Читати книгу - "Драконяча відьма, Настуся Соловейко"

Ворушитись ставало дедалі важче, а потім все огорнула пітьма.

Наступне, що відчув – потік льодяної води вилили мені на лице.

– Ти думаєш, я тебе все життя рятуватиму? – почувся розлючений голос і кутки моїх губ мимоволі сіпнулись.

Відьма!

Розплющив очі й ніби перенісся в минуле. Та сама кімната. Каштанова дівчина. Тільки цього разу, я точно знаю, хто вона.

Холодного ніде не було видно.

Я вже відкрив рот, щоб відповісти, та тої ж миті, Даная спритно запхала мені до рота якийсь гіркуватий корінець.

– Мовчи та слухай! – зло зашипіла вона – Жуй! Якщо, звичайно, не хочеш вмерти! Чого тобі треба?! Чого ти таскаєшся до мене по ночах?! Думаєш, я не знаю, що це ти?!

– Гадаю, зовсім не погано, що я припхався до тебе саме сьогодні. Хтозна, може твій колишній все ж таки дошкандибав би сюди. – ущипливо відповів я, ковтнувши гидотну траву.

– Я б сама з ним впоралась! Мені допомога не потрібна! А от ти, точно б вмер, якби Черепус тебе не знайшов.

Дівчина повернулася до мене спиною.

– Що то було? – спитав без особливої цікавості, мене більше займала сама відьма – Я не відчув магії.

– Отруєний кинджал. Відьмача трава діє дуже швидко, вбиває за кілька хвилин. Гадаю, якби ти не був… Не був драконом, ми б с тобою вже не розмовляли.

Після того, як проковтнув той корінець, стало набагато легше. Біль у боці стих, і тіло знову почало слухатись.

Я сів на ліжку. Думки потягнулись до відьмака. Виходить, я мав рацію – зник могильник, зникла і їхня магія. В голові зазвучала фраза, що останньою сказав цей мерзотник .

– Ні мені … Ні тобі… Моя…

Якби не знав, що він за мразота, то подумав би, що він кохав Данаю. Можливо, на свій, збоченський лад, але кохав.

Та, чи не стану я схожим на нього, якщо врешті-решт дівчина мені відмовить?

Відкинувши сумніви, встав, трохи хитнувшись.

Даная розвернулась і схопила мене за руку.

– Не вставай! – крикнула вона.

Не зважаючи на її слова, притис дівчину до себе та схилився майже до самих губ.

– Скажи, що ти злякалася за мене, тому й кричиш зараз.

Відьма вперлась кулачками мені в груди та гарячково проговорила:

– Нічого я не злякалась! Більше допомоги від мене не чекай! Як ти такий пустоголо…

Я не дав їй договорити, припавши поцілунком до солодких губ.

Я цілував її знову і знову. Вуста, щоки, шию.

– Скажи, що ти злякалася… – прошепотів – Скажи, що я тобі не байдужий…

Відьма захитала головою.

– А що, як і так? Що це змінить? Ти робив мені боляче безліч разів, я не хочу більше болю!

Губи її затремтіли й одинока сльозинка прокотилася вздовж щоки.

Я торкнувся ніжної шкіри, стираючи солону краплю.

– Даная, послухай мене, я знаю, що наробив багато того, про що зараз жалію. Я не мав права поводитись з тобою так. І все, на що сподіваюсь – ти зможеш мені пробачити. Та я справді тебе люблю. Я хочу бути поряд з тобою все життя. Щоб бачити, як ти смієшся, як ти спиш, як ти радієш. Я хочу, щоб в нас були діти, схожі на тебе. Я хочу тебе, понад усе на світі. Це єдина правда, яку я знаю. Ти мені віриш?

Дівчина схлипнула.

Не в змозі боротися з собою, знову поцілував її. Руки охопили тонку талію, та в голові закрутилося і я впав на ліжко, потягнувши відьму за собою.

– Я ж сказала, тобі ще не можна вставати. – тихо проговорила вона.

Її лице було так близько, що я міг розгледіти крихітні коричневі цятки на тонкому носі – ластовиння.

– Ти знаєш, яка ти гарна, Даная? Як тільки побачив тебе, тут на галявині біля хатинки, ти мені одразу ж сподобалася. З першого погляду.

Щоки відьми трохи почервоніли.

– Ти любиш мене? Якщо зараз скажеш мені піти геть і більше не приходити, я піду. А якщо хочеш, щоб я…

Та відьма приклала пальчик до моїх губ і схилившись нижче, поцілувала.

Мої пальці потягнулися до шнурівки, смикаючи від нетерпіння.

Нарешті, долоні торкнулися пружних повних грудей і бажання шаленою хвилею затопило розум.

Сидячи навпроти дівчини майже кожної ночі, уявляв, як торкаюсь, як цілую, як змушую її кричати від насолоди.

Втім, зараз, коли її запах сповнив мої груди, коли волосся торкалось розпеченої шкіри, все чого хотів – бути в ній, у теплій, вологій. Вологій для мене.

Коли ж її гаряча плоть охопила мене, я не зміг стримати хриплого стогону.

Не міг відірвати погляд від обличчя відьми. Від напівприкритих очей, від грудей, що колихалися в такт її рухам. Ловив губами темні соски.

Дівчина відкинула голову назад і тихо скрикнула. Тонкі пальці сильніше стислись на моїх плечах.

Я майже не рухався, дозволивши їй знайти свій власний шлях до насолоди.

– Скажи, що кохаєш мене, відьмо… – прошепотів на вухо.

Довгі вії злетіли й темні очі зустрілися з моїми.

– Кохаю… Кохаю тебе…

Я відчув, як її плоть стискає мене сильніше, знову і знову. Дівчина затремтіла і скрикнула, а слідом за нею і я.

Торкнувся розпухлих губ, все ще не в змозі повірити в те, що вона сказала.

– І я люблю тебе, люблю тебе відьма.

Провів рукою вздовж спини Данаї й перевернувшись разом з нею, знову поцілував.

Десь далеко цвірінькнула пташка.

У вікні показався Ронд.

Я більше не поспішав – все життя попереду.

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно