Читати книгу - "Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу"

Зрештою ваші сусіди подають на вас до суду і вимагають, щоб ви компенсували їм оці 70 доларів втраченого прибутку, спричиненого кожною тонною ваших ляльок. Ви відкидаєте претензії своїх сусідів і наводите всілякі відмовки: заперечуєте, що у процесі виробництва «Щасливих ляльок» продукується чорний мул, хоча науковці з вашої ж компанії попереджали про цей побічний продукт ще кілька десятиліть тому; ви стверджуєте, що доказів шкідливості чорного мулу немає, що він утворювався природним шляхом впродовж мільйонів років і треба провести додаткові дослідження, аби мати змогу встановити, скільки конкретно мулу потрапляє на поля сусідів із вашої фабрики; ви наполягаєте, що ваші «Щасливі ляльки» є важливим елементом сучасної цивілізації й нашого високого рівня життя, тому людям, які постраждали від чорного мулу, краще взагалі стулити пельку і припинити скаржитися.

Та коли позов потрапляє до суду, суддя і присяжні кажуть, що ця справа простіша простого: вам безумовно доведеться сплатити 70 доларів із кожної тонни своїх ляльок, щоб компенсувати сусідам падіння виробництва зерна. Тож виходить, що насправді собівартість «Щасливих ляльок» становить не 20 доларів, а 20 + 70 = 90 доларів за тонну. І вироблені вами іграшки перестають бути механізмом отримання великих прибутків: ви не можете працювати собі у збиток, виробляючи ляльки по 90 доларів за тонну і продаючи їх по 60 доларів. Відтак переможцями в ринковій боротьбі виходять ляльки ваших конкурентів, собівартість яких становить 30 доларів за тонну, тобто ситуація змінюється на 180 градусів.

Викопне паливо, як і ляльки з нашого гіпотетичного прикладу, приносить прибуток, але водночас завдає і шкоди. Різниця лише в тому, що С02, який вивільняється під час спалювання викопного палива, є, на відміну від чорного мулу, практично невидимим, і що виробникам та користувачам цього палива ще не доводилося сплачувати компенсацію за ту шкоду, якої воно завдає іншим людям, як це змушені були зробити гіпотетичні виробники «Щасливих ляльок». Але дедалі гучніше лунають вимоги змусити виробників викопних видів палива таку компенсацію сплачувати — або у вигляді податку на викиди С02 в атмосферу, або якимось іншим способом. Ці вимоги є одним із чинників, які спонукають до пошуку джерел енергії, альтернативних викопному паливу.

-

Деякі альтернативні джерела енергії видаються практично невичерпними, наприклад, вітер, сонце, а також гідроелектрична та геотермальна енергія. Всі ці джерела, крім енергії припливів, вже пройшли перевірку, тобто вони використовуються вже давно і в широкому масштабі. Наприклад, Данія значну частку своєї електроенергії отримує з вітряків у Північному морі, а Рейк'явік, столиця Ісландії, обігрівається завдяки геотермальній енергії, тоді як гідроелектростанції на греблях доволі поширені ось уже понад століття.

Звісно, кожному з цих видів альтернативної енергії притаманні свої недоліки. Масштабне виробництво сонячної енергії в моєму штаті Каліфорнія часто призводить до того, що великі ділянки пустельних ареалів закриваються сонячними панелями, які шкодять уже й без того невеликій популяції пустельних черепах. Вітряки убивають птахів і кажанів, а землевласники скаржаться, що ці конструкції псують краєвид. Річкові гідроелектростанції стають перешкодою на шляху міграції риб. Якби ми мали інші методи отримання дешевої та не пов'язаної зі шкодою енергії, ми, звісно, не знищували б черепах, птахів і кажанів, не псували б краєвиди і не споруджували перепон на шляху мігруючих риб. Але, як уже було сказано, джерела енергії, «альтернативні до альтернативних», зумовлюють виникнення таких проблем, як глобальна зміна клімату, захворювання органів дихання, та іншої шкоди, спричиненої видобуванням вугілля та нафти. Тому нам не доводиться обирати між хорошим і поганим, радше питання стоїть так: який із усіх цих альтернативних варіантів найменш шкідливий?

Візьмімо для прикладу вітряки. За деякими оцінками, у Сполучених Штатах вони щороку вбивають щонайменше 45 тисяч птахів і кажанів. Начебто чимало. Щоб поглянути на цю цифру в перспективі, візьмемо до уваги той факт, що домашні коти, яких власники час від часу випускають погуляти на вулицю, щороку знищують понад 300 птахів із розрахунку на одного кота. (Так, понад 300, я не помилився.) Якщо популяція вуличних котів у США становить, за оцінками, близько 100 мільйонів, то в такому разі вони знищують щонайменше 30 мільярдів птахів упродовж року порівняно із всього-на-всього 45 тисячами птахів і кажанів, яких щороку вбивають вітряки. Тобто лише 150 котів знищують за рік стільки птахів, скільки всі вітряки разом узяті. Тому якщо нас справді тривожить доля американських птахів і кажанів, то нам слід було б звернути увагу спершу на котів, а не на вітряки. Наведу ще один аргумент на користь вітряків порівняно з котами: подумайте, будь ласка, про те, що коти не компенсують нам убитих пташок, виробляючи для нас енергію, зберігаючи чистоту повітря та рятуючи від глобального потепління, тоді як вітряки нам усе це забезпечують.

Цей приклад показує, як можна вибудувати аргументацію на користь вітряків, сонячних батарей у пустелі та гідроелектростанцій попри всю ту шкоду, якої вони завдають. А шкоди вони завдають значно менше за викопні види палива. Тому можна вважати, що це компромісний варіант заміни викопного палива як джерела енергії. Часто й досі можна чути заперечення: мовляв, вітряки та сонячні панелі ще не стали повноцінним замінником викопному паливу, вони не можуть із ним конкурувати. Але в деяких ситуаціях це вже можливо, причому ймовірна економічна перевага викопного палива не завжди беззаперечна; знову ж таки, альтернативні джерела будуть значно дешевшими, якщо ми врахуємо великі непрямі витрати, пов'язані з використанням викопного палива (згадайте про справжню собівартість «Щасливих ляльок»).

Вам уже, напевне, спала на думку й така очевидна (і лячна) альтернатива, як ядерна енергетика. Це та тема, про яку більшість американців і багато громадян інших країн навіть чути не хочуть. Таке ставлення пояснюється трьома причинами, окрім суто економічних: страхом перед можливими аваріями; страхом, що паливо для ядерного реактора можна використати для виробництва ядерних бомб; досі не вирішеною проблемою зберігання ядерних відходів.

Пам'ять про атомні бомби, скинуті на Хіросіму та Нагасакі, змушують багатьох людей інстинктивно асоціювати ядерні реактори зі смертю, а не з енергією. Але насправді після 1945 року на ядерних електростанціях трапилося лише два відомих інциденти, в результаті яких дійсно загинули люди: 32 людини загинули відразу й велика, але невідома кількість померла пізніше від радіації в результаті Чорнобильської катастрофи в колишньому Радянському Союзі; не обійшлося без жертв і під час аварії на ядерній