Читати книгу - "Кар'єра лиходія, Джоан Роулінг"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ніхто й не знатиме винуватця — та й звідки? Чоловік уже виходив сухим з води: троє жінок убито, а ніхто й гадки не має, чиїми руками. Усвідомлення цього допомогло йому прочитати сьогоднішній випуск «Метро» без тіні остраху; були тільки гордість і вдоволеність через істеричні оповідки про відрізану ногу, насолода страхом і збентеженням, якими дихало від кожної статті; вівці нічого не розуміють, лише мекають, занюхавши вовка.
Тепер треба тільки, щоб Секретарка зайшла в якусь безлюдну місцину... але Лондон кишить людьми з ранку до ночі, й чоловік усе чаївся і мучився, спостерігаючи за нею під Лондонською школою економіки.
Секретарка теж за кимсь стежила, і неважко було побачити, за ким саме. Гі ціль мала нарощене волосся кольору осяйної платини й невдовзі після опівдня повела Секретарку на Тоттенгем-Корт-роуд.
Секретарка зникла за дверима пабу навпроти стрип-клубу, в який зайшла її ціль. Чоловік подумав, чи не піти за нею, але сьогодні Секретарка здавалася небезпечно уважною, тож він завітав до дешевої японської забігайлівки, крізь великі вікна якої було добре видно паб, сів під вікном і почав чекати, коли вона вийде.
Все буде, обіцяв собі чоловік, дивлячись на людну вулицю крізь сонячні окуляри. Вона буде його. Чоловік чіплявся за цю думку, бо ввечері доведеться повернутися до Отієї, до того напівжиття, життя в облуді, завдяки якому міг таємно ходити й дихати справжній Він.
Забруднене й запилене Лондоном скло відбивало його справжнього, без цивілізованої машкари, яку чоловік надягав, щоб принаджувати жінок, робити з них жертв свого шарму і своїх ножів. На поверхню вийшла істота, що жила всередині: істота, яка хоче лиш одного — довести свою вищість.
8
I seem to see a rose, I reach out, then it goes.
Blue Oyster Cult, “Lonely Teardrops”[6]
Як Страйк і очікував від тієї самої миті, як новини про відрізану ногу просочилися до преси, старий знайомий на ім’я Домінік Калпепер зі «Світових новин» подзвонив у вівторок вранці й був дуже злий. Журналіст відмовився повірити, що Страйк мав резонні причини не зв’язуватися з Калпепером, щойно збагнув, що надіслали не будь-що, а ногу; Страйк тільки поглибив образу, коли відмовився повідомляти Калпепера про перебіг подій, навіть попри пропозицію солідної винагороди. Раніше Калпепер давав Страйку оплачувані завдання, але з того, як закінчилася розмова, Страйк виснував, що тепер це джерело доходу всохне. Калпепер був дуже незадоволений.
Страйк і Робін не розмовляли до пообідньої години. Подзвонив Страйк з лінії «Гітроу-Експрес», їдучи з рюкзаком у переповненому поїзді.
— Де ти? — спитав він.
— У пабі навпроти «М’ятного носорога»,— відповіла вона.— Називається «Двір». А ти де?
— Іду з аеропорту. Тато-Вар’ято в літаку, і слава Богу.
«Татом-Вар’ятом» вони називали багатого міжнародного банкіра, стежити за яким Страйка найняла дружина. Пара вела запеклий двобій за право опіки. Від’їзд чоловіка до Чикаго означав, що кілька ночей Страйкові не доведеться стежити за ним, поки Тато сидить у машині під будинком дружини і крізь окуляри нічного бачення роздивляється вікна маленького сина.
— Зараз приїду,— мовив Страйк.— Нікуди не йди, хіба тільки Платина вийде не сама.
«Платиною» вони прозвали росіянку, яка вчилася в школі економіки й танцювала в стрип-клубі. Клієнтом був її бойфренд, якому Страйк і Робін дали прізвисько «Вторак», почасти через те, що це була вже друга блондинка, за якою він найняв їх стежити, а почасти — через одержиме бажання чоловіка знати, де і як коханки йому зраджують. Робін вважала Вторака жалюгідним і лячним. Він познайомився з Платиною у клубі, за яким Робін нині стежила, і перед детективами було поставлено завдання дізнатися, чи пропонує вона подібні додаткові послуги іншим чоловікам. Дивним виявилося те, що Вторак — не вірячи в це і сам того не бажаючи — цього разу знайшов собі нетипово моногамну дівчину. Кілька тижнів постеживши за її переміщеннями, Робін дізналася, що Платина схильна до усамітнення, обідає наодинці з книжками і мало спілкується з колегами.
— Вона однозначно працює у клубі, щоб платити за навчання,— обурено розповіла Робін Страйкові, послідкувавши за дівчиною тиждень.— Якщо Вторак не хоче, щоб до неї липнули інші чоловіки, чого не підтримає її фінансово?
— Те, що вона танцює еротичні танці для інших, це основна принада,— пояснив Страйк.— Я дивуюся, що він тільки тепер знайшов дівчину з таких. Тут же все, чого він хоче.
Взявшись до справи, Страйк швидко потрапив до клубу і домовився, щоб меланхолійна брюнетка з підозрілим іменем Лінор наглядала за дівчиною клієнта. Лінор мала дзвонити щодня і розповідати, чим займається Платина, а ще — повідомити, якщо росіянка комусь дасть свій номер чи виявить підозрілу увагу до якогось клієнта. Правила клубу забороняли доторки й непристойні пропозиції, але Вторак був певний («Просто чмо недолуге»,— прокоментував Страйк), що є лише одним з багатьох чоловіків, які возять Платину на побачення та сплять з нею.
— Я досі не розумію, нащо ми стежимо за цим клубом,— уже не вперше зітхнула в телефон Робін.— Дзвінки Лінор ми можемо приймати з будь-якого місця.
— Сама знаєш нащо,— відповів Страйк; час був виходити.— Він любить фотографії.
— Але на них вона просто йде на роботу, а тоді з роботи.
— Це не має значення, його воно все одно заводить. До того ж Вторак вірить, що вона ось-ось вийде з клубу з російським олігархом.
— У тебе від цього нема відчуття, ніби в бруд вляпався?
— Така в нас професія,— байдуже відповів Страйк.— Побачимося.
Робін чекала серед квітчасто-позолочених шпалер. Гобеленові крісла й розмаїті абажури різко контрастували з величезним плазмовим екраном, по якому крутили футбол, і рекламою кока-коли. Тиньк тут був модного сіро-бежевого кольору «греж», у який сестра Метью нещодавно пофарбувала вітальню. Робін цей колір видавався гнітючим. Краєвид на клуб частково перекривало дерев’яне поруччя сходів, які вели на другий поверх. Надворі струменіли в обидва боки потоки машин, і час до часу червоні двоповерхові автобуси затуляли вхід
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кар'єра лиходія, Джоан Роулінг», після закриття браузера.
