Читати книгу - "Державна справа. Справа №9, Олександр Юрійович Есаулов"

— Саме так. Треба простежити за продавчинями… Ти казав, що йому років двадцять п’ять?

— Ну, так. Приблизно, — підтвердив Льоха.

— Такий хлопець не буде зустрічатися з жінкою, набагато старшою за себе, правильно, дівчата?

Я па з Настею перезирнулися.

— Швидше за все, ні, — погодилася Яна.

— А може, він одружений? — запитала Настя.

— Може, — погодився Миха, — але все одно, це буде жінка приблизно такого ж віку. А тому…

— Ти — гігант думки! — усміхнувся Льоха. — Пройдемося магазинами і виберемо кандидата… Тобто, кандидатку на роль блохи — тьху ти! — на роль дівчини того Шульги. Правильно? І подивимося, з ким вона зус тріпається після роботи! Цілком можливо, що якась із працівниць магазинів і виведе нас на того Шульгу! Ні, Михо, ти не просто гігант! Ти гігантично гігантський гігант! Ось!

Розділ 7

То дівчина чи бабуся?

Оцінивши ситуацію, вирішили почати з найменшого магазину. Ним виявився магазин господарських товарів. У магазин зайшли Миха з Яною. Торговельний зал був зовсім не великий і ділився на дві частини. В одній стояло з десяток різних дверей, замки до них та інше дверне причандалля, а в іншій частині на закритих склом вітринах лежала всяка господарська всячина. У куточку стояв касовий апарат, за яким сиділа касирка. У магазині, крім Михи з Яною, було ще всього дві людини, і касирка відверто нудьгувала в очікуванні того, що хто-небудь коли-небудь що-небудь, можливо, й купить.

Парочка пройшлася уздовж прилавків, а потім стала розглядати двері.

— Та вона стара, — підозріло озираючись, прошепотів Миха.

— Багато ти розумієш, — відповіла Яна. — Вона просто не нафарбована як годиться.

Миха кинув швидкий погляд на касирку і знизав плечима:

— Ну, панночки, і складний же ви народ для нормального розуміння…

Яна усміхнулась і лукаво глянула на Миху:

— Алє ж із простими, мабуть, було б не так цікаво… Ге?.. Ну й, зрештою, поясни, що, по-твоєму, значить нормальне розуміння?..

У відповідь Миха тільки зітхнув. Він поки що й сам цього не знав.

Звісно, нічого не придбавши, вони вийшли з магазину. Жіночка за прилавком провела їх довгим, тужливим поглядом. Трохи поодаль, щоб не було помітно з магазину, на друзів чекали Настя з Льохою.

Ну що? — нетерпляче запитав Льоха. — Підходить у кандидати?

— Ні, — сказав Миха.

— Так, — сказала Яна.

— Яно, але ж вона стара!

— Михо, я ще раз тобі кажу: вона просто не нафарбована. Ти придивися: ні брови… Ні вії… Ні губи… Навіть елементарної пудри на щоках немає.

Настя з Льохою перезирнулись і засміялися:

— Та заспокойтеся! Зараз за справу візьмуться справжні експерти, — сказала Настя.

І Настя з Льохою зайшли до магазину. За кілька хвилин вийшли і підійшли до друзів:

— Так, — переконано сказала Настя, — вона вже бабуся!

— Яка бабуся? — обурився Льоха, — щонайбільше — молода мама! Цілком підходить!

Друзі стояли колом і не могли прийти до спільного знаменника щодо касирки: хто ж вона насправді? Підходить вона на роль коханої Шульги чи ні? Крапку поставив Миха.

— Не бачу проблеми! — змахнув він рукою. — Простежимо за нею і все з’ясуємо!

На дверях магазину висіла табличка, де було вказано час роботи. У розпорядженні детективів була ще ціла година. Тому, щоб даремно не гаяти часу, вирішили сходити до магазину «Подарунки». У цьому магазині суперечок не виникло: одній пані явно не личила роль спільника Шульги, зате друга була ідеальною кандидатурою.

Годинник показував за чверть шосту. Треба було поспішати до господарського магазину, за п'ятнадцять хвилин він закривався. Побігли гуди. Встигли саме вчасно — касирка саме замикала двері магазину. Пішли за нею: Миха з Яною по одній стороні вулиці, а Льоха з Настею по іншій. Пройшовши два квартали, касирка повернула ліворуч, у вузьку вуличку, що пролягала серед приватних будинків. Потім пришвидшила ходу, і тут, з найближчої хвіртки, на вулицю вибігли дві дівчинки приблизно однакового віку — років чотирьох.

— Мамочко! — закричала одна.

Яна гордовито подивилась на Миху.

— Бабусю! — тут-таки закричала друга.

Яна від здивування вирячила очі, зате Настя переможно піднесла вгору кулачок. Льоха хихикнув, а Миха похитав головою:

— Ну, панночки… Загадковий же ви народ! Ніколи не знаєш, чого від вас очікувати! Думали, що дівчина, а виявилось, що бабця… А взагалі, як таке може бути?

— Як, як… — передражнила Настя. — Першу доньку народила, наприклад, у вісімнадцять, а другу, скажімо, ще за вісімнадцять років. А приблизно в цей час її старша донька зробила її бабусею. І нічого тут такого. Але, треба визнати, за своєю фігурою вона круто стежить! Бабуся — вищий клас!

Що б там не було, але стало зрозуміло, що касирка ніяк не годиться на роль подружки двадцятип’ятирічному фальшивомонетнику. За часом детективи встигали ще й до крамниці «Подарунки», яка закінчувала роботу о сьомій вечора.

Прибігли саме вчасно. Молоденька крамарка кудись поспішала, й детективам довелося попітніти. Останні дві години вони тільки те й робили, що кудись бігли. Тому, коли дівчина з подарункового магазину забігла в під’їзд і перед їхнім носом зачинилися на кодовий замок двері, всі спершу навіть зітхнули з полегшенням. І тільки коли постояли кілька хвилин відхекуючись, а потім ще й посиділи на лавці біля сусіднього під’їзду, зрозуміли, що втрапили у не дуже приємну ситуацію. На годиннику — пів на восьму вечора, всі зголодніли, ба більше, просто втомилися за цей божевільний день, а тут геть не зрозуміло: що ж робити далі? Чекати? Кого? Скільки? Та й чи буде від цього яка-небудь користь? Словом, відразу ж виникла низка запитань, на які не було жодної відповіді. Льохи вже зібрався на все плюнути й запропонувати розі й тися по домівках, коли це двері під’їзду раптом відчинилися, і з нього випурхнула дуже навіть симпатична панночка. Ні Миха, ні Льоха на неї не відреагували, та й вона зовсім не була схожа на ту, за якою вони стежили. Інша річ — Настя з Яною.

Ось вона! — прошепотіла Яна, поклавши руку на Михове коліно.

Де? Хто? — не зрозумів той.

Та ж крамарка! Ви що, сліпі? — здивувалася Настя. — Ох, уже ці чоловіки…

Дівчину дійсно було важко впізнати: довге, вишукане плаття замість яскравої міні-спідниці й строкатої блузки, туфлі на високих підборах замість кросівок, але найголовніше — макіяж, який та встигла зробити за цей короткий час, — він невпізнанно змінив її обличчя! Не дивно, що ні Льоха, ні Миха її не впізнали! Детективи тихенько пішли за крамаркою. Знову розділилися на пари: Миха з Яною йшли по один бік дороги, а Льоха з Настею — по інший.