Читати книгу - "Висотка"

Пришвидшивши крок, Вайлдер дістався перших рядів машин. І тоді ілюзія порядку почала відлітати геть. Машини в перших трьох рядах були всипані брудом, вилощені колись боки вкрилися подряпинами і вм'ятинами. Доріжки навколо будівлі вкривали пляшки, банки та скалки; сміття було стільки, ніби воно сипалося з балконів безперервно.

У вестибюлі Вайлдер побачив, що два ліфти не працюють. У холі панувала тиша, немов будинок покинули. Офіс менеджера будинку було замкнено, на викладеній плиткою підлозі біля скляних дверей лежала нерозібрана пошта. На стіні напроти ліфтів виднівся напівстертий напис — перший серед закликів й особистих послань, які незабаром покриють усі доступні поверхні. Достатньо влучні, ці графіті демонстрували рівень інтелекту й освіченості мешканців. Попри виявлену в них жвавість розуму та багату уяву, вправні акровірші, паліндроми та грайливі непристойності, намальовані на стінах аерозольними фарбами, перетворилися на різнобарвну нечитабельну мішанину на кшталт дешевих шпалер (мешканці висотки так ними гребували) у пральнях і туристичних агентствах.

Вайлдер із дедалі більшим нетерпінням чекав біля ліфта. Він бив по кнопках, але ліфти не виказували йому жодних ознак взаємності. Усі ліфти зависали між 20-м і 30-м поверхами і здійснювали лише короткі переміщення. Підхопивши багаж, Вайлдер попрямував до сходів. У темному коридорі другого поверху він перечепився об пластиковий мішок, набитий сміттям, що забарикадував двері його квартири.

Коли він увійшов до передпокою, то першим його враженням було, що Гелен поїхала, забравши синів. Жалюзі у вітальні були опущені, кондиціонер не працював. Дитячі іграшки й одяг валялися на підлозі.

Вайлдер відчинив двері до спальні хлопців. Вони спали у себе в кімнаті, важко дихаючи застояним повітрям. На таці між ліжками лежали залишки вчорашньої їжі.

Вайлдер перетнув вітальню й увійшов до своєї спальні. Жалюзі на одному вікні були відкриті, і сонячне світло без перешкод лягало на білі стіни. Чомусь Вайлдер згадав камеру в психіатричному крилі в'язниці, яку знімав два дні тому. Гелен, повністю одягнена, лежала на акуратно застеленому ліжку. Вайлдер подумав, що вона спить, але, коли він рушив спальнею, намагаючись заглушити важкі кроки, вона підняла на нього абсолютно байдужий погляд.

— Річарде... Усе гаразд,— спокійно сказала вона.— Я не сплю відтоді, як ти вчора подзвонив. Добре з'їздив?

Гелен хотіла піднятися, але Вайлдер втримав її голову на подушці.

— Що з хлопчиками?

— Нічого,— вона торкнулася його руки і заспокійливо посміхнулася.— Вони хотіли спати, і я дозволила. Все одно зайнятися більше нічим. Уночі дуже шумно. Вибач, що у квартирі такий безлад.

— Забудь про квартиру. Чому хлопчики не в школі?

— Її зачинено; відколи ти поїхав, вони вже й не ходили.

— Чому?

Вайлдер, роздратований пасивністю дружини, зчепив пальці великих рук.

— Гелен, не можна ж цілий день лежати! А сад на даху? А басейн?

— Здається, вони існують тільки в моїй голові. Це дуже складно пояснити...

Гелен показала на кінокамеру на підлозі біля ніг Вайлдера.

— А це навіщо?

— Мені треба дещо зняти для фільму про висотку.

— Ще одна документалка про в'язницю,— невесело посміхнулася Гелен.— Я пораджу, із чого почати.

Вайлдер узяв її обличчя в долоні, намацав худі вилиці, немов хотів переконатися, що тонкі кісточки ще на місці.

Він мав якось її підбадьорити. Сім років тому, коли він познайомився з Гелен під час роботи в комерційній телекомпанії, вона була яскравою і впевненою в собі асистенткою продюсера і її гострий язичок припав Вайлдеру до серця. Якщо вони не були в ліжку, то невтомно сперечалися. Зараз, народивши двох синів і проживши рік у висотці, Гелен замкнулася в собі, пристрасно віддавшись турботі про дітей. Навіть рецензування дитячих книг було в минулому.

Вайлдер приніс Гелен чарку її улюбленого лікеру. Намагаючись вирішити, що робити, він помацав м'язи на грудях. Те, що раніше приносило йому радість, а тепер здебільшого викликало занепокоєння,— це те, що Гелен перестала помічати його романи з незаміжніми жінками висотки. Навіть якщо вона просто бачила, як чоловік говорить з однією з них, Гелен лише підходила, тягнучи за собою синів, немов їй було вже однаковісінько, куди його може завести випадковий секс. Деякі з цих молодих жінок (на кшталт телеактриси, чийого афганського хорта Вайлдер утопив під час перебоїв з електрикою, або асистентки режисера поверхом вище) подружилися з Гелен. Асистентка, серйозна дівчина, яка читала Байрона в чергах за продуктами, працювала на незалежного порнопродюсера — так, принаймні, повідомила чоловіку спокійним голосом Гелен.

— Вона повинна запам'ятовувати сексуальні пози між дублями. Приваблива робота. Цікаво, яка в них кваліфікація і коли їх відправляють на пенсію?

Вайлдера це шокувало. З дурної своєї ввічливості він сам не намагався розпитувати асистентку. Коли Вайлдер займався з нею любов'ю в її квартирі на 3-му поверсі, у нього з'являлося важке відчуття, ніби вона автоматично реєструє всі обійми і сексуальні пози — на випадок, якщо її кудись покличуть,— і може продовжити з того самого місця з іншим партнером.

Широта професійної приналежності мешканців висотки мала й свої неприємні аспекти.

Вайлдер дивився, як дружина попиває лікер. Він погладжував її худі стегна, намагаючись оживити її.

— Гелен, послухай, ти ніби чекаєш кінця. Ми все поправимо і поведемо хлопчиків до басейну!

Гелен похитала головою:

— Занадто багато ворожнечі. Вона була і раніше, а зараз просто вирвалася назовні. Люди чіпляються до дітей, і мені іноді здається, що самі цього не помічають.

Поки Вайлдер переодягався, Гелен сіла на краєчок ліжка і подивилася у вікно на сусідні будівлі на тлі неба.— Взагалі-то, це не мешканці винні. Це висотка...

— Я знаю. Але коли поліція завершить розслідування, усе заспокоїться, ось побачиш.

— А що вони розслідують?

— Звичайно що, смерть. Нашого стрибуна-ювеліра.

Вайлдер підібрав камеру та зняв кришку з об'єктива.

— Ти поговориш із поліцією?

— Не знаю. Я ні з ким не хочу зустрічатися,— зібравшись із силами, Гелен підійшла до Вайлдера.— Річарде, як ти дивишся на те, щоб продати квартиру? Ми справді могли би з'їхати звідси. Серйозно.

— Гелен...— зніяковівши, Вайлдер поглянув на крихітну, але міцну фігурку дружини. Він виставив широкі груди, зняв штани, продемонстрував важкі стегна, мов задля того, щоб самому переконатися у власному авторитеті.— Це все одно, що нас виселили. І ми вже не повернемо витрачених грошей.

Він почекав, поки Гелен опустить голову і знову обернеться до ліжка. Саме за її наполяганням півроку тому вони переїхали з першої квартири на цокольному поверсі. Тоді вони серйозно