Читати книгу - "Нескінченна історія"

зображення - образ, що ле­жав перед ним на снігу, - в ньому прокинулася туга за цим незнайомим чоловіком. Це було почуття, яке йшло ніби з найдальшої далечіні, насувалося так, як у морі насувається хвиля дев’ятого валу, що її спершу, власне, і не зауважуєш, аж доки цей вал не нагряне впритул і не впаде нарешті ве­летенським, високим, як дім, буруном, котрий змітає і зно­сить усе на своєму шляху.

Бастіян мало не втопився в цьому припливі страшної туги, він задихався, хапаючи ротом повітря. Заболіло сер­це, воно було недостатньо великим для такого неймовірно сильного почуття.

Ця хвиля прибою затопила усе, що в нього іще залиша­лося від спогадів про себе самого. Відтак він забув останнє, що мав, - власне ім’я.

Увійшовши за якийсь час до Йорової хижі, він не зро­нив ані слова. Гірник також нічого не сказав, а тільки довго і уважно вдивлявся в нього, і знов його очі, здавалося, про­зирали у безмежну далечінь, і вперше за весь цей час на сі­рому закам’янілому обличчі рудокопа промайнула легка і коротка усмішка.

Тієї ночі хлопець, який тепер не мав навіть власного імені, попри всю свою втому, так і не зміг заснути. У нього перед очима весь час стояв видобутий із копальні образ. Він думав про те, що цей невідомий чоловік прагне щось йому сказати, але не може, бо ув’язнений у брилі льоду. Хлопець без імені хотів йому якось допомогти, хотів зробити так, щоби крига розтанула. Наче у віщому сні, він бачив себе і його, бачив, як обнімає ту брилу, намагаючись розтопити її теплом свого тіла. Та все дарма.

І тоді він раптом почув, що саме намагався сказати йо­му цей чоловік, почув не вухами, а серцем, всіма потаєм­ними глибинами свого єства: «Допоможи мені! Не залишай мене напризволяще! Сам я не зможу вибратися з цієї криги! Допоможи! Тільки ти можеш мене звільнити - тільки ти!»

На світанку наступного дня, щойно вони з рудокопом прокинулися, хлопець без імені звернувся до Йора:

- Сьогодні я вже не піду з тобою в Яму Мінроуд.

- Покидаєш мене?

Хлопець кивнув.

- Я йду шукати Живлющу Воду.

- То ти знайшов образ, який тебе поведе?

- Так.

- Покажеш мені?

Хлопець знову кивнув. Вони пішли по снігу туди, де лежав образ. Хлопець невідривно вдивлявся у зображення чоловіка, але Йор спрямував свої сліпі очі на обличчя хло­пця, немовби прозираючи крізь нього у безмежну далечінь. Здавалося, він довго до чогось прислухався. Тоді нарешті рудокоп схвально нахилив голову.

- Візьми його з собою, - прошепотів він. - Тільки не загуби. Якщо ти його загубиш або якщо він зруйнується, - всьому кінець. Ти знаєш, що це означає.

Хлопець, у якого вже не було імені, стояв, понурив­шись, і якусь хвилину мовчав. А тоді заговорив - так само тихо:

- Дякую, Йоре, за те, чого ти мене навчив.

Вони потиснули одне одному руки.

- З тебе був добрий гірник, - прошепотів Йор. - Ти працював сумлінно.

Сказавши це, він відвернувся і пішов у бік Ями Мінро- уд. Жодного разу не озирнувшись, Йор сів у кошик підйом­ника і став опускатися під землю.

Тим часом хлопець без імені підняв зі снігу образ, видо­бутий із підвалин Фантазії, і побрів у безмір засніженої рі­внини.

Він ішов отак уже багато годин, Йорова хижа давно вже зникла за виднокраєм, і довкола нього тепер не було нічого, крім білої поверхні, яка прослалася навсібіч. Але він відчу­вав, що образ, який він обережно тримав обома руками, ве­де його у потрібному напрямку, а отже, він не зіб’ється з дороги.

Хлопець був сповнений рішучості коритися цій силі, він в усьому довірився їй, знаючи, що вона приведе його, куди слід, незалежно від того, довгим чи коротким ви­явиться шлях. Тепер його вже ніщо не могло зупинити. Він хотів знайти Живлющу Воду - і був упевнений, що зможе.

Зненацька десь високо вгорі почувся якийсь дивний шум - далекі крики, що виривалися з безлічі горлянок, і несамовитий, пронизливий вереск. Поглянувши вверх, він побачив у небі якусь темну хмару, схожу на пташину зграю. І тільки коли ця зграя опустилася нижче, він зрозу­мів, що це, і аж заціпенів від жаху.

Це були блазнеметелики, шлямуфи!

- Господи милосердний! - промайнуло у голові хлопця без імені. - Хоч би вони мене не помітили! Споїм вереском вони зруйнують мій образ!

Однак вони його ще й як помітили!

З несамовитим реготом і галайканням зграя накинула­ся на самотнього мандрівця і приземлилася довкола нього. Шлямуфи сідали просто у сніг.

- Ура! - заверещали вони, широко порозкривавши свої яскраво порозмальовувані роти. - Ми нарешті його знайш­ли, ми запопали нашого Великого Благодійника!

І вони почали борюкатися в снігу, кидатися сніжками, беркицятися і ставати на голову.

- Тихо! Прошу вас, будьте тихо, - у відчаї прошепотів хлопець без імені.

А цілий хор блазнеметеликів у захваті заверещав:

- Що він сказав?

- Він сказав, що йому надто тихо!

- Що ми надто тихі? О, такого нам іще ніхто ніколи не говорив!

- Чого вам від мене треба? - спитав хлопець. - Чому би вам не дати мені спокій?

Блазнеметелики затріпотіли крилами, вигукуючи на­вперебій:

- Великий Благодійнику! Великий Благодійнику! Пригадуєш, як ти врятував нас, коли ми ще були ахарая- ми? Тоді ми були найнещаснішими істотами у Фантазії, зате тепер набридли собі до нестями. Те, що ти з нами зро­бив, спочатку здавалося надзвичайно веселим і дуже ціка­вим, але тепер ми вмираємо від нудьги. Ми пурхаємо, пур­хаємо, пурхаємо - і не маємо нічого, за що можна було б вчепитися. Ми навіть не можемо влаштувати собі забаву, не можемо розпочати якусь справжню гру, бо в нас не буває правил. Рятуючи нас, ти зробив із нас блазнів, оцим своїм спасінням ти виставив нас на посміховисько! Нічого собі порятуночок! Ти нас обдурив, Великий Благодійнику!

- Але ж я хотів зробити як краще, - прошепотів пере­ляканий хлопець.

- Аякже, як краще для тебе! - хором заверещали шлнмуфи. - Ти хотів здаватися собі чудовим. Але розпла­чуватися за твою доброту доводиться нам, Великий Благо­дійнику!

- Що ж мені тепер робити? - спитав хлопець. - Чого ви від мене хочете?

- Ми розшукували тебе, - зарепетували шлямуфи, по- блазенськи кривляючись. - Ми хотіли наздогнати тебе, перш ніж ти дременеш із Фантазії. Що ж, ось ми тебе і спіймали. І не дамо тобі спокою, поки ти не станеш нашим ватажком. Ти повинен стати нашим Верховним Шляму- фом, нашим генерал-шлямуфом! І всім, чим захочеш!

- Але чому, чому? - благально