Читати книгу - "Війна з Росією"

попереджувальний сигнал своїх систем, Бертінетті відчував слабку втіху від думки про те, що як тільки система відстежить той радар, його високошвидкісна протирадіолокаційна ракета полетить чітко за курсом, вказаним радіопроменем, — за умови, що літак перебуватиме досить близько від цілі. Це буде означати (якщо тільки росіяни не почнуть вживати контрзаходів, про які йому нічого не відомо), що його наступна ракета має значно більший шанс влучити в ціль. А ракета за нею — ще більший шанс, і так триватиме, поки вони не прорвуть російську оборону і не знищать її повністю.

Ще одна перевірка озброєння. Все працювало як слід, проте нічого не відбувалося. А літаки швидко наближалися до Калінінграда.

Радіо у його шоломі ожило:

— Аполло, це авіадиспетчер, як чути?

— Чую вас добре, диспетчере, — відповів Бертінетті, розмірковуючи, чого може хотіти наземне керівництво.

— Аполло, нам повідомили, що головна ланка літаків уже біля цілі, але не отримує жодних сигналів. Вони без перешкод наблизилися до цілі й вивели з ладу кілька систем «земля-повітря».

— Зрозуміло, диспетчере. У такому разі, гадаю, удар росіяни приберегли для нас, — Бертінетті дав найпростіше пояснення такої несподіваної новини.

— Аполло, навпаки, ми неодноразово отримували рапорти, що ворожі системи управління та зв’язку повністю вимкнені.

Бертінетті був приголомшений. Це могло означати лише одне: паралельно з повітряною атакою проводилася якась інша масштабна операція. Яким чином російська інтегрована система протиповітряної оборони, якої всі так боялися, могла вийти з ладу?

Та ще рано тішитися. Треба бути готовим виконати своє завдання і молитись, щоб боги війни були на їхньому боці.

Вже через годину Бертінетті зрозумів, що сталося щось надзвичайне. Готуючись до виконання завдання, пілоти 510-ї бойової ескадрильї знали, що під час атаки на радіолокаційну станцію Піонерська їм доведеться проникнути в найскладнішу інтегровану систему повітряної оборони на Землі. Цілком ймовірно, що це буде самовбивча місія. Але, схоже, російська система управління та зв’язку вийшла з ладу, через що й не було атакуючих ракет класу «земля-повітря».

Загалом кажучи, самохідна чотириствольна установка ЗСУ-23-4 забезпечувала доволі високу щільність зенітного вогню. Однак бути поціленим із такої застарілої системи ППО, нехай навіть смертельної, — занадто велика невдача для будь-якого льотчика. Передусім якщо взяти до уваги інші сучасні збройні системи та їхні бойові можливості. І ось — жодних ракет класу «земля-повітря». Лише кілька нескоординованих атак російських МіГ-29 та МіГ-31, які були легко відбиті літаками F-15 «Ігл», що пролітали поряд і створювали прикриття для кількох літаків F-16.

Операція, що розпочалася, була дуже схожою на нічне тренування в пустелі Невада. Незабаром після входу в 400-кілометрову зону, яку вже покриває S-400, літаки, очолювані Бертінетті, спустилися на дуже низький рівень. Керуючись своїми низьковисотними навігаційно-прицільними інфрачервоними системами LANTIRN, вони наближалися до цілі на висоті не більш ніж 30 метрів, пролітаючи над верхівками дерев, над землею, що проносилася в темряві під ними. За сімдесят кілометрів від цілі вони об’єдналися у групу з вісьмома літаками F-15 «Ігл», які летіли над ними. На бортах були встановлені сучасні радіоелектронні системи глушення для нейтралізації радарних систем батарей SAM-6 і зеніток ЗСУ-23-4, що охороняли радіолокаційну станцію в Піонерському.

Коли літаки наблизилися до цілі, Бертінетті повів свою ланку на поступовий підйом до 1500 метрів. Кілька окремих ЗСУ-23-4 розпочали масивний загороджувальний вогонь із зеніток, і на якийсь момент літак перетворився на легку здобич для російських трасуючих снарядів, що пролітали просто над кабіною. Бертінетті подолав природний інстинкт, який змушував його повернути назад і пірнути вниз, щоб не стати мішенню, а натомість, зціпивши зуби, вирівняв курс і висоту й випустив дві авіабомби, GBU-3 і «Марк» 84, що використовували комплекти JDAM. Вони влучили в самісінький центр даху радіолокаційної станції, спричинивши потужний вибух. Бертінетті повернув ліворуч і почав швидко набирати висоту, щоб уникнути зенітного обстрілу. Коли він вже приєднався до літаків F-15, що кружляли неподалік, то побачив, як запалахкотіла внизу будівля, в яку влучили його бомби. Пролунали ще вибухи. Це решта сім літаків F-16 атакували свої цілі.

«Неймовірно!» — подумав Бертінетті. Хоче це й не було сказано прямо, можна було не сумніватись, що штаб-квартира надала вісім літаків F-16, сподіваючись, що хоча б один або два досягнуть цілі. Одного прямого удару, ймовірно, було б досить, щоб розтрощити радар. Та натомість вони вціліли всі й уразили всі цілі. Майор запитував себе: що насправді відбувається в Калінінграді? Схоже, тут попрацював хтось дуже розумний.

— Диспетчере, це Аполло. Завдання виконано, — холодно доповів Бертінетті, звертаючись до служби наземного контролю. — Зараз прямуємо на дозаправку, після чого повернемося на бойове патрулювання.

— Аполло, вас зрозумів. Прийом. Ату їх! Вдалого вам полювання!

01:15 за центральноєвропейським часом, 02:15 за східноєвропейським часом, неділя, 9 липня, 2017 року Ліс на північ від Правдинської батареї ракетного комплексу «Іскандер», Калінінград

Капітан Джек Вебб, командир оперативного загону «Альфа» — елітної команди сил спеціальних операцій США, з розфарбованим камуфляжним кремом обличчям, щойно приземлившись із парашутом, пошепки звернувся до Морланда:

— Я задоволений підготовкою зони приземлення. Невелика, але цілком придатна для нас. Залишаю тут двох своїх хлопців, щоб контролювати її звідси. Самому мені потрібно розташуватися десь поблизу, для того щоб бути готовим позначити лазером позиції противника, по яких треба буде завдати повітряних ударів, перш ніж брати базу штурмом.

Дванадцятеро бійців із команди «зелених беретів», приземлившись, почали швидко діяти. Щойно кожен із них торкався землі, одразу ж починав скручувати свій парашут і біг до лісу. Парашути, кисневі маски та інше спорядження, необхідне для стрибка, було тепер надійно сховане в кущах. Вийшовши з лісу, десантники попрямували до основної зони висадки, де вже працювала команда Морланда й литовці.

Повітряно-штурмова бригада ось-ось мала прибути. Почалися приготування. На все потрібен час, особливо в темну пору доби. І ще важливо добре маскуватись і не видати себе якимось шумом чи світлом. Центр зони приземлення був позначений дев’ятьма невидимими для неозброєного ока «сяючими паличками», встановленими у формі великої літери «А». За допомогою окулярів нічного бачення їх легко помітять пілоти важкого військово-транспортного вертольоту «Чинук». Такими ж «сяючими паличками» була позначена задня межа зони приземлення, щоб вказати напрямок, у якому вертольоти повинні відлітати звідси. І, нарешті, команда провела швидку розвідку, щоб впевнитись у відсутності навколо зони серйозних перешкод для гелікоптера. Якщо «Чинук» сяде на якесь занедбане сільськогосподарське обладнання, це може призвести до летальних наслідків.

— Так, Джеку. Я покажу, як ми будемо наближатися до периметру, — звернувся