Читати книгу - "Любов у спадок"

— Дякую, — пробурмотіла дівчина, сідаючи на тверду лаву, яка, очевидно, слугувала в цій кімнатці за єдине ліжко. — Тут ми й житимемо?

— Тільки переночуємо. «Свята Маргрет» відпливає завтра.

Він узявся хазяйновито розставляти на розхитаному столі якісь миски.

— Як? — переполохалася Еріка. — Завтра?! А ми встигнемо?

— Не хвилюйся, встигнемо, — заспокоїв її лицар. — Я зумисне привіз тебе сюди напередодні відплиття — у Дугласа так менше шансів знайти тебе в місті. Хазяїн харчевні — мій старий друг, він нас не викаже. Нам поталанило, що в Едінбурзі в нашого ворога не такий великий загін. Нам вдалося прослизнути в місто непоміченими, виходить, половину справи вже зроблено. Звичайно, не слід забувати, що порт натоптано людьми Чорного лицаря. У мене є один план… Але спочатку дочекаємося Оуена.

Він не доказав, а вона не запитувала. Цьому новому Річардові складно було ставити дурні запитання. Шотландець мовчки вийшов із кімнати й за деякий час повернувся з горщиком юшки, що чудово пахла й гаряче парувала.

— О! — зраділа Еріка.

Він посміхнувся у відповідь на такий щирий вияв почуттів. Поки його не було, вона трішки прибрала, й тепер, наскільки це було можливо, кімнатка набула вигляду житла. Вони мовчки сіли до столу, з задоволенням сьорбаючи гаряче вариво. Дивлячись, як він, їсть, обпікаючись, дівчина посміхнулася.

— Ти чого? — підозріливо поцікавився Дік, обережно дмухаючи на ложку гарячої юшки.

— У мене таке відчуття, начебто ми знов удома, — вона поклала голову на руки, й далі дивлячись на нього.

Шотландець захлинувся, застукотів собі по грудях.

— Більше так не жартуй, — суворо сказав, коли відкашлявся.

Після вечері обоє, не змовляючись, розійшлися по різних кутках, щоб чекати на Оуена. Кожен мовчав, думаючи про своє. Смеркало. Дівчина відчувала, що після ситої їжі її починає хилити в сон. Спробувала зручніше влаштуватися на твердій лаві. Було вогко й незатишно, до того ж, останні Дікові слова її образили. Чому він так дивно до неї ставиться? Що такого вона сказала? Він то притягує, то відштовхує її, немов чогось боїться.

У заїзді вже стояла тиша, тільки дощ понуро тарабанив по даху. Їй стало сумно. А може, в нього є наречена — спала їй, загалом, така проста думка. І Еріка відчула себе вже якось зовсім недобре. Напевне, так і є. І чого б це в нього не могло бути нареченої? Він хлопець вродливий, та ще й лицар. Еріка відчула, що починає тихо ненавидіти цю невідому їй дівчину. Напевне, якась потвора…

Тихо зарипіли двері, й вона злякано підстрибнула на своїй лежанці. Шотландець рвучко озирнувся, в його руках блиснуло лезо кинджала.

— Це я, господарю, — прошепотіло від дверей.

— А, це ти, Оуене, — з досадою промовив Річард. — Я ж просив не називати мене господарем!

— Гаразд, господарю, — захихотів паж, виходячи з темного кутка в коло тьмяного світла. — О, їжа!

Він недбало кинув на підлогу якийсь мішок і прожогом кинувся до столу, на ходу витягаючи з-за пазухи дивовижних розмірів ложку.

— Ось тому я ніколи не їм із ним з одного посуду, — повідомив Дік трохи сторопілій дівчині.

Давлячись і плямкаючи, хлопець заходився жадібно сьорбати юшку, виловлюючи найсмачніші шматки просто з миски й запихаючи їх собі до рота. Еріка скривилася, на таку невихованість. Але щось їй це нагадало…

— У порту всі збожеволіли, — з натоптаним ротом почав розповідати Оуен. — Я щойно звідтіля. Поткнувся був до нашої шхуни, просто так, перевірити, але мене миттю згребли й облапали всього, мов дівку. Але заспокойтеся, я їм так відповів, що вони хутко відчепилися! Дугласові люди обшукують усі візки й перевіряють усіх пажів та зброєносців. Уже двоє наших хлопців побилися з ними, — радісно повідомив він.

— Ти приніс усе, що я просив? — суворо запитав Далхаузі, перебиваючи нескінченний потік слів, який лився з хлопчиська.

— Звичайно, — впевнено відповідав хитрий паж, показуючи в посмішці щербаті зуби. — Коли бувало, щоб я підводив вас, сер?

Він ретельно облизав свою скромну ложку й сховав її на колишнє місце. Виволік на середину кімнатки чималого мішка, спритно вивернув його просто на підлогу. Звідти посипалося різноманітне ганчір'я — подерте й вочевидь із чужого плеча. Річард, нітрохи не здивований, нахилився й почав зосереджено перебирати все, що приніс його юний зброєносець. Дівчина з недовірою спостерігала за всіма цими приготуваннями, не знаючи, що й казати. Лицар скінчив порпатися в дивній одежині й задоволено потер руки.

— Годиться, — радісно схвалив він. — Молодчага, Оуене!

Веснянкуватий паж засяяв від гордощів. Потяг носом і зарозуміло скосив око на мовчазну Еріку — мовляв, он ми які.

— А як там наші — чи всі готові? Ти знайшов, кого треба? — діловито розкладаючи те, що приніс Оуен, на лежанці, запитав шотландець.

— Гаррі з Джеком ще з вечора на місцях, — чітко відзвітував хлопчисько, — речі й коні вже на кораблі. Сеймі зі своїми буде в порту вранці. Він сказав, що пам'ятає про свій борг і готовий сплатити його хоч зараз. Усе навіть краще, ніж можна було уявити!

Дік скоса кинув на нього підозріливий погляд. Здавалося, паж зараз лопне від гордощів.

— Я знайшов ще двох рудих! — переможно випалив він.