Читати книгу - "Мальва Ланда"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ранок проминув у блуканні серед покинутого заліза, пекучий розпач стискав серце. Як йому вибратися з цього жахливого лябіринту? Потічок так часто петляв то вліво, то вправо, що доводилося весь час спинатися на гору заліза і видивлятися з-під долоні, куди веде його цей невтомний веселун, аби не витрачати сил на зайві гаки. Потім, визначивши напрямок, хутенько долав відстань і знову зустрічався із потічком, з яким боявся розлучитися іще з-за однієї важливої причини — спраги. Вода і ожина були єдиним його харчем у цій мандрівці, котра не приносила жодної розради, оскільки ця частина сміттярки виглядала зовсім мертвою. Бачив перед собою суцільні купи сміття, і більше нічого, не траплялися ані русалки, ані інші витвори здичавілої природи. Саме іно сміття шурхотливо стрічало його і проводжало кепкуватим поглядом тисячі очей. Ліниво зблискувало скло під ногами, дзенькотіли незадоволено залізячки і важко дихали своїми могутніми грудьми понурі гори. Невже цьому лябіринтові кінця-краю немає? Його охопив страх, що, проблукавши намарне, загине у пустелі сміття з голоду, розпачу і безнадії.
Ополудні втомлено сів на дерев'яний ящик і замислився над своєю гіркою долею. На хвильку прокралася йому в голову підступна думка — а чи не повернутися назад, у те чудернацьке містечко, і там собі доживати віку в оточенні карлиць, їхньої сердечної матінки і Лютеції з Адольфиною? А то й замінити покійного пана Ліндера і вже самому продовжити грандіозну працю над витвором величної містерії життя, тасуючи людські долі, наче колоду карт.
І ось тої розпачливої хвилини, коли душа його розривалася між рухом уперед і втечею назад, хтось підкрався ззаду і стиснув йому шию руками. Це було настільки несподівано, що Бумблякевич просто розгубився і застиг в непорушності. Перша думка була, що, можливо, це і є найкращий вихід зі становища — отак ураз покінчити з цим усім. Смерть раптом уявилася йому в образі прекрасної дівчини в білій льолі з розпущеним волоссям. Вона усміхалася йому звабливо і простягала руки з довгими білими пальцями.
— Я так довго тебе очікувала! Все життя я тебе очікувала. Смерть — найвірніша коханка.
Потім дівчина перетворилася на Фрузю, на Мотрю, на Хіврю, Олюньку, розщепилася відразу на трьох карлиць і злилася в марево прекрасної панни з тілом Лютеції і головою Адольфини. Відвести очей від неї не міг. Так, це була вона! Вона! Він упізнав її!
— Нарешті ми стрілися з тобою, Мальво! — прошепотів пересохлими вустами. — Я йду до тебе!
Ящик під ним перекинувся, і в його вирячених очах образ Мальви вибухнув яскравим спалахом блискавиці. Простяг до неї руки і, коли їхні долоні з'єдналися, пішов за нею в танок. О, це був якийсь навіжений танець, довкола кружляли, як зграя пелюсток, барвисті пари, лунав дзвінкий сміх, а оркестра краяла повітря звуками музики і здіймала цілий вихор, котрий підхоплював їх і ніс на собі понад горами сміття. Поруч витанцьовували Мотря і Хівря, пурхала Фрузя у прозорій сукні, а там далі, з якоюсь панною граф Шруботяг. Вихор ніс їх усіх із шаленою швидкістю в Країну Нецілованих Вуст.
Падаючи в траву, Бумблякевич інстинктивно рвонувся і, вивільнивши шию зі сталевих кліщів, вихопив шаблю та загарчав так несамовито, що всі ворони, які перебували в промені кілометра, враз шугонули в повітря і злякано забили крильми. То був бойовий крик дикого гуна, роз'ярілого половця, сп'янілого битвою козака і оскаженілого гайдамаки водночас. Хмільна кров далеких пращурів прокинулася раптом у ньому, і в цю мить він готовий був ставити чоло хоч би й цілій зграї розбишак. І невідомо, що виявилося грізнішою зброєю — крик, чи шабля, бо, озирнувшись, побачив якогось довготелесого чоловіка, що драпав від нього, мов очманілий. Цей чоловік хотів мене задушити, подумав Бумблякевич. Але, усвідомивши, що це єдина жива істота, яку нині зустрів, закричав:
— Гей! Не тікай! Іди сюди! Чуєш?
Довготелесий зупинився і нерішуче затупцяв на місці.
— Стривай! — махав йому шаблею Бумблякевич. — Вертайся!
— А ти не будеш більше так гарчати? — запитав з тривогою в голосі.
— Ні, не буду. Якщо ти не будеш мене душити, — сказав примирливо, ховаючи шаблю в піхви.
— Добре. Вважай, що я пожартував, еге?
— Я теж.
Чоловік наблизився, і Бумблякевич побачив, що той виглядає як звичайнісінький приблуда — зарослий, неголений, в обтріпаному жовтому фракові на голе тіло, в штанах таких широких, що там завиграшки можна було заховати кулемета, і в розлізлих облуплених черевиках без шнурків. Фрак ззаду мав два довгі стрипцюваті[106] хвости, що метлялися з кожним кроком.
Чоловік сів у траву, висмикнув стебельце пирію і, задумливо покусуючи його, прискалив око:
— Ти той… не злишся, що я хотів тебе задушити?
— Ні. А чому ти мене хотів задушити? — поцікавився Бумблякевич, сідаючи навпроти.
— Бо я Цитриновий Вбивця! — і він гордо випнув свої худі волохаті груди.
— Ну то й що?
— Як то що? Ти ніколи не чув про Цитринового Вбивцю?
— Ні. Не чув. Розкажи.
Бумблякевич тішився навіть такому знайомству. Але той закопилив губу:
— Я ображений.
— А то чого? Чи ти вважаєш, я повинен був чути геть про всіх убивць?
— Як ти можеш так говорити? Про яких усіх убивць? Цитриновий Вбивця — один-єдиний! Це сенсація ХХ-го віку! Якби я жив десь в Англії чи в Італії, про мене б знімали фільми, писали книжки, а всі найзнаменитіші адвокати порозбивали б собі лоби, змагаючись за честь захистити мене на судовому процесі!.. От де варто жити. Там, де не так саме вбивство принесе тобі задоволення, скільки участь у голосному процесі. Там і не хтів би вбивати, а вбив би. А що в нас? Скількох я вже закатрупив, а наші детективи жодного разу навіть не занюхали мого сліду. Що це за порядок? У мене ж так абсолютно пропаде кваліфікація! Жодного стимулу для праці! Я розумію кайф, коли ти весь час балансуєш на одній нозі, коли за тобою полюють аси криміналістики. Ти просто змушений обмислювати кожен свій крок. А тут мене розбестили до такої міри, що я вже серед вулиці на очах в народу душив своїх жертв — і жодного разу не попався… Тепер мене просто якась вселенська нудьга охопила. Я плюнув і пішов світ за очі.
— О! — вигукнув Бумблякевич. — Ти нарікаєш на наших криміналістів? Але ж
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мальва Ланда», після закриття браузера.