Читати книгу - "З роду старої крові, Анна Мавченко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
«Він мене знайшов!» – билась у голові скажена думка, змушуючи захлинатися холодним страхом. Приреченість, відчай, зневіра – все це дівчина відчула в одну скажено бентежну мить й мало не знепритомніла. Проте відчайдушно бігла, благаючи богів, щоб ті вберегли її від жорстокої люті короля Сайріфії.
Ще одним поривом вітру з голови Корнелії знесло тонку хустку. Її довге біляве волосся снігопадом розсипалося довкола, підхоплене грайливим леготом, а очі зустрілися поглядом з утопленими у глибокій синяві зіницями, що, як їй здалося, вмить вертикально звузилися.
Час, наче сповільнився. Груди дівчини пронизало дивне відчуття, схоже на впізнання. Його важко було б пояснити словами, проте власник цих дивовижно прекрасних очей здався їй таким… рідним. Звідкись узялася впевненість: «він захистить».
Еллі наївно потягнулася до нього рукою, прошепотівши у відчаї: «Допоможи!». Це слово прозвучало надто вже тихо й зневірено. Їй здалося, ніхто його не почув. Проте незнайомець, здригнувшись, зробив крок, а тоді ще і ще – й перейшов на біг. Надія обпекла очі сльозами, серце радісно підстрибнуло в грудях, відчувши слабке полегшення, проте за мить попереду спалахнув новий портал. Корнелія не встигла вчасно зреагувати, не встигла спинитися чи повернути, а тому зникла в його зареві, перш ніж змогла довірити свою безпеку таємничому чоловікові з очима кольору нічного неба.
Світло порталу швидко погасло. На його місці з’явилася колисана вітром сіра тонка тканина. Похмурий воїн простягнув руку вперед, піймав її й підніс до обличчя. Глибоко вдихнув запах, зажмурився й стис пальцями шарф так, що аж побіліла шкіра.
– Хто вона? – кинув різке, щойно з ним порівнявся вождь. – Хто ця дівчина?
– Боюся, це про неї я вам розповідав, лорде, – боязко й тривожно зізнався Озман.
– Що ж, тепер я хочу почути правду. Правду, Озмане!
Лорд поглянув на нового підданого таким поглядом, що той сполотнів і понуро кивнув. Вчувалися Озману неприємності, однак значно більше він тривожився за долю бідолашного дитя, якому, на жаль, не встиг допомогти. Чужинець тим часом обережно обмотав пійманою тканиною власну долоню і знову не втримався вдихнути аромат незнайомки. У його погляді в цей момент відбилися тисячі галактик і палка рішучість спалити їх усіх заради тієї, кому цей шарф дотепер належав.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З роду старої крові, Анна Мавченко», після закриття браузера.