Читати книгу - "Між світлом та темрявою, Мара Найт"

Кайлен, важко дихаючи, повільно піднявся з колін. Його сріблясті очі ще більше світилися, і він підняв руки, немов здавався.

— Ти мене здивувала, спадкоємице, — сказав він, нахиляючи голову в поклоні. — Це була честь зустрітися з тобою.

Він підморгнув їй, і посмішка з'явилася на його губах. Від його слів у Кори виникла ледь помітна хвиля зніяковіння, але вона швидко прогнала це відчуття, тримаючи меч напоготові.

— Досить гри, — проревів король демонів, піднімаючись зі свого трону. — Якщо ти хочеш зайняти місце у цьому світі, покажи, чого ти варта!

Він підняв руку, і повітря довкола затремтіло від сили. Темрява огорнула тронну залу, залишивши лише круг із світла там, де стояли Кора та король.

— Я не боюся тебе, — холодно сказала Кора, підіймаючи свій меч.

Король лише засміявся. Його голос лунав, мов грім.

— Тоді спробуй вижити, спадкоємице.

Він кинувся на неї з силою, схожою на бурю. Його кулак, наповнений енергією, врізався в землю біля її ніг, створивши хвилю вибуху. Кора встигла відскочити, але навіть цього було недостатньо — її відкинуло до стіни.

Кора зойкнула від удару, але піднялася. Її погляд палахкотів люттю. Вона швидко кинулася вперед, ухиляючись від його ударів, і завдала удару мечем по його броні. Іскри розлетілися, але король залишився незворушним.

— Ти забуваєш, спадкоємице, — промовив він, ухиляючись від її чергового удару. — Я король світу демонів.

Раптом його тіло стало збільшуватися, і він перетворився на величезну істоту з крилами, очі якої світилися червоним. Його голос лунав, як гуркіт блискавки:

— Тепер покажи, чи ти гідна вижити тут!

Кора зосередилася, і її внутрішня сила пробудилася. Її тіло наповнилося світлом, яке здавалося несумісним зі світом демонів, але воно було її сутністю. Її атаки стали швидшими, сильнішими, і навіть король відчув це.

Вони обмінювалися ударами, які наповнювали залу вибухами і тріскотом магії. Кора ухилялася від його кігтів, заблокувала його удар крилами і спробувала контратакувати.

Король рикнув, коли її магія пробилася крізь його захист і вдарила його в груди. Він опинився на колінах, але навіть тоді сміявся.

— Ти сильна, спадкоємице. Але вбити мене ти не зможеш.

Кора підняла меч, націлюючись на його горло. Вона знала, що могла б закінчити це прямо зараз. Але вона не зробила цього.

— Я не така, як ти, — сказала вона твердо. — Я не буду вбивати, коли це не потрібно.

Король підняв погляд, його очі світилися зацікавленням.

— Гідний вибір, — сказав він з повагою. — Ти справді відрізняєшся від нас.

Він піднявся, повільно повертаючись до своєї звичайної форми.

— Але пам’ятай, спадкоємице: світ демонів не приймає слабких. Якщо ти збережеш своє життя, ти повинна боротися за це кожного дня.

Король розвернувся до своїх стражників.

— Відпустіть Астарота та Нікселіну. Вона заслужила цей шанс.

Кора стояла, тримаючи меч, її серце калатало. Вона знала, що битва була лише початком.

Король подивився на залу, що стихла після бою, і його голос гримнув, мов наказ:

— Вітаю свою онуку! Вітайте вашу королеву!

Тиша вибухнула криками і шепотінням. Демони кланялися, один за одним, визнаючи Корину перемогу. Кайлен, усміхаючись, теж схилив голову. Кора відчувала величезний тягар на своїх плечах, але вона стояла впевнено, приймаючи цей новий шлях.

Як тільки король вимовив слова "Вітаю свою королеву", тиша залу стала настільки густою, що її можна було порізати ножем. Кора відчула, як дивна енергія прокочується по всьому її тілу. Раптом над її головою з'явилася корона. Вона почала формуватися з темної магії, спершу неначе згусток туманного вогню, а потім, на очах у всіх, вона заповнила її голову темним блиском.

Кора здивовано глянула на корону, що висіла в повітрі. Її думки повернулися до Арденії, до корони, яку вона бачила раніше: вона була не такою. Та, у Арденії, мала дві половини — одна була світлою, а інша темною. Ця ж була повністю темною, з чорними каменями, що світилися мертвим світлом. Як і все в цьому світі, темне і тривожне.

Корона повільно опустилася на її голову, обвиваючи її волосся, і Кора відчула, як тяжка відповідальність лягає на її плечі. Вона приготувалася до того, щоб прийняти цей дар, але щось у її серці ще тривожило її.

Тим часом, Кайлен, який до цього стояв осторонь, крокнув до Кори, і з глибоким поклоном вклонився їй. Його погляд не був підкорений, швидше, захоплений. Він підійшов до неї, і без слів взяв її руку в свої. Він ніжно поцілував її долоню, його губи злегка торкнулися шкіри, і з його руху Кора відчула холодну електричну хвилю, яка пішла від нього до її серця. Це був не просто жест покори, це був знак прийняття.

Король, спостерігаючи за цією сценою, тільки засміявся, а потім підняв голос так, щоб усі у залі могли почути:

— Твій прихід, спадкоємице, не залишиться непоміченим. Він буде почутий у всіх світах! — сказав він із зловісною посмішкою. — І навіть ті, хто ховається в тіні, відчують твою силу.

Енергія в залі почала мінятися. Темні силуети за спинами демонів почали тремтіти, і Кора відчула, як кожен демон у залі стає більш уважним до її присутності. Вона розуміла, що вона більше не просто воїн, вона стала королевою, і це означало більше, ніж просто титул. Це означало владарювати світом демонів і керувати ними.

Корона темної магії сяяла у її волоссі, а сама Кора відчула, як з кожним моментом її сила зростає. Тепер їй належить не лише цей світ, а й світ Арденії.

Кора подивилася на Кайлена, який залишався поруч, з виразом, який мало що міг розповісти про його наміри, але у його очах було щось більше — щось більше, ніж просто повага. Це був виклик. Виклик, який вона повинна була прийняти.