Читати книгу - "Будні феодала - 1, Олег Говда"

Ахмед виявився вразливішим і першим підскочив до мене, затуляючи від свого ж товариша. Чоботи по ребрах теж неприємно, але не так, як удар списа. Я нарешті роздивився, чим чортів Гамід весь час тикав у мене. А головне, кожен стусан дозволяв мені, зі жалібним скавчанням і схлипуванням, перекочуватися все ближче до ганку і Сабудай-мурзі, що стоїть на ньому.

— Я ж сказав: відтягніть подалі! Що незрозумілого? — гукнув на слуг товстун. — Навіщо ти його сюди котиш?

— Зараз, хазяїне! — повинився Ахмед і нахилився до мене, хапаючи за комір.

Дякую. Те, що лікар прописав. У процесі повзання і перекочування я вже встиг вийняти один кинджал, який і встромив, з превеликим задоволенням, в око «брамникові». Думаю, Ахмед помер раніше, ніж щось встиг відчути та зрозуміти. Шкода… Занадто гарна смерть для такого виродка, але мені зараз не до відновлення справедливості. Нехай Аллах із ним розбирається.

Ахмед упав на мене зверху, ми трохи поборсалися, і я схопився на ноги. З боку метушня здавалася незграбністю стражника і спритністю, підігрітого страхом кари, жебрака. Що, замість тривоги, викликало лише сміх.

Сабудай-мурза, дивлячись на «виставу» від задоволення навіть по стегнах себе плеснув.

Цей рух став останнім усвідомленим жестом у його житті. Мені вистачило двох стрибків, щоб злетіти на ганок і полоснути кинджалом по жирних складках на шиї. Чорт! З цим типом «броні» я ще справи не мав. Клинок точно розпоров шкіру і сало, але до гортані не дістався. Добре, татарин від несподіванки завмер і дав мені можливість повторити удар.

Вже вчений тепер я мітив не в горло, а в сонну артерію.

Мабуть, товстун страждав на підвищений тиск. Кров не те що бризнула, фонтаном вдарила. Тож на нього можна більше не відволікатися. Залишився Гамід. Озброєний списом воїн має перевагу над озброєним кинджалом. Якщо кинджал один і з ним шкода розлучатися. Мені не шкода. Ще один маю.

Татарин кидка не чекав і захиститись не встиг. Щоправда, я й не влучив, куди цілився. Точніше, зовсім не влучив. Клинок пролетів у парі сантиметрів від голови Гаміда, змусивши того відсахнутися, а мені давши зайву секунду. Дрібниця, але приємно... Якраз достатньо, щоб встигнути розвернутися до Сабудай-мурзи, висмикнути в нього з-за пояса ятаган і відстрибнути.

Вчасно. Гамід майже наблизився на відстань удару. Але тепер і я був не зовсім беззбройний. Ятаган не шабля, зовсім інший стиль фехтування, зате легший клинок дає підвищену швидкість рухів. А кинджал у другій руці, можливість атакувати у клінчі.

Гамід був добрим воїном і встиг зрозуміти, що зіткнувся з майстром. Він закричав щось незрозуміле і напав з усією спритністю, яку тільки міг вичавити з м'язів. На жаль, останнім часом він, мабуть, більше мав справу з беззахисними рабами і рухався не досить жваво.

Я відхилив ятаганом жало, спрямоване в живіт, а потім застромив татарину кинджал у пах. Досить уже мигдальничати. Три легкі смерті для таких ублюдків, занадто навіть для людини зі світу гуманізму і толерантності.