Читати книгу - "Тенета війни, Павло Дерев'янко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Власне, брате, ти можеш допомогти у її досягненні.
Яків замовк і дав йому кілька секунд обдумати сказане.
— Про що мова?
— Декілька людей — декілька голосів. Потрібні відомості про цих людей, аби здобути їхні голоси. Розумієш?
Тепер ясно, навіщо він підійшов.
— До чого тут я?
— Не прикидайся дурником, Яремо, — роздратовано махнув рукою Яків. — Ти все чудово розумієш. Твої побратими з інших куренів можуть допомогти. Тобі це неважко, а я отримаю булаву.
— Ти просиш компромати на людей із Чорної ради, аби шантажем змусити їх голосувати за тебе, — похмуро сказав характерник.
— Це доволі брутальне формулювання, але суть ти вхопив.
— Ні, братику, — Ярема відвів погляд. — Не допоможу.
Перед відмовою він навіть не сумнівався.
— Ти сприйняв усе занадто похмуро, — брат махнув золотим пірначиком. — Жодних компроматів, жодних погроз! Лише кілька задушевних розмов...
— Орден поза політикою, — перебив Ярема.
— Орден не може бути поза політикою, чорт забирай! — Яків тупнув ногою. — Громадяни держави не можуть бути поза політикою! Залиш ці безпорадні відмовки для простого люду!
Ярема провів рукою по сталевому пірначу.
— Це не відмовки, — сказав він. — А історія десятиліть. Вовчі лицарі завжди стояли осторонь виборів до обох рад і тим паче гетьмана. Тому й дожили до сьогодні.
— Ніколи досі брат характерника не обирався гетьманом, — Яків заговорив урочистим тоном, з яким, напевно, виступав у Червоній Раді: — Яремо! Послухай мене уважно. І не перебивай! Я чудово знаю, в якому жалюгідному стані зараз Орден. Знаю, що вам непереливки ще відтоді, як помер батько. Після розколу й міжусобиць сіроманці занепадають, а після Острівної війни на ладан дихають. Але я зможу вам допомогти. І щедро віддячу за допомогу. Хіба ти не хочеш відродити силу Ордену?
— Хочу. Але не такою ціною. Коли правда випливе — а вона випливе! — це стане кінцем Ордену.
— Годі корчити з себе святого, псякрев! — Яків вибухнув, але миттю опанував себе та продовжив уже спокійно: — Брате, ми дорослі люди. Правда не лайно — не випливе, якщо їй не дозволити.
— Я тримаюся іншої думки.
— Часом треба йти на поступки. Подумай про те, що я тільки-но сказав. Поглянь на Орден і його майбутнє, — проникливо віщував Яків. — Не поспішай із відповіддю. Ніколи не відмовляйся одразу, так чинити нерозважливо.
— Можливо, — Ярема відійшов, притулився спиною до батьківського дуба. — Можливо, так чинити нерозважливо... У політиці. Але я не політик, братику. Я воїн.
Яків роздратовано сплюнув.
— Ти приходив із цим до діда, чи не так? — спитав Ярема.
Жодного слова у відповідь. Отже, в яблучко.
— Він так само відмовив тобі, — продовжив характерник гірко. — Тоді ти вирішив, що як не осавула, то простий лицар згодиться... Та прийшов до мене. Але я теж цього не робитиму.
— Погодься не заради Ордену, а заради родини, — Яків ударив себе у груди.
— Родини? Тобто заради твоїх амбіцій? Ні, братику, не вмовиш. Це моє остаточне слово, — Ярема схрестив руки на грудях. — Воно залишиться незмінним. Вибач.
Губи старшого брата викривила лють.
— Незмінним, кажеш? Вибач, кажеш? — Яків кілька секунд стискав кулаки, а затим прокаркав: — Запам'ятай! Добре запам'ятай цю розмову, брате. Я простягнув тобі руку, а ти харкнув на неї!
— Я не...
— Мовчи! Це... — Яків кивнув на клямри його череса, — стало тобі дорожчим за оце!
Золотий пірначик указав на сорочку Яреми, де було вигаптовано родинний герб.
— Розмову завершено, лицарю.
Розпашілий від гніву Яків розвернувся і пішов до маєтку.
Здійнявся вітер, діброва зашелестіла. Ярема дивився братові вслід, доки той не зник. Характерник провів долонею по обличчю, стиснув заплетену бороду.
Він так довго мріяв повернутися додому, бачив це уві сні — а тепер здавалося, що краще було й не вертатися.
***
Северин допив кисіль, відкинувся на лаві та вдоволено крекнув. Для цілковитого щастя залишалося тільки викурити гарненьку люльку.
— Забагато смалиш, — зауважила Ліна, прибираючи зі столу.
— Лікарі стверджують, що куріння розвиває дихальні шляхи та пришвидшує роботу мозку, — відповів характерник, розкурюючи носогрійку.
— Не йми віри тим лікарям, — відьма презирливо зморщила носика. — До мене кілька курців приходило з легенями, повними лайна. Один харкав кров'ю, невдовзі сконав...
Северин примружився, з насолодою затягнувся та пустив хмаринку під стелю.
— А мене лікар у дитинстві від смерті врятував, — підморгнув їй. — Ще й зауваж: це не просто тютюн, а цілюща суміш із коноплями.
Ліну це не переконало: вона щоразу попереджала його про шкоду куріння, щоразу Северин не зважав, обоє лишалися при своєму.
Брудний посуд влігся у великий мідний таз. Ліна всипала туди дрібку таємничого пороху, додала перевитої висушеної трави, щось прошепотіла, і вода зійшлася густою зеленою піною.
— Щоразу забуваю спитати: цього ти теж навчилася у Соломії?
— Цього Соломія навчила мене першочергово.
Северин розсміявся.
— А мене змушувала руками посуд мити! Треба їй написати... Бо знову скаже, що забув про неї.
— Ти й справді забув, — Ліна схрестила руки на грудях.
— Але вона не відряджає ворон!
— Тобто без ворон листуватися неможливо?
— Все-все, присоромила, — Северин підняв руки догори. — Напишу їй одразу, як владнаю справу.
— Ти справді мусиш їхати?
— Не маю вибору, — зітхнув сіроманець. — Я б залюбки залишився, але один упертий агент довго не відповідає. Мушу розібратися, в чім справа.
Відьма наблизилася впритул та рішучим рухом відібрала у нього люльку. Северин із жалем провів носогрійку поглядом, Ліна ж узяла його за підборіддя та примусила подивитися їй в очі. Він без спротиву пірнув у каро-зелені глибини.
— Затримаєшся трохи? — сіла на нього верхи.
Він не міг устояти перед такою пропозицією.
За пів години Чорнововк підхопив зібрані сакви та мовчки рипнув дверима — так, ніби пішов у справах на кілька годин. Ліна залишилась у розбурханому ліжку, не зронивши ані слова. З посмішкою дивилася на підлогу, де змішалися рештки молока з уламками глечика, що поліг жертвою їхнього переміщення зі столу на ліжко; дивилася так пильно, немов у білій калюжі ховалися великі
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тенета війни, Павло Дерев'янко», після закриття браузера.