Читати книгу - "Усі їхні демони, Поліна Кулакова"

— й поволі між ними зав’язалася справжня дружба. Леся знову згадала про Діму. Вони, як більшість братів і сестер, часто сварилися. Дмитро був старшим, мудрішим, але до біса нервовим. Його постійно дратувало, що Леся залишала скрізь свої іграшки. Дратувало, коли вона часом ні з того ні з сього починала рюмсати...

Колись усе було інакше. Як Леся ще не ходила до школи, вони з братом часто гралися удвох. Він діставав з шафи свою коробку з-під взуття, де зберігав модельки автомобілів, і вони разом майстрували на підлозі ціле місто — вирвані аркуші із зошита вирізали у формі дороги, тоді фломастером креслили розмітку, викладали будинки з порожніх коробок з-під сірників та чаю, а на дерев’яних паличках від морозива малювали зелені, жовті й червоні кружальця й на пластилін ліпили обабіч паперових шляхів світлофори. Так вони могли гратися годинами, реготали до болю в животі. Згодом Діма подорослішав, а Леся все ще хотіла гратися. Брата потягло тинятися з хлопцями гаражами та всілякими іншими неприглядними місцинами, а Леся наодинці шила з клаптиків тканини одяг лялькам, читала казки й мріяла колись потрапити у Гоґворс...

Книга скінчилася швидко. Раптом дівчинка відчула, що зголодніла, але повертатися додому не хотілося. Недовго думаючи, підвелася з лави й, узявши собаку на повідець, попрямувала до будинку подруги. Новенький дев’ятиповерховий велетень височів неподалік — потрібно було лишень пройти в сусідній двір. Зупинившись перед броньованими дверима під’їзду, вона дотяглася до домофона, натиснула потрібний номер і, коли з динаміка їй озвався знайомий голос, прощебетала:

— Це Леся. А Христя вдома?

Автоматичний замок клацнув, впустивши її до прохолодного парадного. Тут усе сяяло чистотою. Волога підлога ще пахнула миючим засобом й блищала у сонячному промінні, що лилося крізь великі чисті вікна. У Лесиному ж під’їзді підлогу мили нечасто. Сьогодні, виходячи на прогулянку, вона мусила затискати ніс рукою — дуже тхнуло сечею та горілкою...

— Заходь, заходь, — радісно сказала мама Христі, відчинивши вхідні двері.

Леся завмерла на хіднику й спочатку опустила погляд на собаку, а тоді задерла голову до тітки Галі. Та була вбрана у бузкову сукню, яка дуже їй личила. На відміну від Лесиної мами, тітка Галя завжди мала гарний вигляд та всміхалася. Здається, Леся ніколи не бачила її сердитою.

— Можна зайти з Ладою? — спитала вона у дверях.

— Звісно, можна, — лагідно відповіла жінка й показала жестом, аби Леся не барилася. — Тільки стеж, щоб вона Ральфа не займала й нічого не трощила.

Дівчинка закивала у відповідь, хутко роззуваючись. Христя сиділа у просторій вітальні перед телевізором, тож Леся тихенько увійшла й приєдналася до перегляду нової частини мультфільму «Історія іграшок». Лада слухняно простяглася на підлозі, спостерігаючи за дітьми з-під рудого кучерявого чубчика. У той час Ральф — Христинин ручний пацючок — спав у своїй клітці в іншій кімнаті.

Попри те, що росла в нормальній сім’ї, мала смартфон, планшет і новий красивий одяг, Христя теж не була оточена друзями. Леся виявилась єдиною дівчинкою, з якою вона заприятелювала. А все тому, що з неї теж глузували в школі — через зайву вагу. Христі ще й не виповнилося десяти років, а важила вона вже майже як доросла. Пишні багряні щоки, кругленький живіт, опецькуваті руки й ноги — за це діти прозивали її «свиноматкою». Тому Христя зазвичай у вільний час сиділа вдома зі своїм пацючком та іграшками, у двір виходила ненадовго — погуляти з Лесею. Якщо ж Христинин тато запрошував їх на відпочинок до велелюдного парку, вона завжди вигадувала безліч причин не йти...

Мультик дівчаткам сподобався. Щойно він скінчився, Христя принесла зі своєї кімнати коробку з конструктором «Леґо» й діти взялися будувати чарівне містечко. Лесі буркотіло в животі. Пахощі, що линули з кухні, паморочили їй голову. Він запаху тушкованого м’яса й печених грибів рот заливало слиною. На мить вона завмерла.

— Ти чого не будуєш? — сердито спитала Христя, перебираючи деталі конструктора.

Леся не реагувала. Їй так хотілося їсти, що вона не чула подругу.

— Лесю! — гаркнула дівчинка й шарпнула ту за плече.

— Га? — спантеличено озвалася Леся.

— Будуй! — наказала Христя. — Мені нудно робити все самій.

— Я зараз повернуся. — ледь чутно мовила Леся, впустивши мініатюрний шматок огорожі на килим.

Вона підвелася з підлоги, всипаній кольоровими детальками «Леґо», й вийшла з кімнати. За мить уже стояла, мов зачарована, в одвірку кухні й незмигно дивилася на плиту. Тітка Галя саме шинкувала пекінську капусту.

— Ти щось хотіла? Може, дати води? — стурбувалася Христинина мама, щойно помітивши дівчинку.

Леся знітилася. Вона завжди була дуже сором’язливою і замкнутою дитиною, але від пахощів їжі судомило живіт. Тож, ковтнувши слину, тихенько попросила:

— Можна мені. — затнулася. — Можна мені шматочок хліба?

Жінка замислено глянула на дитину, тоді на годинник — обідній час давно минув, зараз вона клопоталася вечерею. А тоді, враз усе зрозумівши, тепло всміхнулася й відставила капусту.

— Сідай, — без зайвих слів запросила до обіднього столу.

Леся несміливо пройшла у кухню й вибралася на табуретку. Тим часом тітка Галя дістала з холодильника каструльку, а з шафки для посуду глибоку миску, й за хвилину Леся мовчки наминала розігрітий у мікрохвильовці смачнючий червоний борщ з пампушкою.

— А що це ти тут робиш?! — на кухню влетіла Христя, слідом за нею причалапала напівсонна Лада. — Чого ти постійно в мене їси?

— Христю! — суворо скрикнула мама. — Цить!

— Ти що через їжу зі мною дружиш?! — не вгавала Христя, червоніючи від люті.

— Христю, замовкни негайно! — наказала мама. — Не можна такого казати!..

Леся ковтнула борщ, поклала ложку на стіл, відсунувши її подалі від себе, й утупилася скляними очима в майже повну миску. Лада задерла голову, зайшовшись тривожним гавкотом. Дівчинці зробилося недобре. Повітря нагрілося нестерпно — ніби хтось запхав її в розпечену духовку. Раптом скроні проштрикнуло нестерпним болем. Похитуючись, вона сповзла з табуретки й стала лицем до вікна. Аби хоч трішечки охолодитися, підтягнула рукави свого светрика догори.

— Господи... — жінка схопила Лесю за худесеньку руку й витріщила очі на багряні синці.

Більше триматися було несила. Гірка образа від слів подруги змішалася зі спогадами вчорашнього вечора... так, Леся любила приходити до Христі на гостину не лише тому, що вони приятелювали, але й з огляду на те, що тут завжди пригощали смачненьким. А ще Христя мала