Читати книгу - "Викрадена перевертнем., Галина Курдюмова"

Я визирнула з-за куща надвір. Досить просторе, скажу я, подвір'я. Викладене декоративною плиткою. У кам'яних широких вазах різноманітні квітучі рослини, одні стеляться майже до плитки, інші рвуться до неба. Навколо будинку, величезного триповерхового маєтку – троянди різних кольорів. За чітким планом ростуть ялиці, ялівці, колючий барбарис, кулясті верби, червоний японський клен, канадський багряник. Вдалині видніється величезний гараж, мабуть, на кілька машин. А он і ворота, зачинені, залишається тільки сподіватися, що зможу відкрити їх із середини.

Я зробила коротку перебіжку до декоративної шовковиці, що спускала свої безплідні гілки майже до землі, і сховалася під нею, немов у наметі. Озирнулася, нікого не було видно, тому наважилась добігти до воріт.

Облом! Ворота зачинялися електронним замком, тож вийти через них мені не світило. Довелося повертатись під шовковицю. Що ж робити? Може, через паркан? Ага, метра два з половиною, а може й більше! Цікаво, чи всі ще сплять чи нікого вже немає вдома? Тиша. Добре, що немає якихось доберманів або пітбулів, як зазвичай у багатих маєтках за високим парканом. Що ж, спробую знайти місце, де можна перелізти.

Жерсть! Нема такого місця! Біля паркану навіть хисткі декоративні деревця не посаджені. Я тут, реально, наче звір у вольєрі...

Серце схвильовано билося об грудну клітку, а голову окупувала одна єдина думка: що ж робити?

Обійшовши досить велике подвір'я по периметру, я повернулася під знайому шовковицю, під якою було так зручно ховатися і спостерігати за воротами.

І дуже вчасно. Почувся шум, ворота відчинилися.

На подвір'я в'їхав зелений нісан, з нього вийшов Всеволод, відчинив дверцята і галантно подав руку Мстиславі. Іскра вискочила сама, обережно тримаючи у витягнутій руці коробку з тортом. Слідом вилізла повна жінка середніх років, судячи з недорогого одягу, швидше за все - куховарка. Мабуть, їздили до міста за покупками. Подумалося так, тому що Влад витяг з багажника кілька пакетів із продуктового маркету та поніс до будинку. Мстислава з Іскрою, посміхаючись і перемовляючись, пішли за ним. Незнайома жінка мовчки човгала слідом. Напевно, у когось із родини день народження, от і привезли куховарку, щоби приготувала святковий стіл.

Коли натовп зник у будинку, я почав думати, що ж робити далі. Ворота, на мій величезний жаль, зачинилися відразу, як тільки в'їхала машина. Тікати мені не було куди. А моє зникнення, мабуть, скоро виявлять. Сховатись і очікувати слушного часу? В особняку? Яким би він не був великим, перериють усе і знайдуть. А де не знайдуть?

Ні на що не сподіваючись, я вирішила спуститися в підвал. Двері особняка залишилися відчиненими, це добре. Через вікно я не влізла б, напевно. Тихенько прослизнула до передпокою. Він був порожнім, голоси чулися з-за однієї з дверей, мабуть, із кухні. Я тінню шмигнула до сходів, що вели вниз. На напівпідвальному поверсі, де був спортзал, який служив мені в'язницею, не зупинялася, спустилась нижче.

 У підвалі так само було три двері та замків на них не було! Я увійшла до першого приміщення. Це виявився винний льох. Про це свідчили кілька бочок з краниками по стіні ліворуч і довгі стелажі з пляшками по стіні праворуч. Пити хотілося страшезно. Я відкрила один із краників і почала ковтати біле терпкувате вино з незнайомим, але приємним, присмаком прямо з долонь. Витерши губи, озирнулася. Тут ховатися нема де.

Другі двері привели мене до продуктового підвалу. Ух, яке багатство! Прямо зі стелі на гаках висять копчені стегенця. На полицях визрівають круглі голівки сиру... Якби можна було десь тут знайти схованку, я б з голоду не померла. Аж слинки потекли. Голодна, як звір...

Я вчепилася зубами в стегенце, відкусила шматок неймовірно смачного м'яса, ледь не вдавилася слиною. Відірвала ще трохи й пішла далі, на ходу доїдаючи. Чудове місце. Одне погано, сховатись тут я теж не зможу. Все охайно розставлено, ідеальний порядок.

Залишилася остання надія. Я штовхнула треті двері і завмерла на вході. Бібліотека! Хто ж робить бібліотеку у підвалі? Тут сиро!

Хоча ні. Провела долонею по стіні. Цілком сухо. Дивно.

Уздовж однієї стіни стояли стелажі із книгами. Біля другої - стіл і стілець, а за ними вміщався лише один невеликий стелаж, на якому були і старовинні товсті томи, і різні незв'язані між собою предмети. Погляд вихопив назви кількох книг: "Теорія магії", "Формули для захисту", "Методи збільшення потоків сили"...

Це що, кабінет мага? Дивно-дивно...

Я швидко нишпорила очима по полицях, намагаючись відшукати щось корисне. Погляд вихопив лише великий металевий ліхтар на батарейках, який я машинально схопила, притискаючи до грудей. Не дуже він і важкий, щоб використовувати як зброю. Значить, треба, щоб мене просто не знайшли...

Але й тут заховатись нема де! А з боку сходів уже чуються кроки! Я кинулася в куток, де за стелажем залишався маленький простір, дуже маленький простір, мені ніяк не вдавалося запхати туди своє зовсім невелике тіло. Раптом стелаж здригнувся і подався під натиском. Якась книжечка чи зошит звалилися мені просто під ноги, я підхопила її і засунула за пазуху. А стелаж продовжував повертатися, провалюючись усередину стіни.