Читати книгу - "Королева Сонька, Ірина Звонок"

  - День моєї коронації? – Вітовт гарячково намагався підвестися з ліжка.

  Його босі ноги торкнулися ведмежої шкіри, яка лежала поруч із ліжком.  

  - Подайте мій меч та корону! – вигукнув він. – Я їду у Вільно, на коронацію!

Ягайло штовхнув Вітовта так, що той знову впав на ліжко.  

 - Лежи й не ворушися! – презирливо промовив він. – Не буде ніякої коронації. Ніхто не приїхав, бо усі навколишні правителі вже знають, що ти при смерті. Поховання – ось що чекає на тебе, а не коронація.

  - А моя корона? – жалібно промурмотів Вітовт.

  - Я звелів її знищити, – посміхнувся Ягайло. – Ти ніколи не станеш королем!

  Вітовт хотів покликати на допомогу, але у нього відібрало мову. Наче смертельно поранений ведмідь, розпростерся він на ліжку. І сльози котилися по старечому обличчі.    

  - Прийшов твій останній час. Усе наше життя ми з тобою ворогували. Навіть тоді, коли стали союзниками, ми не переставали бути суперниками. А тепер я залишився сам один. Я переміг, – промовив Ягайло і вийшов з опочивальні поверженого ворога. Він тріумфував.

  Вітовт прожив ще півтора місяці. Смерті довелося добряче постаратися, щоб нарешті прибрати старого, але міцного ведмедя. Ягайло щодня приходив до Вітовта, сідав біля його ліжка і чекав остаточної перемоги.

  Князь Вітовт помер 29 жовтня 1430 року. Ягайло пропустив ту мить, коли з вуст Вітовта відлетів останній подих. Смерть чоловіка помітила княгиня Уляна, яка принесла хворому курячу юшку. Вона торкнулася холодної, кістлявої руки князя і промовила:    

  - Прокидайся, Вітовте. Я погодую тебе.

  Вітовт не ворухнувся. Його скляні очі дивилися у стелю. Уляна уважніше придивилася до нього і раптом голосно скрикнула:  

  - Ох, горе мені, сироті нещасній! Помер мій князь!

  Заметушилася прислуга, забігали охоронці. Велика туга охопила Трокський замок. Прийшов і Ягайло, коли йому сповістили про смерть князя Вітовта.

  Обличчя короля залишалося холодним, начебто вирізьбленим з сірого каменю. Ягайло перехрестився і пробурмотів собі під ніс латинську молитву. А потім торкнувся холодної руки мерця і зняв зі вказівного пальця Вітовта перстень з гербом. Символ влади над Великим князівством Литовським.