Читати книгу - "Висотка"

вагань погодився. Як він і підозрював, в атмосфері більшої конфронтації всі дрібні сварки були забуті. Місіс Стіл, із бездоганною зачіскою на голові, метушилася довкола гостя з радісною посмішкою, як мадам навколо першого клієнта. Вона навіть похвалила музичний смак Лейнга: вона через тонкі стіни теж чула те, що він слухає. Лейнг вислуховував натхненні описи безперервних відмов систем у будівлі та вандалізму в ліфтах і роздягальнях біля басейну на 10-му поверсі. Місіс Стіл вважала, що висотка є чимось на кшталт живої таємничої сутності, яка підглядає за людьми, спостерігаючи за розвитком подій. У такому баченні був сенс: ліфти, що снують угору і вниз довгими шахтами, нагадували роботу серцевих клапанів. А мешканці, що рухалися коридорами, були клітинками в мережі артерій; вогні у квартирах були нейронами мозку.

Лейнг дивився крізь темряву на залиті яскравими вогнями поверхи сусідньої висотки і майже не помічав інших гостей, що сиділи в кріслах навколо нього,— диктора теленовин Пола Кросленда і кінокритика Елеонори Пауелл, рудоволоски, яка так сильно закладала за комір, що Лейнг часто бачив, як вона у стані п'яної гарячки ганяє ліфтами вгору та вниз, намагаючись вибратися з будівлі.

Кросленд зробився номінальним лідером їхнього клану — скупчення з близько тридцяти сусідніх квартир з 25-го, 26-го і 27-го поверхів. На завтра вони планували спільну вилазку на закупи їжі до супермаркету на 10-му поверсі, ніби банда селюків, що збирається нагрянути до неконтрольованого владою міста.

Сидячи на дивані поруч із Лейнгом, Елеонора Пауелл витріщалася на Кросленда скляними очима, доки диктор у своїй бундючній манері викладав пропозиції, як убезпечити свої квартири. Час від часу Елеонора простягала руку, немов збиралася підлаштувати зображення Кросланда: можливо, трохи підправити колір рожевих щік або прикрутити звук його голосу.

— А це не ваша квартира поряд із ліфтом? — спитав її Лейнг.— Вам би треба забарикадуватися.

— З якої радості? У мене двері завжди навстіж,— у відповідь на спантеличений погляд Лейнга вона додала: — Хіба ж це не частина забави?

— Ви думаєте, ми тут нищечком цим тішимося?

— А хіба ні? Я думаю, так, докторе. Разом ми поборемо порожній ліфт. Уперше в житті — років, мабуть, із трьох — не має значення, що ми робимо. І якщо замислитися, то це дійсно дуже цікаво...

Коли вона навалилася на нього, поклавши голову на Лейнгове плече, той сказав:

— Схоже, кондиціонер не в порядку... На балконі, напевно, повітря свіжіше.

Тримаючи Лейнга за руку, Елеонора взяла сумку.

— Добре. Ви, докторе, сором'язливий розпусник...

Вони дійшли до балконних дверей, і тут високо над ними пролунав дзвін розбитого скла. Скалки майнули в нічному повітрі, ніби ножі. За шість метрів від їхнього балкона пролетів незграбний силует. Елеонора злякано ткнулася в Лейнга. Отямившись, вона почула, як знизу долинув неприємний металевий брязкіт, як від зіткнення автомобілів. Настала повна тиша. «Дійсно повна,— подумав Лейнг,— такої висотка не чула багато днів».

Усі висипали на балкон, Кросленд і Стіл вчепилися один в одного, немов кожен намагався не дати іншому стрибнути через край. Притиснутий до поруччя, Лейнг бачив власний балкон за три метри під ним. У немислиму мить паніки в його голові промайнуло: а що, якби жертвою був він? Люди навколо, перехилившись через поруччя, вдивлялися в темряву через біноклі.

Далеко внизу, вчавлене у зім'ятий дах автомобіля в передньому ряду, лежало тіло людини в елегантному костюмі. Елеонора Пауелл, із перекошеним, ніби від болю, обличчям, відсахнулася від поруччя і протиснулася повз Кросленда. Лейнг учепився в металеве поруччя, шокований та збуджений водночас. Майже на всіх балконах величезного фасаду тепер стояли люди: мешканці дивилися вниз, немов із лож величезної опери під відкритим небом.

Ніхто не підійшов ані до розбитої машини, ані до вм'ятого в її дах тіла. Лейнг, дивлячись на розірваний смокінг і лаковані туфлі маленького розміру, упізнав у небіжчикові ювеліра із 40-го поверху. Його окуляри лежали біля переднього колеса машини, у неушкоджених кришталевих лінзах відбивалися яскраві вогники.

4

Угору!

ісля смерті ювеліра впродовж тижня події стрімко розвивалися в найтривожнішому напрямку. Річард Вайлдер, який мешкав на двадцять чотири поверхи нижче доктора Лейнга і тому набагато сильніше відчував тиск висотки, одним із перших повною мірою відчув зміни.

Вайлдер три дні був у від'їзді: знімав сцени для нового документального фільму про заворушення у в'язниці. Заколот арештантів у великій провінційній в'язниці, який широко висвітлювався в газетах і на телебаченні, дав можливість вставити у фільм гострі кадри. Вайлдер повернувся додому після обіду. Він щовечора дзвонив Гелен із готелю й обережно розпитував про стан справ у висотці, але вона ні на що особливо не скаржилася. Проте її ухильні відповіді його непокоїли.

Припаркувавшись, він поштовхом відчинив дверцята і витяг важке тіло з-за керма. Зі свого паркувального місця з краю автостоянки він уважно оглянув фасад величезного будинку. На перший погляд усе було спокійно. Сотні машин рівними рядами стояли на паркувальному майданчику. Поверхи балконів піднімалися назустріч сонцю, за перилами пишно квітли рослини в горщиках. На мить Вайлдеру навіть стало прикро: завжди готовий до дії, він насолоджувався суперечками минулого тижня, коли доводилося осаджувати агресивних сусідів (особливо з верхніх поверхів), які псували життя Гелен і двом хлопцям.

Певний дисонанс вносило тільки розбите велике вікно на 40-му поверсі, через яке вийшов нещасний ювелір. На даху було два пентхауси: північний займав Ентоні Ройял; у південному жив ювелір із дружиною. Зламану раму не замінили, і зірочка-скалка нагадала Вайлдеру чи то клинопис, чи то позначку на фюзеляжі бойового літака.

Вайлдер дістав із машини валізу і сумку з подарунками для Гелен і синів. На задньому сидінні лежала кінокамера: Вайлдер планував відзняти кілька сот футів пілотних кадрів для фільму про висотку. Незрозуміла загибель ювеліра підтвердила його впевненість у тому, що слід зняти документальний фільм про життя у висотці, можливо взявши смерть ювеліра за відправну точку. Яке щастя, що Вайлдер мешкає в тому ж будинку, що й покійник: це додасть фільму автобіографічності. Коли закінчиться поліцейське розслідування, справу передадуть до суду, а великий знак питання поганої слави так і залишиться на тому, що Вайлдер називав «переоціненим будинком» або «висячим палацом, що розсіює насіння інтриг і руйнації».

Підхопивши багаж м'язистими руками, Вайлдер пішов стоянкою до будівлі. Його власна квартира була розташована прямо над головним входом, і Вайлдер очікував, що Гелен вийде на балкон помахати рукою — одна з компенсацій за те, що