Читати книгу - "Спадкоємиця Темного Володаря, Julybookss"

Чоловік покрутив монети в руках, ніби перевіряючи їх на справжність, хмикнув та замахом руки активував портал. Він ожив і загорівся фіолетовим світлом, яке перепліталися як магічні вогні. Заворожені світлові відблиски вилилися з його серця, як якийсь призматичний витвір магії. Схоже, час зупинився, коли я крокнула в середину порталу. Перші миті були непередбачувані, і відчуття, наче весь простір змінюється, вибухає енергією, були захоплюючі. За секунду, я втратила зв'язок із світом, до якого звикла, і впала в віртуальний тунель, де кожен момент був мозаїкою кольорів і звуків. Сприймання світу розплескалося в калейдоскопі переходу, а потім, як в миттєвості, з'явилася нова реальність...

– Вау... – перші слова, які я сказала побачивши цей... цю красу.

Місто Блісбор розкрило свої обійми з неймовірною елегантністю і витонченістю, що перевершило всі мої очікування. Вулиці були прикрашені архітектурними шедеврами, а в повітрі панувала аура розкоші і стилю. Те, що я раніше знаходила прекрасним, тепер виглядало надзвичайно скромним і невиразним на тлі розкішного Блісбора. Магазини, виставкові зали та ресторани, розташовані вздовж вулиць, зближались із витвореннями сучасного мистецтва. Кожен магазин був маленькою казкою, яка розкривалася в кожній вітрині. Золотисті літери розкішних назв магазинів вигравали на тлах ніжних пастельних будівель. Ресторани поглиблювали мене в світ гастрономії, а аромати, що лунали з кухонь, заполонювали кожен вуличний куток. Струмок людей переходив вулиці, облямовуючи мене веселим сміхом та жвавою бесідою. Місто Блісбор перетворило мій світ, надаючи йому новий розмір елегантності та розкіші, які я раніше не мріяла побачити. Навіть у великому лабіринті Блісбора, який вражав своєю розкішшю та обширністю, я швидко відчула, що кожна вулиця має свою власну історію та напрямок. Знаки, висічені на будинках та перехрестях, робили мій шлях легким і продуманим. Кожен знак, як розкішна прикраса, вказував не тільки на місцевість, але й на дух самого міста.

Магічні знаки і символи створювали неповторний ландшафт, який говорив мені про те, що вглибині цього міста ховається магія, що розкриватиметься мені з кожним моїм кроком. Місцеві не просто знали свій шлях, але й дарували це відчуття напрямку кожному, хто попадав у це чарівне місто. Шлях до магічної академії забрав не так багато часу, але кожен крок наближав мене до цього величественного місця. Академія височіла, наче розкішний, трішки похмурий замок, обрамлений високими шпилями та вишуканими вікнами. Коли я переступила поріг цьогоного незвіданого місця, відчула таємничий дотик магії в повітрі.

Річка, яка огортала територію академії, створювала атмосферу таємниці та здається, що вона охороняє це місце від світу. Міст, який вивів мене на територію академії, намагався злитися зі стінами замку, але залишався лише однією з частин цього магічного пазлу. Територія академії кипіла життям. Багато молодих амбіційних магів, як і я, направлялися в академію, готові розкривати для себе таємниці магії. Інші випускники, увібравши в своїй пам'яті останній погляд на рідних, відправлялись на навчання, деяким важко було відриватися від тепла домашнього вогнища. По території не видно було мантій вчителів, але повітря пронизувалося енергією очікування великого початку.

Серед жвавого гомону та нетерплячої атмосфери початку навчання, я випадково підслухала розмову двох юнаків, які також вступали в академію. Вони обговорювали свої надії та сподівання. Вирушивши за ними, я опинилась у черзі перед кабінетом, де проводилась перевірка магії та призначення на факультет. Чекаючи своєї черги, я взялася за книгу, щоб трошки відволіктись від хвилювань, що лились у мене всередині. Не зразу збагнула, що переді мною нікого не залишилось. Склавши книгу, я штовхнула двері і одночасно затамувала подих.

– Добрий день, раді вітати вас в Академії Магічних Мистецтв! – з порогу мене зустріла молода дівчина з товстим блокнотом у руках. – Назвіть ваше імʼя та проходьте до комісії.

Тільки зараз я помітила довгий стіл у центрі кімнати. За ним розмістилось пʼятеро викладачів академії, посередині сиділа солідна жінка в чорно-фіолетовому костюмі. На вигляд їй не більше сорока років, її погляд оцінююче блукав по моєму обличчі.

– Ваше імʼя, міледі...  – нагадала про себе молода...секретарка? Й гадки не маю ким вона була.

–  Аріанна Р.. - я кашлянула, надіючись, що ніхто не помітив моїх вагань. - Аріанна Ренніс.

– Мене звуть Аделаїда Кейн. Я ректор цієї академії. – представилась жінка, що сиділа в центрі столу. – Якому факультету віддаєте перевагу?

– Гадаю, у мене нахил до зіллєваріння. – з певною тривожністю відповіла. – Тому, я б хотіла попасти на цей факультет.

– Мій факультет зрадістю прийме обдарованих адептів. – прозвучав голос ще однієї жінки за столом.

Вона виглядала набагато добрішою, на відмінно від ректорки. Одягнена в зелену коротку сукню, яка не виглядала вульгарно, а швидше придавала декану факультету зіллєваріння, а саме нею швидше за все була ця жінка, відьомського шарму. Її риже густе волосся локонами спадало на плечі, а зелені, як весняна трава, очі приховували іскорки веселого характеру.

– Кристал вкаже нам, куди вам леді варто поступити. – пролунав голос Аделаїди. – Покладіть руки на ось цей камінь.

Жінка вказала рукою на сферу перед нею, що до того часу була прихована тканиною. Хвилювання накрило хвилею, я боялась, що ця куля покаже мою істинну магію. Я поклала свої руки на сферу, в думках я просила не виказувати мене, ніби сфера могла мене почути. Раптом її поверхня почала нагріватись та випромінювати біле світло.