Читати книгу - "Щоденник однієї зради, Еміліос Солому"

дивним і те, що тепер у пітьмі не видавався таким вже й височезним, неначе день додавав зросту його поставі, а ніч її зменшувала. Він нічого не казав, а лише мовчав і слухав. Зараз саме він гратиме роль статиста. По ланцюжку банка з пивом потрапила в його руки. Він ніколи не був прихильником бродіння хмільного сусла, але, як вже так сталося, що поробиш, не випадати ж з компанії, змочив вуста, потім зробив великий ковток і... йому сподобалося. Внутрішнє Я складно надурити, пане професоре, неможливо було приховати те, що там йому було добре. Він визнавав це водночас із тим, як зорі почали проступати на небесному склепінні, а морський вітерець віяв на юні тіла довкруж нього. Певний час усі сиділи мовчки, утупившись у море, яке починало зливатися з небом.

Малий Віз зі своїми сімома сліпучими зірками й Полярна зірка на півночі, колись частина сузір’я Дракона, нагадали їм горщик, знайдений буквально на днях в одному доісторичному колодязі, що віддалено нагадував пательню й у центрі якого була видряпана зірка. Мабуть, якийсь давній навігаційний прилад, астролябія, щось на кшталт дзеркала, ритуальний посуд, хтозна? У їхніх головах мерехтіли образи, зрештою, вони ж — археологи, їхня фантазія сягає найвіддаленіших меж. Вони могли поєднати подумки Малий Віз з пательнею: якби були священниками, то сказали б, певно, що горщик нагадує похоронну процесію з убитими горем родичами, мандрівниками — переконували б, що це — віз, образ якого вшановує пам’ять їхніх давніх побратимів. Кінця-краю не видно гіпотезам. Зрештою, зійшлися на тому, що зірка на горщику таки Полярна, необхідною мореплавцям цих древніх вод між Куфонисі, Керосом, Аморгосом, Наксосом і Паросом. Їхні думки губилися поміж зоряних сузір’їв і туманностей.

— А он і Кефей[12], — пролунав з темряви голос, — он його трикутна голова, одна нога спирається на північний полюс, а руки простягнуті до Кассіопеї.

Дукареліс був щиро вражений, не стримався і спитав:

— Звідки тобі все це відомо, Антигоно?

— Колись про це нам розповідали в школі на уроках фізики. Відтоді я почала сама цікавитися й читати.

Вона випростала руку й чітко окреслила форму Кефея ліворуч від Полярної зірки. Поруч була Кассіопея в оточенні п’яти зірок.

—Кефей і Кассіопа були ж подружжям, — додала за мить, — чи не так, пане професоре?

— Так. — Дукареліс був змушений відповісти. — Були. Кефей був ефіопський цар, а Кассіопа мала нахабство вихвалятися, що за вродою гарніша за Геру та Нереїд. Через таку безголовість вони ледь не втратили свою дочку Андромеду, коли Посейдон надіслав чудовисько, яке спустошувало узбережжя країни. Задобрити його можна було, лише віддавши на поталу Андромеду. Але її врятував Персей. Коли Кассіопа померла, то перетворилася на сузір’я. Тож, жінки, майте клепку в голові... — підсумував з усмішкою, про що одразу пожалкував, бо його погляд перетнувся з очима Антигони.

Вона дивилася на нього загадковим поглядом, за яким стояло щось іще, наче вивчала, як і тоді, у перший день розкопок, але цього разу з більшою наполегливістю. Усмішка античної статуї, — подумав він про себе. Біля неї сидів Макіс, схожий на супутник, який обертається довкола якоїсь планети, підкорюючись тяжінню, яке справляє на нього її вабливість, зовсім як Кефей біля Кассіопеї там угорі, іграшка її бажань і хитрощів. Потім вони знову підвели голови й дивилися на Кефея та Кассіопею в глибині Чумацького Шляху поміж інших сузір’їв, їхню вічну шлюбність, наочний доказ існування вічного кохання та відданості.

— Кассіопея схожа на лаконічний ключ, — зауважив Павлос, і Дукареліс легко кивнув головою на знак згоди.

Андоніс підхопив:

— Стародавні люди зображали Кассіопу жінкою, що сидить на троні. Найцікавіше однак він притримав до кінця своєї тиради, яку завершив словами:

— ...у юдейсько-християнських зображеннях Кассіопа чомусь перетворилася на Марію Магдалину. Дехто навіть вважав, що сузір’я зображує змія, який спокусив у раю Єву.

Тож такі вечори ставали невеликими паузами між виснажливими днями, зоряними подорожами, які губилися в безмежжі Всесвіту та власної душі. І якщо Всесвіт був скінченим, то, чи існують досяжні межі душі, Дукареліс певності не мав. Певним було лише те, що їхня реальність починалася та закінчувалася в розкопі. І там Дукареліс мав зустрітися віч-на-віч не лише з доісторичними таємницями, але й з сивіллиним поглядом Антигони, а це все тільки ускладнювало. Він розмірковував, чи хтось узагалі здатен розрізнити, коли в жінці зникає янгол і виникає демон? Вона розпорошувала його увагу тоді, коли остраки, прохооси та зооморфні глечики з’являлися з надр землі. Шукала його очі. Над їхніми головами паленіло сонце. Вітер підхоплював пісок з розкопу та сік ним обличчя. Їх оглушували цикади, а розпеченні скелі жаром обдавали тіла. З кожною хвилиною Дукареліс відчував, що провалюється в розпечене марення; з пагорбів накочувалися хвилі гарячого повітря й було відчуття, що вони проникають прямісінько в череп. Від цього з’являвся головний біль, потім він стихав, але складалося враження, що всі чуття зіпсувалися, а Дукареліс загубився в далекій епосі, на цьому безплідному й незмінному плато, поміж стародавніх огорож, вимощених грубим камінням, висохлих асфоделів і чебрецю. Море пінилося та гупало в пустоти скель, згризаючи під його ногами земну твердь. З поривами вітру з глибин моря до слуху долітали невідомі голоси, незрозумілі слова.

Щораз до горла йому підступала блювота; певно, він, будучи геть ненавченим, надто захопився тим пивом увечері. Але зрештою збагнув, що це прокинулася виразка, яка скривавлювала його шлунок, перетворюючись на хронічне захворювання. Невідкладно слід було випити ранітидит та циметидин. Він залишив розкопки на Ангелікі й Павлоса, а сам подався в село. Ковтнув ліки, ванна з крижаною водою покращила стан і на вечір він уже почувався набагато краще. Причини було нескладно зрозуміти, слід бути обачнішим, пам’ятати про обмеження. Загалом такі ігрища під лукавим сузір’ям Змія досить небезпечні, пане професоре.

І що ж? Ось він знову на Фаносі разом з молоддю сидить на узбережжі біля багаття, почухуючи нервово голову. Прохолодно через вітер. Цього разу пиво з таверни кира Анестиса приніс він, щоб не видатися невдячним. Пляшки були теплі, тож молодь швидко закопала їх поглибше в пісок, там, куди добивала хвиля. Вони швидко охолонуть і кожен візьме собі освіжитися. Усім добре, по обличчях пробігає легка усмішка задоволення. Уранішні розкопки принесли чудові плоди. Разом зі звичними уламками їм пощастило знайти невеличкий скарб з косметичним приладдям. Також були знайдені цілими арибали, піксиди, металеві пінцети, бронзові голки з нефритовими держачками, булавки, намиста з кольоровими намистинами.

— Це все належало жіноцтву? — спитав Андреас Дукареліса.

— Так,