Читати книгу - "Навіжена зі світу людей, Лариса Лешкевич"

– Ні, краще не ризикувати.

– Ну як знаєш!

Вони обидві геть забули, що  Ренальд попереджав їх про якийсь водоспад. 

Ліка зручніше розмістилася на жорсткій лавці, поклавши під голову куртку, і скоро почулося її глибоке спокійне дихання.

Щоб не заснути, Інга дістала з кишені воскову кулю і почала ретельно її розглядати.  Їй здався дивним той факт, що віск не затвердів, а залишився м'яким наче  пластилін.

Вона машинально почала м'яти його в пальцях. Думки розосередилися, думати ні про що не хотілося.

Поступово віск почав набувати неясних обрисів.  

Сонце піднімалося дедалі вище, а нерухоме повітря ставало дедалі спекотнішим.

– От би вітерець подув свіжий, – пробурмотіла Інга, продовжуючи безцільно м'яти віск, з якого поступово вимальовувалася якась безформна штука: чи то грудка вати, чи то грозова хмара.

Хмара сподобалася Інзі більше. Вона спробувала виліпити грізні, налиті клуби, повні вологи, і так захопилася процесом, що забула про все на світі, і раптом виразно відчула на своєму обличчі пориви вітру й дотик до шкіри холодних крапель дощу.

Інга здригнулася і подивилася на небо. Але воно було безтурботно-блакитним, легким та  веселим.

Подивилася на хмару з воску,  і їй здалося, що там, у середині, миготять звивисті фіолетові блискавки.

Вона стиснула пальцями віск, щоб знову зробити з нього кулю, але віск не піддався, і несподівано став твердим, наче  камінь.

Інга, вже починаючи звикати до всіляких магічних штучок, знизала плечима, сховала воскову хмару назад у кишеню куртки й застебнула змійку. 

Дерева на березі шумно зашелестіли, по воді побігли швидкі брижі. Звідкись подув вітер. Інга поїжилася.

Раптом  зробилося так темно, немов настала ніч. Грозова хмара навалилася стрімко й неможливо було зрозуміти, звідки вона взагалі взялася...

Вітер рвонув із новою силою, підхопив легкий човник, повів хвилями, кидаючи в різні боки.

– Нічого собі! – вголос вигукнула Інга, кинулася до Ліки, яка продовжувала мирно спати, висмикнула з-під її голови куртку, – Гей, прокидайся, у нас, здається, неприємності!

Ліка одразу ж схопилася і сіла, протираючи очі.

Перші краплі дощу почали падати вниз, дзвінко розбиваючись об воду, об залізну обшивку човна.

– Треба  якнайшвидше потрапити на берег! – крикнула Інга, хапаючи корч і намагаючись ним гребти.

Ліка, тремтячи, натягнула куртку і  почала її допомогати, все ще не цілком розуміючи, що сталося.