Читати книгу - "Тихий американець. Наш резидент у Гавані"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Який ви г-гарячий, Уормолде!
— Пробачте. Це од віскі.
— А ви зможете вести машину?
— Краще, Картере, сідайте за кермо ви.— А сам подумав: «Принаймні так він не зможе тримати руки в кишенях».— Перший поворот праворуч, потім перший ліворуч, Картере.
Вони виїхали на набережну. Вузький білий пароплав виходив з гавані: мабуть, одне з туристських суден, що курсували між Гаваною та Кінгстоном. Біля поручнів бовваніли закохані парочки, такі романтичні в місячному сяйві; оркестр награвав трохи набридлий вже фокстрот «Я міг би всю ніч танцювати».
— Мимоволі починаєш тужити за рідним домом,— сказав Картер.
— Ви маєте на увазі Нотвіч?
— Так.
— Там же нема моря.
— У дитинстві човни на річці здавалися мені такими ж великими, як і цей пароплав.
«Убивця не має права сумувати за рідним домом, він повинен бути бездушною машиною, і мені теж треба стати такою машиною»,— думав Уормолд, намацуючи в кишені хусточку, якою мав стерти відбитки пальців з пістолета. Але як же вибрати слушний момент? І де — в якому закапелку чи під’їзді? А що, коли Картер вистрілить перший?..
— Хто ваші друзі, Картере? Німці? Американці?..
— Які друзі? — перепитав Картер і цілком щиро сказав: — Я не маю друзів.
— Зовсім не маєте?
— Ні.
— Тепер — знову ліворуч, Картере, потім — праворуч. Вони повільно їхали вузенькою вуличкою, обабіч якої були двері нічних клубів. Звідкілясь ізнизу долинали звуки оркестру, наче голос Гамлетового батька або підземна музика в Александрії. Два швейцари у лівреях навперебій зазивали їх до себе. Уормолд сказав:
— Давайте станемо. Мені страшенно хочеться випити.
— Це все оті будинки?
— Ні. Туди ми поїдемо потім,— відповів Уормолд і подумав: «От якби він облишив кермо та взявся за пістолет, мені б легше було стріляти».
Картер спитав:
— А ви знаєте цей клуб?
— Ні, зате знаю мелодію.
Дивна річ: там саме грали «І твердять весь час, що я, мов той пень, дурний».
На фасаді будинку висіли кольорові фото голих дівчат, а неонові літери обіцяли «цілковите роздягання». Смугасті, мов дешева піжама, східці вели вниз, у підвал, де від сигарного диму стояла густа сиза імла, «Що ж, місце для страти непогане,— подумав Уормолд.— Та спершу треба випити».
— Ідіть уперед, Картере.
Картер вагався. Він розкрив рота, але не міг вимовити й слова. Уормолд уперше чув, щоб він так довго трудився над отим «г».
— Я г-г-гадаю...
— Що ви гадаєте?
— Та ні, нічого.
Вони сіли і замовили бренді з содовою. Від столика до столика ходила дівчина, поступово скидаючи з себе вбрання. Почала вона з рукавичок. Один з відвідувачів слухняно взяв їх, наче теку з канцелярськими паперами. Потім дівчина обернулася спиною до Картера і попросила його розстебнути корсет. Картер, густо почервонівши, довго морочився з гачками, а вона весь час повискувала від лоскотки.
— Пробачте, я ніяк не знайду, де тут...— промимрив він.
Чоловіки за сусідніми столиками похмуро стежили за Картером. Ніхто навіть не посміхнувся.
— У вас, певно, не було практики в Нотвічі. Дайте-но я...
— Та відчепіться! Чуєте?
Нарешті він здолав розстебнути корсет, і дівчина, скуйовдивши його ріденьку чуприну, помандрувала далі. Картер вийняв гребінець і розчесав волосся.
— Мені тут не подобається,— сказав він.
— Не дуже ви сміливі з жінками, Картере.
Ну хіба ж можна стріляти в людину, яка викликає сміх?
— Терпіти не можу цих тваринних розваг,— відказав Картер.
Вони піднялися сходами нагору. Картерова кишеня стовбурчилася. Звичайно, там могла бути і його нерозлучна люлька. Картер знову сів за кермо, буркочучи собі під ніс:
— Подумаєш, дивина — повії роздягаються!
— Ви небагато їй допомогли.
— Я шукав, де та змійка.
— А я просто хотів випити.
— І бренді в них нікудишнє. Певне, мішають з чимось.
— Ваше віскі було ще гірше, Картере.
Уормолд намагався розлютити себе, щоб забути, як цей бідолаха невміло порався з корсетом і густо червонів від сорому.
— Що ви сказали?
— Зупиніть машину.
— Навіщо?
— Ви ж хотіли в такий будинок. Ось він.
— Але... тут нема ні душі.
— Двері й віконниці завжди зачинені. Виходьте й подзвоніть.
— Що ви сказали про віскі?
— Нічого. Виходьте і дзвоніть.
Місце тут було нічим не гірше за отой підвал (сліпі стіни теж годилися для цієї мети): сірий фасад і темний закуток, куди ходять тільки за природною потребою. Картер повільно випростав ноги з-під керма; Уормолд пильно стежив за його незграбними рухами. «Дуель буде чесна,— переконував він себе, — адже він більше звик убивати, ніж я, і шанси у нас приблизно однакові. А я навіть не знаю, чи заряджено мій пістолет. У нього куди більше шансів на порятунок, ніж було в Гассельбахера».
Картер зволікав, тримаючись за дверцята машини.
— А може, колись іншим разом, — мовив він. — Я, знаєте, не г-г-г...
— Ви просто боїтеся, Картере.
— Я ніколи ще не х-ходив по таких місцях. І, правду кажучи, жінки мені не так уже й потрібні.
— Мабуть, не веселе у вас життя.
— Я можу обійтись і без них, — сердито сказав Картер. — У мене є важливіші справи, ніж бігати за...
— Чого ж ви ходили в такий дім?
І Картер знову вразив Уормолда щирою відповіддю:
— Я намагаюся себе розпалити... та коли треба...— Він був на краю зізнання і нарешті наваживсь: — У мене нічого не виходить. Не можу, знаєте...
— Вилазьте з машини!
«Треба кінчати, поки він мене остаточно не розчулив»,— подумав Уормолд. З кожним словом Картер перетворювався на таку ж людину, як і він сам, людину, котру можна було пожаліти й розрадити, але не вбити. Хто знає, які мотиви приховані за кожним випадком насильства?.. Він витяг з кишені Сегурин пістолет.
— Що це?
— Вилазьте!
Картер притулився до дверей будинку розпусти; на обличчі його не було страху — тільки похмуре невдоволення. Він боявся жінок, а не насильства.
— Ви помиляєтесь, — сказав він. — Це Браун дав мені віскі. Я людина маленька.
— Зараз мова не про віскі. Адже це ви вбили Гассельбахера?
І знову Картер здивував Уормолда своєю щирістю. Була в ньому якась своєрідна чесність.
— Я тільки виконував наказ, Уормолде. Я не х-х-х...
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тихий американець. Наш резидент у Гавані», після закриття браузера.