Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- А тепер дивись униз. У самий низ картини.
Сорок Третій опустив очі. Картина закінчувалась унизу зображенням убитих союзних воїнів. Кров розтікалася від них, і вони завмерли у неприродних позах. Нижче була тільки облямівка картини, виконана у вигляді орнаменту. Така неширока стрічка по всьому периметру картини. На що просив звернути увагу Іцуко? Хлопець зітхнув і пошукав очима хоч щось важливе.
- Підійди. - підштовхнув його ліктем драйтл.
Сорок Третій насупився. Він вибрав шлях, щоб не зіткнутися ні з ким іншим. Але драйтли близько до картини не підходили, щоб можна було окинути її всю своїм поглядом. Хлопець підійшов. Внизу тільки орнамент, більше нічого, хоч скільки не вдивляйся. І тут він зрозумів. Сорок Третій відкрив рота. Весь орнамент був не простим сплетенням візерунків або ліній, як йому здавалося раніше. Він складався із маленьких звірків. Сині, зелені, червоні, білі. Великі, маленькі, пухкі, худі. Всі вони органічно спліталися у візерунки, які він і вважав орнаментом. Сорок Третій охнув. Хтось ззаду потяг його за лікоть до виходу. Хлопець йшов спиною вперед, щоб якомога довше подивитися на картину.
- Ти вмієш викликати здатність без плашки? - спитав Іцуко, одразу ж, як тільки вони віддалилися від міста.
- Угу.
- І давно?
- Давно.
Трохи пройшли мовчки.
- Значить, ти міг утекти з того будинку. І вже точно знаходив смішними мої спроби тримати плашку подалі від тебе. - почухав підборіддя драйтл.
- Так, це було смішно. Підігрувати тобі. Головне було не перестаратися. - посміхнувся Сорок Третій.
- А ці символи у повітрі? Це завжди так? - драйтл малював рукою веселку.
- Поки що так. Серафеїм казав, що згодом я зможу обійтися без такої візуалізації.
Іцуко зупинився, вийняв спеціальний блокнот, дістав перо і щось там написав.
- Що ти пишеш?
- Візуалізація. Я такого слова не чув. Не лізь у мої записи. Це мій блокнот. - обернувся до нього спиною драйтл.
У хатині було холодно. Сьогодні взагалі такий холодний день. Почали дути осінні вітри. Ще вчора сонце по-літньому ходило небом, а сьогодні повернулося в зиму. Іцуко кинув дров у камін. Йому хотілося затишку. Зовсім не так холодно було у кімнаті, щоб розтопити камін. Але це потріскування гілок, шипіння і звук багаття... Драйтл вийняв зі своєї сумки артефакт. Задумався. Потім вийняв два інші.
- Можеш забирати. Адже вони твої. - Іцуко посунув на столі залізну руку та інший артефакт.
Свій він трохи потрусив. Сорок Третій підняв брови.
- Іноді це допомагає. - пояснив Іцуко.
Він підійшов до каміна. Вдягнув артефакт на руку. Сорок Третій такі вже неодноразово бачив. На вигляд вони всі однакові. Але мали різні піктограми. Цей ще був із якимось важелем чи чимось на нього схожим. Драйтл натягнув артефакт до самого ліктя. Тепер одна основа циліндра виявилася приблизно посередині передпліччя, а інша на сантиметр далі стисненого кулака. Важіль виявився навпроти п'ятого пальця Іцуко. Він спрямував руку в камін і натиснув на важіль. Нічого не трапилося. Він струсонув рукою і спробував ще раз. І ще раз.
- Кресало є? - спитав драйтл.
- Ти так швидко здався? - посміхнувся Сорок Третій.
Іцуко зітхнув, присів біля каміна і спрямував руку в тріски. Натиснув на важіль і струмінь вогню вилетів із кільця основи. Сорок Третій скочив зі стільця. Іцуко відстрибнув, прибираючи палець із важеля.
- Незамінна річ. Ненажерлива, але корисна.
Драйтл підкинув пару полін у вогонь. Підійшов до столу та сів. Сорок Третій розглядав залізну руку.
- Це призначалося батькові. - сказав він.
- І як би він зміг її носити? Ти знаєш, як приробити її до людини? - запитав Іцуко.
Сорок Третій похитав головою.
- Я не знаю, але я бачив людину зі схожою рукою.
Іцуко хмикнув.
- У того чоловіка грошей більше, ніж волосся у тебе на голові. Ти знаєш, де він її поставив? У Новій імперії. Там є дуже сильні Химерниці. Прямо дуже сильні. Він кілька років шукав нагоди зробити це. З його грошима. Кілька років. О, гроші.
Драйтл порився у своїй сумці і витягнув мішечок.
- Єдність їх побери, з моїми перемішалися. Скільки там у тебе було?
Він висипав усе з невеликого мішечка і почав сортувати монети. У результаті вийшло дві майже однакові купки.
- Все так?
Сорок Третій кивнув головою. Рівно стільки, скільки він і ніс із собою. І він вважав це за багатство. Справжнє. Тому й забрав із собою. А у цього драйтла при собі кишенькових виявилося приблизно стільки ж. І навряд чи він усе своє майно носив із собою. Ось тобі і дикі.
- Цього не вистачить, щоб найняти таку Химерницю.
Сорок Третій знову кивнув головою. Він розумів усе. Чудово розумів. Але то була мрія з дитинства. Єдина мрія. Він не хотів з нею розлучатися. Сум накинувся на нього, схопившись за руки і ноги і окутав смутком. Трагічний поворот долі, про який він так намагався не думати останнім часом, наздогнав його. Сльози самі налетіли на очі.
- Це я його вбив. Залізну руку. І Химерницю, що з ним була, теж.
Сорок Третій та Іцуко ще довго говорили. Хлопець розповів усе із самого початку. З того моменту, як його викрали з батьківського дому і аж до сьогодення. Не сказав він тільки те, що навчився лагодити артефакти, що він бачить їхні піктограми і може їх витирати.
Іцуко все вислухав. Потім поставив кілька запитань.
- Я тобі вірю. - сказав драйтл, після недовгих роздумів. - Залишилося зробити так, щоби повірили інші. Знаєш, як ми зробимо? Трохи спотворимо твою розповідь. Скажімо, що ти працював над артефактами, намагаючись приліпити до них інший матеріал, щоб вони стали подібними до робочих. Все, як ти мені розповідав. А далі він із Химерницею вирішили випробувати артефакт. Усе спалахнуло. Вони обгоріли та померли. Ти злякався, що тебе можуть звинуватити у їхній загибелі. Схопив, що під руку попалося, сподіваючись продати потім, щоб було на що прогодуватися. І втік. Як тобі така версія?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Руйнуючи долі, Стів Маккартер », після закриття браузера.