Читати книгу - "Поцілунок темряви, Ангеліна Вовк"

    Алекс звернув на кухню, налив з кулера два стакани води і простягнув один мені.

Чому ти не їси в своїй красивій їдальні? - запитала я, зробивши кілька ковтків. Ти бачила стіл? Ага. Що мені самому за ним робити? Коли приймаю офіційних гостей, тоді там обідаю або вечеряю.  А снідаєш? З офіційними гостями я не снідаю, - засміявся Алекс. А з неофіційними?  Ревнуєш? - випалив Алекс мені моє ж питання. Бачила сьогодні вранці. Ти не відповіла. Я ще тебе не знала.

   Алекс зловив мій погляд і подивився мені прямо в очі.

Тепер знаєш. За кілька годин спілкування важко сказати, - відповіла я, обриваючи погляд і виливаючи недопиту воду в раковину.   Даремно. Візьми стакан води в кімнату, зранку може палити, - зауважив Алекс. Мені до кухні не далеко. 

    Я сполоснула свій стакан і попрямувала на вихід. 

Поснідай завтра зі мною за цим величезним столом.

    Несподівана пропозиція. 

А я офіційний чи неофійний гість. Не планую зранку одягати костюм, тому, швидше за все, не офіційний. Неофіційні гості сплять з тобою, а не снідають, - назвала я речі своїми іменами. А ти будь першою, хто снідає. Чи все таки хочеш спати зі мною?

   Як це розцінювати? Чи бувають ще “перші” у такого досвідченого гультяя? Віктор Борисович розповів мені про життя мого нового начальника, і як тепер не потрапити на його гачок? І відмовити не можу. Ну, можу, але чи хочу?

Добраніч, Алексе. Вже пізно. Треба виспатися, щоб не спізнитися на сніданок. Спокійної ночі, Крісто!