Читати книгу - "Хатина дядька Тома"

І тут, мов із-під землі, коло них виріс Сембо. Він мав зуба на цю нещасну жінку за те, що вона не погодилася бути його дружиною. Він ревонув прокуреним низьким голосом:

— Що це ти, Люсі, махлюєш? — і вдарив її ногою, взутою у важкий черевик, а Тома тріснув батогом по обличчі.

Це був перший Томів удар. Проте він, не зронивши ні слова, заходився працювати далі, а от нещасна жінка, яка й без удару ледве на ногах трималася, тепер втратила свідомість і впала на землю.

— Нічого, зараз я допоможу їй встати! — злісно шкірячи зуби, сказав Сембо. — Мої ліки кращі за докторські, — говорячи це, він витягнув з обшлага булавку і по саму головку уткнув її в ногу непритомної жінки. Це й справді допомогло, бо вона пронизливо зойкнула і поволі спробувала підвестися із землі, щоправда, марно. — Вставай, паскудо! Вставай, інакше буде ще гірше!

Мулатка зібрала всю свою волю в кулак, підвелася і почала дуже швидко збирати бавовну.

— Щоб більше я не бачив, що ти хитруєш! — попередив Сембо. — Бо тоді сама смерті проситимеш!

— А я вже її прошу! Мені таке життя не потрібне, — гірко сказала вона і замовкла, а по якомусь часі Том знову почув її голос:

— Скільки можна це терпіти? Господи, допоможи нам. Ти не забув там про нас?! — бідкалася вона.

Томові було дуже її шкода. Не думаючи, що його чекає за те, що він надумав, цей добрий чоловік пересипав усю бавовну зі свого кошика до її.

— Господи! Томе, не треба! За це тобі не знати що зроблять!

— Що б не зробили, мені це витерпіти буде легше, ніж тобі, — відповів Том і повернувся на своє місце. На цю нехитру операцію він потратив не більше хвилини.

Раптом незнайомка, яка працювала неподалік і все бачила, подивилася на Тома довгим, проникливим поглядом, а потім висипала свою бавовну до його кошика.

— Ти не знаєш, що тебе чекає за твій благородний вчинок! Взаємодопомога тут карається особливо жорстоко. Поживеш тут місяць-другий — забудеш, що таке виручати інших! Тут аби свою голову вберегти!

— Бог не допустить, щоб я таким став, місіс! — вигукнув Том, за звичкою звернувшись до незнайомки, як до пані. А вона, мабуть, теж звикла, щоб її так називали, бо промовчала на це, сказавши натомість:

— Бог сюди не заглядає!

А Сембо не дрімав. Він знав свою роботу: був пильним і навіть із другого кінця поля побачив, що вона зробила. Ось він іде до неї, загрозливо розмахуючи батогом.

— Це що таке? — заревів він переможно. — Що це ви тут за клуб взаємодопомоги організували? Ну тримайся, тепер я над тобою пан!

Жінка метнула блискавку з чорних очей, повільно випросталася і різко повернулася до Сембо. Її губи затремтіли, ніздрі розширилися — увесь її вигляд виражав зневагу і лють.

— Тільки спробуй зачепити мене бодай пальцем, негіднику! Одне моє слово — і на тебе нацькують псів, спалять живцем, розірвуть на шматки! Це я ще можу!

— Що ж ти тоді у полі робиш?.. Я подумав… — залепетав Сембо, вочевидь, злякавшись її погроз. Потім неохоче відступив від жінки зі словами: — Та хіба ж я щось погане хотів вам зробити, місіс Кассі? Ви не подумайте…

— Тоді тримайся від мене подалі, щоб тут тобою і не пахло! — крикнула вона.

Сембо нічого не залишалося, як зробити діловий вигляд, буцім у нього є справи на другому кінці поля, і піти туди, не озираючись.

Жінка знову заходилася збирати бавовну так швидко, що це здавалося неймовірним. До кінця робочого дня її кошик був туго набитий бавовною, крім того, вона вмудрилася ще кілька разів підкинути трохи бавовни Томові.

Коли вже зовсім стемніло, змучені невільники понесли на головах кошики до комори, де зважували і зберігали бавовну. Там їх вже чекав Легрі, Сембо і Квімбо. Вони обговорювали те, як пройшов день на плантації.

— Із цим Томом ми далеко не заїдемо: цілий день підкладає бавовну до кошика Люсі. Якщо господар не пояснить йому по-своєму, які тут порядки, він зіпсує нам усіх негрів, — радив Сембо.

— От халепа! — обурився Легрі. — Таки доведеться провчити цього добродія.

І два його помічники люто вишкірилися.

— Ну, тепер я спокійний. Містер Легрі кого хочеш провчить! У справі навчання порядку рабів йому і сам диявол не конкурент, — лестив господарю Квімбо.

— Ось що я вирішив… Доручити Томові шмагання негрів. Це найкращий спосіб вибити сентименти з його дурної голови. Очерствіє швидко!

— Не той випадок, господарю, — засумнівався Квімбо, — цей і мухи не вдарить…

— Не хвилюйтесь, у мене негрів шмагатиме… Або він, або його! — прогугнявив Легрі, заштовхуючи язиком тютюн за щоку.

— А ця Люсі — ото паскуда! Іншої такої зарази у нас на цілій плантації не знайдеться, — сказав Сембо.

— Ой, щось ти надто вже лихий на неї. Це, Сембо, якось підозріло!

— Вона ж не послухалася вашого наказу, не пішла мені за дружину.

— Відшмагай її, то вмить піде, — порадив Легрі, спльовуючи. — Але зараз це не на часі. Саме сезон збору, кожні руки на рахунку. Вона, хоч і виглядає здихлею, та дух має сильний — вперта скотина. Поки до півсмерті не зашмагаєш — не скориться.

— Та вона ледарює! Ще й пащекує на додачу. Том за неї всю роботу робить.

— Он воно як? От вона у нього першою і буде. Накажу Томові власноруч відшмагати Люсі: так ми двох зайців вб’ємо одним пострілом: і Том почне до нових обов’язків звикати, і не перестарається, як ви, чорти навіжені!

— Ги-ги-ги, — зареготали обидва наглядачі, підтверджуючи своїм підлим смішком таку характеристику на себе.

— Ось побачите, господарю, як Том і Кассі постаралися: Люсі принесе повнісінький кошик, — сказав Сембо.

— Я власноручно його зважу, — багатозначно сказав Легрі. Обидва наглядачі знову дико зареготали.

— Ви хочете сказати… Місіс Кассі працювала увесь день?

— Охо-хо! Ще й як працювала! Ніби сам диявол у неї вселився з усіма своїми чортяками!

— Це її друзі, вони завжди з нею, — сказав Легрі й, вилаявшись, пішов до терезів.

Вимучені невільники повільно один за одним заходили до комори і зі страхом ставили свої кошики на ваги. Легрі помічав прийняту сировину на грифельній дошці, до краю якої був приклеєний папірець з іменами рабів.

Кошик Тома заважив добре, і він відійшов убік, тривожно поглядаючи на Люсі.

Хитаючись від утоми, мулатка поставила на вагівницю свого важкого кошика. Легрі зрозумів, що причепитися нема до чого, та все-таки закричав для порядку.

— Ну