Читати книгу - "Я живу з чудовиськом, Selina Tamamushi"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Автор: пухнастий білий кіт із помаранчевими очима,
який став медсестрою проти своєї волі.
Здається, я помилявся, вважаючи, що моє Чудовисько непереможне. Воно ж завжди так впевнено носиться квартирою, створюючи хаос і порушуючи мій спокій. Але того дня все змінилося.
Катя захворіла. І це було жахливо.
Спочатку я помітив, що Чудовисько дивно поводиться. Вранці вона не вставала, не готувала сніданок і навіть не пила свою дивну гарячу рідину, яку завжди називає «кавою».
Вона просто лежала в ліжку, закутана в ковдру, із червоним носом і хрипким голосом.
— Ох… який жах… — простогнала вона, дивлячись у стелю.
Я стрибнув на ліжко, щоб перевірити. Це було дивне видовище: очі її були каламутні, а обличчя... бліде. Вона навіть не намагалася погладити мене!
— Няв? — обережно запитав я, дивлячись на неї.
— Не можу, котику… хворію, — прошепотіла вона.
От новина! Моє Чудовисько зламалося.
Зрозумівши, що ніхто не збирається піклуватися про мене, я вирішив, що доведеться взяти все у свої лапки. Спочатку я обійшов квартиру, щоб зрозуміти, що робити. Вона залишила на столі якісь дивні таблетки й чашку з чимось гарячим. Я понюхав. Фу, пахне травою. Не тією, що на балконі, а якоюсь дивною, неїстівною.
— Няв, — заявив я, підходячи до неї.
Вона відкрила одне око.
— О, ти хочеш бути зі мною? Дякую, малий…
Я не хотів бути з нею. Я хотів, щоб вона одужала й повернулася до своєї звичної діяльності — годування мене. Так почався мій перший день як медсестри. І одразу з’явилися труднощі догляду.
Я старався. Чесно. Наприклад, намагався зігріти її. Заліз під ковдру й ліг прямо їй на ноги. Вона слабо засміялася:
— Ти моя грілка…
Потім я вирішив, що її треба розважити. Стрибнув на підвіконня, спіймав сонячний промінчик, але це її не зацікавило. Я навіть приніс їй свою іграшкову мишу. Так, ту саму, яку зазвичай нікому не віддаю. Але все було марно.
— Сніжок, просто побудь поруч, — зітхнула вона.
Ніби у мене був вибір. Уже пройшла половина дня, і я був дуже голодний. До вечора я зрозумів, що вона не збирається вставати. А це означало одне — моя миска залишиться порожньою.
Тоді я вирішив діяти. Я стрибнув на кухонний стіл. Там було багато всього: якісь коробки, баночки, дивні штуки, які я бачив раніше, але не розумів їхнього призначення. Я почав досліджувати територію, намагаючись знайти щось їстівне.
— Ой, ні, тільки не це! — прохрипіло Чудовисько, коли почула, як я скинув щось на підлогу.
Вона насилу доповзла до кухні, підняла те, що я скинув, і поставила миску з їжею. Мій план спрацював.
Наступного дня їй стало трохи краще. Вона все ще лежала в ліжку, але вже могла говорити нормальним голосом.
— Ти мій герой, котику, — сказала вона, потягнувшись, щоб погладити мене.
Я удав, що мені байдуже. Але, якщо чесно, я був задоволений.
Коли вона нарешті підвелася, щоб зварити собі суп, я зрозумів: усе повертається до норми.
Я не знав, що таке хвороба, але тепер знаю. Чудовисько, на ім'я Катя, хоч і не ідеальне, все ж потрібне мені. Без неї я голодую й нудьгую.
Тож наступного разу, якщо вона знову захворіє, я буду готовий. У мене навіть є план: муркотіти голосніше! І гріти її!
P.S. Якщо ваше Чудовисько захворіло, терпіть і лікуйте. Воно вас усе одно нагодує, навіть у напівпритомному стані.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я живу з чудовиськом, Selina Tamamushi», після закриття браузера.