Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало"

Про своє буття на болоті Ліїн розповідала з усім можливим завзяттям і такими подробицями, що Марк незабаром почав морщитися і махати рукою. Мовляв, далі, далі мені зовсім не цікаво, як часто партизани бігали в самоволку в пошуках ласки і любові.

Капітан сидів із кам'яним обличчям. Навіть не ворухнувся жодного разу, зараза. Мабуть, давно встиг звикнути до тупих підлеглих і дратуючих бранців.

Бродити болотами у пошуках нового табору самозваних рятівників імперії від імператора він явно не збирався. І Ліїн його розуміла. Незважаючи на те, що Зелені острови були найбільшими на заході імперії, ніхто туди особливо не прагнув. Там навіть свого барона не було, не кажучи вже про когось вищого за титулом. Жоден із імператорів так і не зумів всунути ці землі якомусь нещасному. За заслуги таке вручати було некрасиво. А покарані воліли відмовитись від цієї честі.

Зелених островів було чи чотири, чи п'ять. Щодо цього географи та картографи в думках розходилися. Вважати чи ні єдиним цілим те, що на ділі розділено великим солоним озером і лише зрідка з'єднується двома вузькими піщаними косами? Ліїн було байдуже, а хтось писав на цю тему трактати і захищав свою думку, навіть за допомогою кулаків.

Клімат на Зелених островах був такий самий, як і на інших островах заходу, і чому два з них перетворилися на суцільне болото, чи низинний ліс, на чому наполягали деякі вчені, ніхто так і не зрозумів. З тими, до яких болото поки що дістатися не встигло, а воно, судячи з спостережень за останні п'ятдесят років, розрослося майже на чверть від початкової величини, справи не кращі. Тому що там були озера, очерети та канали. Одні озера — солоні, інші прісні, треті слабосолоні. Риба була тільки в кожному четвертому. Зате ті ж каменеїди – скрізь, і чим вони харчувалися там, де не було риби, з'ясувати не вдалося. В одному озері добували чорну земляну кров, яку цінують алхіміки. Але загалом люди там виживали за рахунок рибальства та контрабанди. Щось садити було просто ніде. Земля, яка була, вирізнялася кам'янистістю.

І ось у таке чудове місце якісь демони занесли революціонерів. Ліїн так і не зрозуміла, чому вони вирішили оселитися саме там. Тільки для того, щоб грабувати каравани, що везуть припаси солдатам у фортецю біля озера з чорною кров'ю? Або тому, що острови знаходяться біля самого кордону з Першим королівством, жалюгідним клаптиком землі, жителі якого не визнавали влади імператора і яке давно і надійно облюбували контрабандисти та пірати всіх мастей?

Загалом, Ліїн не розуміла, хто і чому вирішив боротися з імператором саме на Зелених островах. І Марк теж не розумів, про що сказав, коли капітанові остаточно набридли розповіді Ліїн і він захотів трохи помовчати. Мабуть, обмірковував питання, на які зможе відповісти дівчина, та які будуть йому цікаві.

— Гаразд, — сказав Юміл Велівера, мабуть, до чогось додумавшись. — На кораблі ви як опинились?

— Наш завгосп попросив. Сказав, що там контрабанда, яка саме не казав. А через те, що корабель провели через озера, я помилково вирішила, що кров землі. Або щось здобуте піратами.

— А вона не помиляється, — зауважив Марк.

Ліїн здивовано подивилася на нього. Їй якось не спадало на думку, що мерзенні пластини були вкрадені під час піратського нападу. І, схоже, у когось високопоставленого, раз шукати їх стали навіть у болотах. Цікаво тільки, довідалися як? Високопоставлена сволота у всьому зізналася на останньому подиху? Чи хтось із піратів попався?

— Марк, ти краще мовчи і слухай, — сказав капітан. — А вам, дівчино, треба було поцікавитися, що саме ви збираєтесь охороняти.

— Наступного разу так і зроблю, — лагідно пообіцяла Ліїн.

Марк голосно пирхнув.

— Інших магів на кораблі ви знали? — спитав капітан, не уточнюючи, що мається на увазі не знайомство на кораблі.

Ліїн подумки нагадала собі, що у капітана, схоже, взагалі немає почуття гумору, і не стала вдавати, що цього не зрозуміла.

— Ні. Я з’явилася остання. Інших магів набрали десь у інших місцях.

— Інших місцях? — перепитав Марк, насупившись, наче вловив щось важливе.

— Там вся команда була зібрана в різних місцях, — похмуро сказала Ліїн. — Цілий корабель бовдурів, яких не шкода. І все заради того, щоб гарно відчикрижити голову капітанові. Красеню з віршиками і мерзенними вусиками.

— Вусиками? — глухо перепитав Марк. — Капітане!

Юміл хмикнув. А потім відкрив скриньку, що лежала на столі, і дістав звідти досить м'ятий папірець.

— Він? — запитав, розгорнувши папірець перед Ліїн.

Там виявився намальований портрет. Вмілий, навіть професійний. І людину, яку малювали, впізнати було легко, в першу чергу по вусиках, схожих на хробаків, що заснули під носом, і захопленої самовпевненості, здорово переданої художником.

— Він, — підтвердила Ліїн.

— Та-а-а-ак, — сказав Велівера і, акуратно склавши малюнок, сховав його назад до скриньки.

— Так ось він куди подівся, — задумливо промовив Марк. — То хто йому голову відчикрижив і коли?

— Хто, не знаю, я побачила вже результат. А коли… Ви ще в тумані ховалися начебто. Або вже випливли. Не впевнена.

— Ага, — сказав Марк і пильно подивився на Веліверу.

— Айдеку, проведи дівчину назад і поясни їй, як не можна поводитися на цьому кораблі, — сказав капітан, і майже лисий велетень, про якого Ліїн встигла забути, велично кивнув.

Опиратися дівчина не стала. Дозволила довести себе до каюти та замкнути. А потім упала на ліжко і вирішила ще трохи поспати.

Схоже, вона правильно здогадалася. Весь цей ідіотський контрабандний вояж затіяли тільки для того, щоб убити мерзенного красеня. І їй зовсім не хотілося знати, кому він так завадив. Тому що підозрювала, це знання загрожує їй повторенням його долі.

***

Марк, як тільки двері за дівчиною зачинилися, спритно зайняв стілець, що звільнився, і грюкнув долонями по стільниці.

— Ти розумієш?! — люто спитав він.