Читати книгу - "Війна з Росією"

до Вебба Морланд. Він чітко усвідомлював, що єдиний спосіб забезпечити успіх операції — це продовжувати робити все з максимальною обережністю, поміркованістю й обачністю. Морланд не хотів на цьому останньому етапі втратити ефект несподіваності. Щойно вертолітно-десантні війська, про які йому розповідав Вебб, приземляться, тут почнеться справжнє пекло. Але зараз все було спокійно, жодної реакції з боку росіян. Він молився, щоб не сталося нічого такого, що могло б попередити їх про прибуття «зелених беретів». Витягнув карту і, увімкнувши ліхтарик зі слабким червоним промінцем, показав Веббу маршрут: триста метрів прямо на схід через ліс, а потім на південний схід уздовж лісосмуги ще півтора кілометра. На узліссі вони обійдуть пагорб, схожий на п’ятку стопи, а потім підуть на південь, у бік яру з низькорослими кущами вздовж одного боку, і опиняться на відстані близько трьохсот метрів на північ від бази. Звідти вже можна буде бачити мінне поле, периметр огорожі, сторожові вежі та командний бункер. І, як уже говорив Морланд, вони повинні будуть прислухатися до звуків двигунів, оскільки це означатиме, що черговий патруль виходить із бази. На підставі даних попередньої розвідки Морланд підрахував: якщо росіяни вирушать саме в цьому напрямку, їм знадобиться не більше трьох хвилин, щоб дістатись яру. А якщо вони спіймають тут хлопців, то це — кінець, гра завершилась.

Вебб уважно все вислухав і підняв великий палець на знак того, що все зрозумів. Потім, так само пошепки, Морланд підсумував усе, щоб капітан міг дати інструкції своїм людям, перш ніж вони вирушать. Рухатися потрібно трьома групами, зберігаючи між собою дистанцію, достатню для забезпечення взаємної підтримки. Арчер і Вотсон сформують озброєну стрілецьку групу і першими попрямують до лісу. Там, маючи у своєму розпорядженні кулемети і окуляри нічного бачення, вони займуть вогневу позицію на східній стороні. Таким чином перша група прикриє другу — розвідників на чолі з їхнім провідником Лукшею. До цієї групи входять Вебб, його інженер-сержант з «Альфи», Морланд, Крауя і Бредлі. Після того як розвідники почнуть спускатись донизу вже поза лісом, третя, резервна група вирушить через ліс і чекатиме на краю лісосмуги, готова посилити удар при нападі на табір або надати іншу необхідну допомогу. Ця група складається із сержанта Вайлда, двох литовців і решти восьми бійців із «Альфи».

— Такий план. Але скажи своїм хлопцям, щоб діяли гнучко, залежно від того, як усе піде. Зі зрозумілих причин ми не підходили близько до огорожі, спостерігали лише на відстані. Здається, у ворога все йде за планом, та хто знає, що вони робитимуть, коли почують наші вертольоти.

— Звісно, Томе. Дай потисну тобі руку. — Вебб поповз назад проводити інструктаж із групою щодо порядку дій.

Незабаром він прошепотів: «Пора!» Морланд підняв вгору великий палець, і Арчер із Вотсоном попрямували до лісу. Короткий відблиск місячного сяйва блиснув на ременях їхньої амуніції, що зробило їх схожими на мексиканських бандитів. Але в цьому не було ніякої неприродності. Вони могли б проклинати додатковий тягар, який тягнуть із собою, і нарікати на ризик налетіти через нього на сплетіння гілок, пробираючись через лісові хащі. Проте бійці розуміли, що коли щось піде не так, то кулемет із боєприпасами стане в пригоді. Саме тому кожен мав при собі додаткову стрічку, де було 200 патронів «про всяк випадок».

Через десять хвилин Морланд почув шепіт у навушниках рації, яку йому видали «лісові брати»: надійшло повідомлення, що озброєна стрілецька група вже на місці й зайняла свої позиції.

Лукша мовчки, без жодного слова, вирушив зі своєю розвідгрупою. Через п’ятнадцять хвилин вони вже рухались на південний схід уздовж східного краю лісосмуги. Морланд відчув слабкий вітерець, що приніс із далекого поля пахощі свіжоскошеного сіна. Місяць висів у небі ще дуже низько. Його срібне світло, дякувати Богу, було майже повністю приховане хмарами.

Лукша зупинився і вказав на Арчера, який вже розташувався попереду з кулеметом, і Вотсона, що лежав поряд із ним, готовий заряджати стрічку патронами, які зараз були складені в акуратну стопку зліва на пончо. Молодці хлопці. Чудово! Але Морланд нічого іншого від цих двох і не очікував.

Вони зайняли кругову оборону. Морланд постукав Вотсона по плечу, а той у свою чергу легко торкнувся Арчера. Хлопці зі стрілецької групи обережно і тихо, не поспішаючи, знову закинули боєприпаси собі на плечі й рушили до наступної вогневої позиції на краю лісу, де мали зайняти відкриту місцевість.

У Морланда засмоктало під ложечкою, від страху пересохло в роті. Вони йшли в невідомість: від заспокійливої близькості лісу у відкритий простір за його межами.

«Поглянь на інших, — подумав Морланд. — Вони так само налякані, але продовжують іти, ніби це просто прогулянка в парку».

Він крадькома кинув погляд на Крауя: обличчя в місячному сяйві, вкрите камуфляжним кремом, світле волосся, зібране назад під позиченою каскою латвійської армії, маскхалат із надто довгими для неї й тому підкачаними рукавами, стандартна для латвійської піхоти 5,56-міліметрова штурмова гвинтівка Heckler & Koch на плечі. Вона мала вигляд професіонала. І водночас страхітливий. Навіть якщо дівчина й була налякана, то жодним чином цього не виказувала. Ще одна зупинка. Ще одне коротке повідомлення по рації від Вотсона. Стрілецька група зайняла позицію й була напоготові.

Вони можуть іти далі. За чотириста метрів попереду Морланд побачив огорожу уздовж краю яру. За нею вже був периметр паркану майданчика батареї «Іскандерів».

«Щось не так, — подумав Морланд. — Вогні заблимали раніше, ніж потрібно... Вони вимкнули світло. Чому?.. Вони нас чекають?» Але було вже надто пізно. Повітряно-штурмова бригада наближалася, необхідно було виконувати завдання.

Вийшовши з лісу, бійці вишукувалися, як планувалося, ромбом: попереду Лукша, праворуч сержант з «Альфи», Вебб позаду нього, Бредлі йшов замикаючим, Крауя з Морландом зліва. Зброю тримали напоготові біля стегна, щоб у разі необхідності покрити свій сектор обстрілу: передній, лівий, правий і з тилу. Йшли, уважно прислухаючись до кожного підозрілого звуку, звертаючи увагу на кожен порух. Поринали вглиб лісу, в темряву, вистежували, як леопарди під час нічного полювання в африканській саванні. Нарешті увійшли в зону високого, наполовину стиглого ячменю, густого й вологого від недавнього дощу. Тепер усі рухалися дуже обережно, обачливо, значно сповільнивши ходу. За десять хвилин пройшли лише 350 метрів. Серце Морланда почало битися частіше. Тепер він міг бачити попереду чітку лінію огорожі вздовж яру — отже, починає світати.

«Ще п’ятдесят метрів. І ми зробимо це!»

А потім сталося несподіване.

Все, що в той момент усвідомив його розум, це страшенний