Читати книгу - "Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу"

станції «Фукусіма» в Японії. Технічна поломка та помилка персоналу призвели до пошкодження ядерного реактора на станції «Трімайл-Айленд» у Сполучених Штатах, але там ніхто не загинув і не отримав травм, а викид радіоактивного матеріалу був мінімальним. Однак психологічний ефект від інциденту на «Трімайл-Айленд» був величезним: він призвів до того, що впродовж багатьох років у США не надійшло заявок на будівництво жодного нового ядерного реактора.

Важлива проблема, пов'язана зі страхом перед ядерною енергетикою, — це проблема утилізації використаного реакторного палива. В ідеалі його мали б зберігати необмежено довго в якомусь віддаленому та геологічно стабільному регіоні, глибоко під землею, щоб уникнути ризику витоку ядерних відходів в результаті землетрусів чи проникнення води. Найкращим кандидатом на таку роль є об'єкт у штаті Невада, який начебто відповідає фізичним вимогам. Та оскільки бути абсолютно впевненим у його безпечності неможливо, громадянам зазначеного штату, що виступили проти цієї пропозиції, вдалося її заблокувати. Відтак США й досі не мають об'єкта для зберігання ядерних відходів.

Таким чином, ядерне паливо, подібно до вітряків, які вбивають птахів і кажанів, не позбавлене недоліків. Та навіть без цих недоліків воно не змогло б задовольнити всі наші енергетичні потреби, скажімо, ядерний реактор не можна використати в ролі рушія автомобілів і літаків. Наші спогади про Хіросіму та Нагасакі, підкріплені знаннями про аварії на «Трімайл-Айленді», в Чорнобилі та на «Фукусімі», паралізували мислення більшості американців та інших народів в напрямку виробництва ядерної енергії. І перед нами знову постає запитання: які небезпеки приховує в собі ядерна енергія і з якими небезпеками пов'язані альтернативні види палива? Франція багато десятиліть задовольняла майже всі свої енергетичні потреби за допомогою ядерної енергетики без жодної аварії. Навряд чи такі аварії були, але Франція просто замовчувала їх: як показує досвід Чорнобиля, викид в атмосферу радіації з пошкодженого реактора легко виявляється сусідніми країнами. Південна Корея, Тайвань, Фінляндія та багато інших країн також виробляють значну частину електроенергії за допомогою ядерних реакторів, але донині в них не трапилося жодного істотного інциденту. Тож давайте зіставимо свій страх перед можливістю аварії на ядерному реакторі з реальністю мільйонів смертей, які спричиняються щороку забрудненням повітря в результаті спалення викопних видів палива, та величезною шкодою цього забруднення для глобального клімату.

Для Сполучених Штатів розв'язання цих дилем потребуватиме реалізації двох заходів. Перший — це зниження енергоспоживання з розрахунку на одну людину в США: наш показник удвічі вищий, ніж у Європі, хоча європейці мають вищий рівень життя, ніж американці. Один із чинників, які цьому сприяють, — це відмінність між урядовою політикою в Європі та США щодо купівлі автомобілів. Європейців усіляко відохочують від придбання багатолітражних автівок із великими витратами пального, наприклад, у деяких європейських країнах податок на купівлю такої машини дорівнює її вартості. До того ж уряди європейських країн встановлюють високі податки на бензин: на сьогодні його вартість сягнула 9 доларів за галон, що стимулює придбання економічних автомобілів. Податкову політику США теж варто змінити на таку, яка відохочувала б американців від придбання автомобілів — пожирачів пального.

Окрім загального зниження споживання енергії, другим компонентом розв'язання енергетичної дилеми у США має стати отримання енергії із джерел, альтернативних викопному паливу, тобто від вітру, сонця, припливів та відпливів, геотермальних джерел і, можливо, ядерного палива. Після нафтової кризи 1973 року уряд Сполучених Штатів запропонував субсидії розробникам альтернативних методів виробництва енергії, й американські компанії використали ці субсидії на створення ефективних вітряків-генераторів. На жаль, на початку 1980-х уряд США припинив виплату субсидій на альтернативну енергетику, і американський ринок вітрових генераторів вітчизняного виробництва стрімко занепав. Натомість Данія, Німеччина, Іспанія та інші європейські країни удосконалили конструкцію наших вітряків і тепер використовують їх для задоволення власних потреб в електроенергії. Не відставав у цьому відношенні й Китай: там побудували довгі мережі для передачі електроенергії з вітряків-електрогенераторів у західному Китаї до густонаселених районів східного Китаю; в Сполучених Штатах таких мереж для передачі електроенергії на великі відстані не існує.

-

Ось такими є проблеми, пов'язані з вичерпанням запасів одного з наших природних ресурсів — викопного палива, в ширшому контексті наших енергетичних проблем. А тепер коротко розглянемо інші основні види природних ресурсів, а також ті можливі труднощі, які вони можуть створити нам у майбутньому. Два із цих видів ми вже обговорювали в розділі 8 у зв'язку з тими проблемами, які вони створюють конкретно для Японії: це ліси, які дають нам деревину, папір і важливі біологічні агенти на кшталт запилювачів, а також рибні промисли (головним чином океанська та прісноводна риба й молюски), що забезпечують значну частину потреби людства у харчових білках. Іншими видами ресурсів є такі: численні різноманітні елементи та мінерали, використовувані в промисловості (залізо, алюміній, мідь, нікель, свинець та інші); родючі ґрунти, необхідні для сільськогосподарського виробництва та лісового господарства; а також атмосфера, в якій усі ми живемо. Ці різноманітні ресурси різняться в чотирьох основних аспектах, важливих для розуміння тих потенційних проблем, які вони можуть нам створити: це здатність до відновлення та наслідні проблеми управління цими ресурсами; їхня потенційна здатність породжувати обмеження для людських спільнот; їхні міжнародні масштаби; міжнародна конкуренція, яку вони здатні спровокувати, включно з війнами.

По-перше, ресурси різняться за своєю здатністю до оновлення. Як і викопні види палива, мінерали є неорганічними (не біологічними і не відновлюваними). Тобто мінерали не генерують самі себе й не породжують «молоді» мінерали; із практичної точки зору їхні запаси на Землі — це все, що ми маємо у своєму розпорядженні. На відміну від цього, ліси та рибні промисли є відновлюваними біологічними ресурсами: риба та ліси породжують рибний і лісовий молодняк. Звідси випливає, що теоретично ліси та рибні промисли можна експлуатувати на постійній стабільній основі, однак швидкість споживання їхніх запасів має бути меншою, ніж швидкість їх відновлення, щоб обсяг залишався без змін чи навіть збільшувався. Родючі ґрунти, попри те, що вони є здебільшого неорганічними і лише частково біологічними за своїм походженням, також можна вважати відновлюваним ресурсом, бо хоча вони й руйнуються спричиненою людьми ерозією, але також відновлюються завдяки діяльності земляних хробаків і мікроорганізмів. Прісна вода є частково непоновлюваною (наприклад, коли виснажується підземний водний горизонт), а частково — поновлюваною завдяки тому, що вода, яка випаровується з поверхні океану, випадає потім дощем на поверхню й поновлює запаси прісної води.

Ми не можемо вдіяти нічого, щоб поновити світові запаси непоновлюваних ресурсів (мінералів і викопного палива), хоч як би ефективно ними не розпоряджалися. Але методи управління ресурсами мають великий вплив на