Читати книгу - "Джекпот, Анна Харламова"

 *******     *******      *******      *******     *******

   Вікторія почувалася, як дурненька… Бо, як ще можна було назвати дівчину, яка усміхається без причин. Стоїть і шкіриться на морозі, аж зуби світяться.
   Я шизанулась! Точно! Шизанулась! Як можна весь час думати про хлопця, якого знаєш менше доби? Виявилося можна… і я це роблю…
   — Мені, будь ласка, каву з вершками та цукром.
   Вікторія «впала» з хмар, прямісінько у свій кіоск.
   Перед нею стояв гарний білявий хлопець. Синьоокий; прямий ніс; чіткі вилиці; гарні губи, в на пів усмішці, а ще ямочки на щоках… хлопець, наче з Англії приїхав. Чомусь Вікорії здавалося, що такі хлопці мають точно навчатися в Гарварді,5 або якомусь Оксворді6. Кава з кіоску і цей хлопець, - несумісні речі.
   — Хвилинку. — Промовила Вікторія і мило усміхнулась.
   — Холодно сьогодні, правда? — Зауважив хлопець.
   Вікторія опустила шарфик, щоб відповісти, і чомусь побачила шок на обличчі хлопця. Проте, запитати, що його здивувало, вона не наважувалась.
   — Так, сьогодні холодно. Кава – те, що треба. — Передаючи стаканчик з гарячим напоєм, «гарвардському хлопчику», Вікторія промовила: — З Вас тринадцять гривень.
   Хлопець витягнув з кишені гарний, шкіряний гаманець і дав купюру у п’ятдесят гривень.
   — Прошу. — Він зробив крок від кіоску і додав: — Ви надзвичайно гарна.
   Вікторія ошелешено закліпала, дивлячись на білявого красунчика.
   — Дякую.
   Він підняв стаканчик догори, і поспішив піти.
   — А, як же решта? Зачекайте! — Прокричала Вікторія йому у слід.
    «Гарвардський хлопчик» навіть не обернувся на її слова.
   Дивний якийсь… Точно з Англії.

                                                        *******

    Дмитро подивився на годинник. Скоро його Ягідка буде повертатись з роботи, тож… ще трішки посидіти, а потім йти до неї.
   Хлопець обернувся на столик і побачив, що його телефон світиться. Потягнувшись за ним, він відповів:
   — Так?
   — Привіт, Дмитре! — Пролунав задоволений голос Льва.
   — Привіт, друже. — Дмитро почув шум, який був присутнім з іншого боку слухавки. — Ти, де знаходишся?
   — Я зараз у Анастасії. Пам’ятаєш таку крихітку?! — Засміявся він.
   — Ага.
   — Що «ага»?! — Лев хмикнув і сказав: — У цієї крихітки є привід зібратися. Анастасія отримала сьогодні водійські права. Тож… Сьогодні ми всі йдемо у наш клуб!
   Дмитро насупився. У нього не було жодного бажання йти у бар, і тим паче зустрічатися з колишніми… чи то не колишніми коханками.
   — Мене не буде. Я не можу. — Поспішив мовити Дмитро. — Ти сам влаштував парі, тож мені треба якось закохати дівчину у себе. Тож… я пас – йти у клуб. Передай Анастасії мої вітання.
   — Ні, ні, ні, - любчику! Ти прийдеш на моє свято! Ти ж не хочеш образити свою давню-ю-ю подругу?...
   Дмитро зітхнув.
   Приб’ю цього бовдура!
   — Анастасіє… Вітаю, моя крихітко! Проте, у мене не виходить сьогодні бути разом з вами. Вибач. — Він зціпив зуби, але при тому намагався лагідно говорити з кішкою Анастасією.
   — Я ображусь. — Захникала вона.
   — Анастасіє…
   — Прошу. Заради нашої «дружби»… — Єлейним голосом заспівала вона.
   — Ну, гаразд… гаразд! — Здався він і попрохав: — А тепер будь гарною дівчинкою, і передай слухавку Леву.
   — Ок, мій солодкий. До зустрічі!
   З того боку почувся задоволений смішок Анастасії, а потім голос лева:
   — Ну, що у відрив, як завжди?! Анастасія знає, як вмовити…
   — Ти ідіот, Лев? Це ще тільки питання, а не ствердження. — Гримнув Дмитро.
   — Розслабся. І до зустрічі у барі через декілька годин. — Сказавши це, Лев кинув слухавку.
   — От козел! Підставив мене! — Дмитро встав з крісла. Нерви були на межі, але… що ж зробиш… треба йти у той довбаний бар. — Ну нічого,… нічого Леве… я ще покажу тобі, хто тут «рулить» ситуацією.

                                                        *******
   Сидячи у клубі, Дмитро намагався розслабитись і отримувати кайф, як це зазвичай бувало, але… але, щось йому заважало… Хоча не щось, а хтось. Усі думки були поруч з Вікторією, яка зараз стоїть у своєму кіоску, і мерзне від холоду, а він тут розважається в компанії друзів та коханок.
   — Дмитро… — Анастасія грайливо забрала білявий локон з плеча, і дивлячись у йому у вічі, промуркотіла своїми малиновими губами: — Поїхали до мене.
   Дмитро самовпевнено усміхнувся.
   Самолюбство опритомніло, - згадуючи, як це бути найбажанішим для жінок.
   З цією Вікторією – він геть забувся, про секс… і це фігово… Зараз у нього є шанс – трахнути якусь із цих краль, які самі вішаються йому на шию. Йому залишилось обрати з якою поїхати розважитися. Проте, - щось його зупиняє… чи хтось…
   — Дмитро…
   М’який,… шовковий голос Лани і її тепла рука на його паху змусили його повернутися у бік.
   Руда красуня, з величезними зеленими очима та соковитими губами, - без усіляких вагань, - торкалася його через джинси. Анастасія і її рожеві кігтики пройшлися по його плечі, - цим самим, змушуючи його повернутися до неї. Її чорні очі, та розтулений ротик – багато розповідали про уміння хазяйки.
   — Дмитро,… солодкий мій… — Одізвалася Ольга, дивлячись на те, як забирають її здобич.
   Хлопець подивився на неї, - її блакитні очі, чорне волосся та п’ятого розміру насолода - говорили про те, що вона так просто не відступить. У неї дійсно важка артилерія… вірніше дві – важких «артилерії»… А губи,… могли зробити багато чого,… так само, як і подвійна «артилерія».
   — Дівчатка… дівчатка заспокойтеся… Я сьогодні не в тому настрої… Тож…
   Не лише трійка дівчат, але і Лев – очманіли, почувши його слова. У них був справжнісінький ступор. Ігор лише широко усміхнувся.
   — Дмитре, – ти нормально почуваєшся?! — Поцікавився глузливо Лев.
   — Так, дякую. — Огризнувся Дмитро. — Мені потрібно вийти, подихати свіжим повітрям. — Він встав, і грайливі рученята дівчат зісковзнули на диван. Ні на кого не дивлячись, він вийшов в одній сорочці з клубу, - забувши про пальто.
   Ну і фіг з ним!
   Він був злим. Злим на себе і Вікторію, яка не давала йому змоги відірватися по повній. Її милий погляд,… її м’які вуста, які він вже встиг уподобати,… її аромат… все це не давало кинутись в обійми трьох дівчат,… і можливо одночасно…
   Я тут вдаю із себе закохано-цнотливого хлопчика, а вона і досі мене ні разу не набрала… Хіба так можна?! Навіть не хвилюється за мене?! А я – і-ді-от! Мені потрібна розрядка… Так, так… треба прямісінько тут якусь із трьох красунь «вжарити» по-повній… і однозначно попустить… І я не буду думати про якісь почуття, які мені навигадувались.
   Дмитро потер долоні. Холод неможливий. Усе тіло пробирає.
   Забігши знову до клубу, він поспішив до одної із гарячих Німф,… але його наче блискавкою вдарило.
   У неї немає мого номера! Я ж не казав, що маю телефон! От! От тому вона мені і не телефонує!
   Дмитро усміхнувся широко та радісно, зрозумівши у чому суть. Він тишком-нишком пройшов до гардеробної, забрав пальто, і сівши в свій спорткар, - поїхав додому, щоб переодягнутися в те, в чому його звикла бачити Вікторія.
   Під’їжджав він додому з душевною рівновагою, яка голосила йому – «Вікторія на тебе чекає. Вона хвилюється. І не може знайти собі місця».
   Він вилетів з автівки. Вбіг додому. Переодягнувся, і поспішив до Вікторії.
   Вона на нього чекає. Він впевнений.

                                                        *******

   Хлопець тихо постукав, але йому не відчинили. Він узявся за ручку, і на диво - двері піддалася.
   Вікторіє… Вікторіє… Як ти могла забути зачинити двері?!
   Він похитав невдоволено головою, і пройшовши у середину, зачинив за собою двері, клацнувши замком. Роздягнувшись, він повішав свою одежу на гачок, і почимчикував до її спальні-вітальні.
   Дмитро підійшов до кімнати, і за зачиненими дверима почув голос Вікторії:
   — Та, хіба не можливо глибше засунути?! Ну, давай! Давай! — Вікторія зітхнула, і ще голосніше промовила: — О, так!
   Дмитро відчув, як жар полонив його тіло, а розум закипів наче чайник на плиті.
   Вона, що з кимось зачинилась у кімнаті? Хоч би посоромилась. Знає ж, що я прийду. Капець!
   Він провів долонями по обличчю, намагаючись не уявляти, що її хтось торкається, а вона благає «глибше». Дмитро чув лише стукіт власного серця у скронях і те, як бурлить кров у жилах. Він вб’є того, хто щойно торкався її.
   Дмитро узявся за ручку дверей, і увірвавшись до кімнати, голосно мовив:
   — Я зараз натовчу тобі пику! — Дмитро оглядівся, але окрім Вікторії у кімнаті нікого не було.
   Вікторія наполохано дивилася на оскаженілого Дмитра і не розуміла, що коїться.
   — Ти здурів?! У мене ледь серце не зупинилось. — Вона встала з крісла, і насупившись, втупилась на «божевільного» Дмитра. — Ти з якої палати втік? Що означають твої слова? Кому це ти в пику хочеш зарядити?
   Дмитро відчув себе повним бовдуром.
   — Я… я… нікому. Просто… — Він не міг вигадати нічого нормального, щоб якось вберегти свою гідність, яка і так вже лежить в накауті і хниче, як дівчисько. — Я подумав, що у тебе хтось є… і ви…
   Вікторія декілька разів кліпнула, а потім розреготалась.
   — Ти гадав, що… я… ой не можу… — Вона заливалась сміхом і не могла зупинитись.
   — Тобі смішно? — Він розсердився, і зробивши кілька кроків через кімнату, зупинився біля неї. Схопивши її в обійми, він подивився у сірі, перелякані очі, і нахилившись, припав до неї у солодкому поцілунку.
   Вікторія округлила очі, а потім… потім повільно та блаженно прикрила їх. Його губи такі пружні та нахабні м’яли її м’які та піддатливі вуста. Це було приємно до знемоги. Все тіло відгукувалося на його дії, а коли його язик пробрався у її ротик, - все пішло обертом. Знову…
   Вона обвила його шию руками, і жадібно відповідала на його дії. В його обіймах її відносить у хмари, де є насолода і тільки насолода.
—————————————
5Га́рвардський університет (або просто Га́рвард) — приватний університет в американському місті Кембридж, штат Массачусетс. Заснований в 1636 році, Гарвард — найдавніший чинний заклад вищої освіти в США.
6О́ксфордський університе́т  — найстаріший англомовний університет у світі, а також перший університет у Великій Британії. Заснований в 1117 році, розташований в місті Оксфорд, графство Оксфордшир.