехтом не дуже розмірковували над змістом своїх пісень. І вважали, що жодного прихованого сенсу у них немає. І кохання в їхніх піснях мало що означало.

Запалю зірки у цю ніч,

Щоб освітлити шлях далекий.

Якщо сказала: «я люблю».

Прошу не будь ти знов жорстока.

Незважаючи на близькість води, біля озера Нерісси було набагато тепліше, ніж будь-де. Не маючи з собою годинника, Рада з Альбрехтом просиділи біля озера дуже довго, навіть не помітивши цього.

Вони стали збиралися після того, як помітили, що стражники почали робити обхід, і швидше за все незабаром настане ранок. Вже було занадто пізно для прогулянок, і тим більше коням потрібно бути в стайні, адже вони теж відпочивати хочуть. Повернулися вони до міста та будинку графа Локстерна без проблем. Їх так само ніхто не зупинив.

У майбутньому воріт на в'їзді до міста не буде, а там, де поле, з'явиться великий квартал.