Читати книгу - "Мій дім там де ти, Лілія Стольжицька"

                                         Людомир

          Ну і що це зі мною? Поруч з цією фурією веду себе ніби то підліток якийсь. Ще як тільки побачив там, біля коней. Чорне як смола волосся, очі, як два світлячка, в які дивишся і бачиш ласку, ніжність, доброту. А фігурка яка…. Як побачив, одразу захотілося, щоб була зі мною. Щоб щоранку прокидатися і бачити її обличчя. А як вона заливається фарбою, коли соромиться. Цей її вигляд обличчя, коли вона побачила з ким розмовляє. Ще і мій внутрішній дракон веде себе не правильно, метається з одного кута в інший, хоче свободи. Давно я його таким не бачив. Співіснувати з ним я вже давно навчився, і він ніколи не виходив з підконтролю, але сьогодні, я ледве його втримав. Хоча я його розумію, зараз сидячи і вислуховуючи людей, посміхаюся, ніби кретин. Таааак, беремо себе в руки. Але нічого не можу зробити з собою. Чекаю вечора, як скажений, а що ввечері? Нічого особливого. Мг, Людомир, не обманюй себе. Чекаєш зустрічі, як навіжений. Ще й ця Данка пристала, увʼязалася з нами. От запитати, навіщо? Тільки через те, що це донька маминої подруги не зміг відмовити. Хоча нависає, як та муха. І як її здихатися, хоча б на вечір?

          -Мирику. -терпіти не можу, як вона мене так називає. -Ну от чому ми мусимо залишатися на ніч тут? Тут не зручно. І їдять вони не зрозуміло що.

         -Ну так тебе ж ніхто не тримає, ти можеш їхати спокійно до палацу. 

          Бачу що образилася, але мені все рівно. Я в няньки не наймався. 
         -Данка, тобі завдання на вечір. Зібрати всіх жінок і розповісти про етикет, моду і всі оці жіночі штучки, які ти знаєш. Бо хто ж їх навчить, як не така прекрасна , вишукана міледі?! - оце заспівав, аплодую стоячи - засміявся дракон.

          Потім ще я зустрівся з військовим начальником . Проникнення на нашу територію стали частішими і це не може не лякати. Навір щось задумує і поки що я не можу розгадати це. Поновлення війни не хочеться, адже стільки знову смертей. Стільки покалічених душ. Сподіваюся в нього вистачить мізків не ризикувати.

           Так і дійшов час до вечора. Підійшовши до будинку, де мешкала Марія, я посміхнувся. Дівчина стояла на вулиці, біля дверей. Щось шепотіла і судячи по її виразу, щось лайливе. А потім побачивши мене, знову почервоніла. Як мені це подобається. 
        -Оооо, мій пане, Ви прийшли?. А то ми вже зачекалися. Стіл накрили. Хату прибрали. Постіль постелили. Ви самі? Вашої спутниці не буде? 
        Це що таке? Ревнує? Як смішно. А її ображений тон, так і хочеться розміятися. Пан. От дає, тільки потрібно бути жорсткіше, поки я з усім не розібрався.

          -Вибачте, тільки опахала не знайшлося. -сказала Марія.

           -Нічого, пробачаю. Але будеш продовжувати зі мною так говорити, прийдеться попросити начальника охорони підрізати тобі язичка, я мені ой як цього не хочеться робити. Не  змушуй мене. Сказавши це, зайшов у будинок.

                                           Марія

             От індик обскубаний. Язик він мені підріже. Собі щось підріж. І на такому настрої пішла за королем в хату і я. Мені ж прислужувати треба. Ким? Особистим шутом. Для інтимних Ігор у нього он, блонда є. І що це знову було? Ні, Марія, ти все ж таки ревнуєш. Я підносила їжу на стіл, чоловіки розмовляли, також до розмови приєднувалася Овкиня. А я не хотіла говорити. Мені хотілося щоб вечір швидше закінчився. 
           -А як у Вас зʼявилася Маша? - запитав король в Овкині.

           -Вона відлюдниця, як померла бабуся, пішла в мандри. Заблукала в лісі, так і вийшла до нас. А як врятувала сина, то я попрохала її залишитися у нас. І за такий короткий час, звикла до неї, як до рідної дочки. 
Так слова Овкині мені припали до душі, що ледве втримала сльози. Не вистачало ще перед цим піжоном плакати.

           -А як вона врятувала Вашого сина?

          -Та пішли наші чоловіки в ліс, полювати. А там хтось і вистрелив в мого Аркеля. Принесли його, думаючи що і не живий. Маша витягла стрілу, лікувала. Але нічого не виходило, вночі піднявся жар. Я з хати вийшла, а коли зайшла, то з її рук йшло золоте світло, а потім впала біля ліжка замертво, а Аркель прокинувся. Сил багато втратила, ми думали дня три лежати буде, а вона через день вже бігала.

            Я піднялася, взяла глечика, щоб долити вина королю, як він протяжно сказав.

            -Маг, значить, цікаво.

            І так подивився, що в мене здригнулася рука і я розлила вино на сорочку короля. 
           -Ой вибачте, вибачте, я розтяпа. 

           Почала я, а король мовчки піднявся, зняв сорочку і простягнув її мені. А мій зір прикував його прес, які накачені в нього руки, груди, Атлант просто.

           -Машо, ти чому застигла, іди тепер пери, раз зіпсувала. 
           Я вихватила сорочку і кинулася на вулицю. В середині все переверталося, всі мої органи робили сальто. Тому добре що вийшла на вулицю, вже вечір, прохолодно, хоча б освіжуся. Випрала я сорочку, вивісила. А в будинок уперто не хотіла іти. Погода гарна, краще в кріслі посплю. Сіла я в крісло, задивилася на зорі, так і заснула. Знову уві сні прийшла до мене мама. Посміхалася і почала говорити:

            -Доню моя, вибач , що не була поруч. Але так треба було. Ти потім зрозумієш. На тебе чекають випробовування, але в тебе все вийде. Ми будемо поруч. Тільки будь обережною. І памʼятай, не завжди світло то добро, а темрява то зло.

            -Мамо, а чому тато не приходить. 
           -Він хоче, та не може. Доню, всі відповіді ти зможеш знайти тільки в замку, більш ніде. 
            І мама пішла, просто розчинилася. І в душі знову зʼявилася діра. Мені було мало. Нашого спілкування. Це ніби голодному тигру кинули кістку. Сльози потекли градом і я прокинулася.