Читати книгу - "Війна з Росією"

— Хіба ви не можете використати для цього наземні лінії зв’язку? — запитав Вронський.

— Ні, — відповів один із охоронців. — У нас їх немає. Бо це було б порушенням ядерних протоколів. Єдиний спосіб отримання та передачі інформації звідси — використання командної мережі управління та контролю над ядерною зброєю.

— Яка наразі не працює...

— Так, товаришу майоре.

Вронський застиг, його мозок працював із шаленою швидкістю. 45-й гвардійський полк спецпризначення нещодавно організовував тренувальну кібератаку, щоб з’ясувати, як можна знищити системи управління та зв’язку противника за допомогою хакерської DDoS-атаки — зараження систем зв’язку вірусом троян. Невже НАТО випередило їх?

У цей час зазвучав автоматичний наземний сигнальний датчик. Разуміхін кинув на нього погляд.

— Є контакт. Вторгнення на територію. Точка розташування — Багратіон. У південно-східній частині лісу. Починаємо операцію «Бородіно»!

Перш ніж Разуміхін встиг договорити, Вронський вже вибігав із дверей, по дорозі натягуючи свій боєкомплект.

01:00 за центральноєвропейським часом,

02:00 за східноєвропейським часом, неділя, 9 липня 2017 року Біля міста Вроцлав, Польща

Майор Філіп Бертінетті, як зазвичай, відчував цілковите задоволення від польоту на своєму багатоцільовому винищувачі F-16C. Невеличкий, спритний, мчить зі швидкістю кулі — таке враження, що ти не сидиш у цьому літаку, а одягнений у нього.

Сьогодні, проте, в ньому відчувалося трохи млявості через додаткову вагу. Ще б пак, винищувач був заповнений артилерійською зброєю: по дві керовані ракети «Сайдуайндер» та AMRAAM класу «повітря-повітря» для повітряного бою, дві GBU-31, Mark 84 — 2000-фунтові бомби з комплектом JDAM (відомим ще як the Hammer («Молот») через свою руйнівну силу, що перетворює «тупі» бомби з вільним падінням на всепогодні кориговані «розумні»), високошвидкісна протирадіолокаційна ракета HARM, призначена для ураження наземних радарів, і, зрештою, ракета лазерного наведення «Маверік» для решти цілей.

Бертінетті тішила думка про те, що завжди можна покластися і на 20-мілліметрову шестиствольну гармату на лівому крилі, здатну виконувати 6000 обертів за хвилину. В разі чого — виручить майора з біди, хоча за наявності такого вантажу амуніції, це надовго не допоможе.

Тепер Бертінетті знову збирався на війну, цього разу керуючи ланкою з восьми літаків 510-ї бойової ескадрильї «Шибеники». Їхня місія — атакувати з незначної висоти радарну систему «Воронеж», якою управляють із радіолокаційної станції Піонерська, розташованої на колишній повітряній базі в Калінінграді. Коли літаки знищать радари, то повернуться до Польщі, щоб заправитися паливом, перш ніж заступити на бойове патрулювання і відбити очікуваний котрнаступ російських літаків під час повітряно-десантної операції.

«Шибеники» були частиною величезної мультинаціональної повітряної армади, яку збирали до Калінінграда з усієї Центральної та Західної Європи. Бертінетті знав, що найбільша бойова група літаків уже наближалася до своїх цілей. Це мала бути велика повітряна операція об’єднаних військово-повітряних та військово-морських сил США із припинення роботи систем протиповітряної оборони супротивника. В операції брали участь п’ятдесят літаків. Могло здатися, що це бомбардувальний наліт на Калінінград і базу російського Балтійського флоту в Балтійську. Насправді ж армада, споряджена дронами та високошвидкісними протирадіолокаційними ракетами, мала виснажити та знищити повітряну оборону, яка захищала підходи до критичних точок: радарної станції Піонерська та місцезнаходження ядерних ракет в Южному, Правдинську та Озерську. Знищити їх — і лише за два стрімких удари Росія втратить більшість наступальних можливостей.

У той час як Бертінетті мчав нічним небом над Польщею на висоті дев’ять тисяч метрів з крейсерською швидкістю 435 вузлів, знайоме відчуття смоктання під ложечкою пронизало його разом із усвідомленням нереальності та масштабності того, в чому він зараз брав участь. Ще зовсім недавно одного чудового сонячного дня, замість того, щоб, як зазвичай, провести вихідний із сім’єю біля басейну офіцерського клубу, він поцілував на прощання дружину біля брами їхнього будинку для сімейних військових, розташованого поблизу повітряної бази в Авіано на півночі Італії, й вирушив готуватися до завдання. Попри те що майор був бойовим ветераном із трьома підтвердженими збитими ворожими літаками на рахунку — звідси три маленьких російських прапорці, намальовані командою на боці його F-16, — йому вистачало мудрості та скромності, щоб розуміти, що лише удача врятувала його в цьому божевільному хаосі війни. Але ж удача, як і відвага, не може тривати вічно.

Силою волі Бертінетті змусив себе сфокусуватися на бортовому індикаторі і зрозумів, що за дві хвилини вони будуть за чотириста кілометрів від російської інтегрованої системи протиповітряної оборони S-400.

«Не зациклюйся, — застеріг він себе подумки. — Переймайся лише тим, що в змозі змінити... і думай про своїх хлопців».

Майор мигцем поглянув праворуч і назад: там, у темряві, просто в нього в хвості, на ідеальній дистанції майоріли бортові, навігаційні та буксирувальні вогні його напарника капітана Майка Райана. Він уже пройшов своє хрещення вогнем над Лієлварде в Латвії кілька місяців тому, але все ж був іще новачком в ескадрильї, тож його треба було трохи підбадьорити. По обидва боки від нього і в хвості, також дотримуючись належної дистанції, летіло ще шість літаків, готових до атаки з повітря. Пілоти з часів інструктажу знали, що перебувають буквально за метр від смертельної зони, а це означало, що кожному з них потрібен досвідчений лідер. Швидка радіорозмова — і Бертінетті вже знав, що вони пильнують один одного і готові до наближення ракети класу «земля-повітря».

Ще один погляд на екран та навігаційні системи, і саме цієї миті сигнальна система, вмонтована в шоломі, повідомила, що вони увійшли у небезпечну зону, де розташований S-400. Бортовий радар автоматично перемкнувся на повітряно-наземний режим, щоб пласка антена, встановлена на носі літака, почала синхронне мультицільове стеження.

«Будь-якої миті нас може помітити ворожий радар», — пробурмотів майор сам до себе, знаючи, що система «Воронеж» здатна відстежувати понад 500 літаків одночасно в межах більш як 600 кілометрів, а потому запустити ракету 40N6 зі своєї системи S-400 із дальністю ураження 400 кілометрів. Бертінетті підрахував, що на цій відстані ракета потребуватиме трохи більше ніж три хвилини від моменту запуску, щоб досягти й уразити їхню ланку літаків. А його літак був у ній ведучим.

«Будь-якої миті», — пробурмотів майор знову, намагаючись не напружуватись і розслабити руки настільки, наскільки це взагалі було можливо. Щойно його радар зафіксує наближення ворожої ракети, треба розвинути максимальну швидкість і летіти так, як ніколи в житті, щоб мати шанс вижити в цій неминучій бійні, якщо це взагалі можливо. Чекаючи на