Читати книгу - "Мелодія кави у тональності кардамону"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Три дні тому їй пожалілися, що Войцех побив гімназійного товариша, передвчора ледь не підпалив альтанку в сусідів, вчора без дозволу, без попередження і на цілий день повів сина сусідів аж на Вулецькі горби, і батьки того хлопця приходили сваритися. Сьогодні приходила сусідка з будинку навпроти, бо Войцех пізно ввечері пробрався до її саду і підглядав у вікна. Червоніючи, Анна вислухала недвозначні натяки на не надто добре виховання хлопця, на його злі нахили і погані приклади, які він бачить у власній родині. Насилу втрималась і не порадила тій сусідці не морочити їй голову, а краще слідкувати за власною поведінкою, яка, до речі, теж далеко не ідеальна. Ні, це просто нестерпно. Так, ніби вона Войцеху вже мачуха, а не чужа людина. Не чекала, що матиме такі серйозні проблеми з сином Адама.
Два тижні тому Войцех потай повикидав її речі з кімнати на подвір’я, і довелося, червоніючи від сорому, пояснювати прислузі, як і чому все це опинилося на вулиці. Минулого тижня малий удруге перекинув на неї свічник із запаленими свічками. Добре, що цього разу теж усе завершилося лише понищеним одягом і опіком руки. А ще їй дуже пощастило, бо Войцех не зауважив батька, який саме в той момент зайшов до кімнати і став мимовільним свідком прикрого інциденту. Про що Адам потім розмовляв з сином у своєму кабінеті, Анна не знала, проте після цієї виховної бесіди малий не лише якийсь час дуже незграбно сидів на кріслі, але й остерігався чинити їй очевидну шкоду, хоча й ненавидів, певно, ще дужче, аніж раніше.
З родичами Адама справи посувалися теж не надто добре, проте тут відбулися очевидні зрушення. Спочатку Анну перестали сприймати відверто вороже та з неприхованою зверхністю. Потім це почало межувати з прохолодною ввічливістю та з погано прихованим подивом. Ще за декілька місяців з’явилась очевидна цікавість і обережність суджень. А після року Анна раптом перетворилася з жінки, яку в родині Адама категорично не сприймали, на жінку, яку вже не відкидали так беззаперечно та вороже, як раніше. Підозрювала, що Адамові довелося докласти до того чимало зусиль, проте він волів нічого про це не розповідати, а вона — нічого не питати. Досить того, що вже по року жалоби Адам не лише перестав приховувати від родини їхні справжні стосунки, але й повідомив, що збирається взяти шлюб. Гострого неприйняття ця новина не викликала, і доволі швидко Адамові вдалося залагодити всі формальності. Десь допомогли знайомства та зв’язки, десь мусив витратити певну суму грошей на впорядкування необхідних паперів, з кимось домовився, комусь заплатив, і відразу по Різдвяних святах було призначено дату одруження. Трохи важче впорядковувалися справи сумління та шлюбу, проте з тим теж якось залагодилось. Анна намагалася не виказувати свого занепокоєння, проте постійно поверталася думками до їхнього майбутнього шлюбу і вкотре гризлася сумнівами, докорами сумління та страхами.
— Цікаво, і чого ти боїшся? — не міг не зауважити того її стану Адам. — Ми вже рік живемо на віру, а тепер просто треба оформити це офіційно.
Анна заперечно хитнула головою.
— Перед Богом я вам не дружина. Хто знає, може, щось піде не так. Може, ми не заслужили на щастя.
Адам окинув її поглядом з ніг до голови. Так, ніби бачив уперше.
— Хочеш сказати, що жити у гріху ти не боялась, а брати шлюб боїшся? Де логіка? Ти з побожної родини і маєш радіти, що ми нарешті повінчаємось. Чи, може, я чогось не розумію?
— Ні-ні, я радію, — поспіхом запевнила його Анна. — Я просто боюся. Ми з різних світів, а ваша родина…
Адам глянув на неї як на людину з очевидним заскоком у голові.
— Слухай, Анно, що ти плетеш? Яких світів? Яка родина? Де ти начиталась таких дурниць? У нас із тобою дитина давно вже бігає сама, а ти рік часу живеш зі мною в одному будинку. Доки можна тягнути?
— Тягнути? — Анна перевела подих. — Ні, тягнути не можна. Напевно, я просто боюсь повірити у своє щастя.
1850–1851 роки
Розділ 7
Одружувалися вони з Адамом у будень, а тому вдалося зробити це доволі скромно і без зайвої пишності — саме так, як того найдужче хотілося. На вінчання, окрім свідків і найближчої родини, нікого не запрошували. Усе відбувалося в дуже камерній, спокійній атмосфері, без зайвої метушні та блиску, просто, спокійно, ледь не буденно і, разом з тим, так лягло Анні на душу, що вона ще довго не могла повернутися до реальності. Знов та знов переживала все, що відбувалося з нею в той момент: і завмирання серця, і тиху радість, і бажання віддати своє життя чоловікові, який стоїть поряд, і ще щось дуже особливе, непересічне, щось світле та важливе — таке, що раптом заступило в ній всі інші відчуття та думки. Навіть у тому, як падав сніг, що зустрів їх, коли вони вийшли на вулицю, було щось особливе. Якось дуже спокійно, поволі, ніби нехотячи, не падав, а тихо опускався на землю, на дерева, на одяг, виблискував кришталиками, переливався в повітрі яскравими голками і зникав від теплого подиху — так, ніби не хотів внести дисонанс у те, що відбувалося в цей момент. Анна навіть не змогла б сказати, що схвилювало її дужче — те, що сталося щойно, чи світлий щем на серці, який опанував нею зараз. Що це? Передчуття того, що все це дуже легко втратити, чи усвідомлення марності бажання надовго затримати цю мить у собі? Сентиментальність виглядає смішною, проте від того не зникає її щирість та безпосередність, лише вразливішою стає людина, яка носить усе це в собі.
У той момент Анна якимось дивом змогла це зрозуміти та інтуїтивно заховала в собі всі відчуття, навіть не заплакала від повноти щастя, лише трохи розгублено відповідала на запитання та дякувала за привітання. Насправді понад усе хотіла заглибитися в себе, побути наодинці з коханим чоловіком, хотіла спокою, тиші, затишку, а мусила цілий день усміхатися, знов і знов приймати привітання, клопотатися нагальними справами, слідкувати, щоб святкування нічим не затьмарилося, щоб
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мелодія кави у тональності кардамону», після закриття браузера.