Читати книгу - "Твій на місяць, Анастасія Соловйова"

Сьогодні мені виповнилося двадцять два роки. У планах відзначити день народження з Катею та Ксю: ми підемо в паб, вип'ємо пива та поговоримо про життя. Не хочу вигадувати щось особливе, тому посиденьки в улюбленому закладі – найкращий варіант. Трохи стереотипно, але останнім часом мене це не лякає. Я ніяк не можу повернутися в колишній режим: стрибати з ранку шаленим козликом, посміхатися всім навколо і постійно працювати, щоб не замислюватися про вічне.

За останній місяць я переосмислила своє життя. Зрозуміла, що намагалася втекти від себе, прикриваючись дурними футболками зі смішними принтами, захлинаючись оптимізмом, випромінюючи радість та надії на щасливе майбутнє. Насправді я боялася копнути глибше. Як і більшість людей, я тікала від проблем, рятувалась самообманом і сміялася, коли мені було погано.

Я завжди хотіла заткнути порожнечу, що утворилася в серці після втрати матері та байдужості батька. Тому погоджувалася на будь-які авантюри, тусила зі старшокласниками, починала дурні суперечки, вічно вигадувала якісь абсурдні розваги. Чесність і життєрадісність — ось із чим я асоціювалася у знайомих. І якщо брехати я так і не навчилася, то бути душею компанії більше не збираюся.

Я така сама, як усі. Потопаю в самообмані, коли мені вигідно, боюся зіткнутися з правдою, якщо хочу ще трохи пожити в солодкому світі ілюзій. З Романом я погодилася на секс без зобов'язань, заглушала внутрішній протест, підлаштовувалась під чужі вимоги. Була б я максималісткою — ніколи б не погодилась на такі стосунки.

Два самотні дні в Італії спустошили мене. Не залишилося сильних емоцій, дурних надій та наївної віри у спільне майбутнє з Романом. Все різко навалилося, спалило мою особистість — і довелося знову знаходити себе. 

Я впоралась. Але не одразу.

Коли Рома зненацька прилетів до Італії, я мало не кинулася йому на шию. Відчайдушно хотіла все пробачити та забути, але тоді б я так і не знайшла шлях до самої себе. Тому розлютилася, кричала, послала Романа кудись подалі, і він пішов. Я розплакалася на балконі, назавжди прощаючись із рожевими єдинорогами. Наша історія не матиме щасливого кінця.

Але Рома повернувся, витерпів мою істерику, підтримував і підбадьорливо посміхався, хоча я бачила — він вдає, спеціально зображує радість і позитив, щоб не дати мені розкиснути. Я вбирала його впевненість, серце слабо відгукувалося, а в голові промайнула зрадлива думка — почати все з чистого листа.

Але я не повірила Ромі, хоч він був щирим і відкритим, як ніколи раніше. Ми вирішили стати друзями. Цікаво, він серйозно вважав, що це можливо?

Після повернення додому я намагалася відгородитися від Роми. Чим менше ми бачимося, тим краще. Дурна робота в Алісії більше не забирала весь вільний час, в універ я майже не ходила, з Ксюхою зустрічалася кілька разів на тиждень. Замість колишніх занять я зосередилася на головному — самопізнанні.

Спочатку вибрала легкий шлях: перегляд серіалів та фільмів, читання книг до світанку, прогулянки містом, вічна музика у навушниках. Потім дорога обросла ямами: я спробувала знайти нову роботу, але жодна посада не влаштовувала мене. Одного разу я просто укуталася в ковдру, байдуже подивилася на таргана, що пробіг повз, — і написала у ворді суцільний потік свідомості. Намагалася згадати, хто я, навіщо я, чого хочу від цього життя, що мені подобається робити і що я не стала б терпіти ні за які гроші.

В результаті записалася на курси веб-дизайну та курси менеджменту і маркетингу. Почала ходити до вечірньої школи сомельє. У суботу відвідувала майстер-класи з приготування десертів.

Мене дуже зацікавили курси сомельє. На них я біжу, відчуваючи збудження і тремтіння в колінах, вбираю нову інформацію з інтересом, годинами досліджую асортимент у винотеках і перед сном дивлюся тематичні відео на ютубі. Робота сомельє комусь може здатися несерйозною, але маркетинг і веб-дизайн вганяють мене в депресію. А займатися потрібно лише тим, чим хочеться, навіть якщо діяльність викликатиме подив у оточуючих.

І коли я знайшла себе, зрозуміла минулі помилки і змирилася з новою, не завжди оптимістичною та смішною Асею, гримнув концерт улюбленого гурту. Ксюха захворіла, Катя поїхала додому, і я ризикнула покликати Рому. Сумувала за ним щодня, але пробачити і забути все ще не могла.

Концерт був ідеальним, живе виконання настільки приголомшило мене, що я сама запропонувала поїхати до Роми додому. Там я втратила орієнтири. Його квартира, знайомий смак кави, рідний запах бергамоту та зелених яблук, наші звичні жарти, взаємні переглядання та посмішки. Я не стрималася. Не відпустила минуле, але й встояти не змогла – сама запропонувала Ромі дружній секс.

Я випробовувала його — чи погодиться бути зі мною без захисту? Раптом я не п'ю пігулки, раптом я взагалі спала з незнайомцями ці три тижні і тепер можу його чимось заразити? Чомусь думала, що Рома злякається. Але в його іскристому погляді побачила лише довіру.

Все було настільки яскраво, пронизливо і феєрично, я відчувала його кожною клітиною, знову горіла в його сильних руках. Ніби й не було оніміння душі та тіла, ніби ми ніколи не розлучалися.

Я ганебно втекла. До п'ятої ранку дивилася у стелю, а потім пішла, не залишивши по собі навіть банальної записки. Коли маршрутка зупинилася біля гуртожитку, я зайшла до аптеки та купила другу пачку протизаплідних пігулок.
 
Рома зателефонував мені того ж вечора і вдав, ніби між нами нічого не сталося. Це був найкращий вихід із ситуації.